Крамарство і театр

У Білоцерківській Центральній бібліотеці відбувся круглий стіл на тему: “Театр як механізм формування цінностей і норм суспільства”. Його організували міський комітет захисту мови, голова міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” В. Іванців і голова міського об’єднання “Молода Просвіта” журналіст К. Климчук. У центрі обговорення був В. Усков, директор і художній керівник Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Панаса Саксаганського. Участь в обговоренні взяли заступник голови Національної спілки театральних діячів Я. Гранко, письменник А. Гудима, голова обласної організації НСПУ А. Гай, ветеран театру В. Рєпін, журналісти, творчі працівники театру та його глядачі.

Таїна БРАТЧЕНКО,
член НСПУ

Потреба у такій зустрічі назрівала від перших днів, коли керувати театром став В’ячеслав Усков. Ніхто не заперечував незначного покращення в роботі закладу, що стосувалося зарплати. Але навіть це не пригасило конфлікти в театрі — актори один за одним почали розраховуватися через неможливі умови роботи з керівником.
Директор уникає сучасної української драматургії, надаючи перевагу розважальним п’єсам і театральним шоу. Понад половина акторів украй кепсько володіють державною мовою, директор не володіє і принципово не хоче розмовляти українською, навіть на зустрічі він видавав такі перли“неологізми”, що Голохвастову і не снилося. Але словесні абракадабри — ніщо порівняно з його стилем керівництва і баченням театрального мистецтва…
— Мені дуже прикро, — сказав Володимир Іванців, — що за останні роки в театрі так і не відбулося змін на краще.
Пан Усков заперечив, мовляв, театр має бути двомовним(?), бо п’єси іноземних авторів глядач краще сприймає російською. Він не погодився з Іванцівим, що театр, який носить ім’я Саксаганського, має продовжувати його традиції. Адже корифей театру у часи переслідування нашої культури ставив українською п’єси і вітчизняних, й іноземних драматургів, незважаючи на жорстоку політику царизму, спрямовану на нищення нашої мови.
Здивувало заперечення директора, що “зарубіжних драматургів важко переводити”. Як і посилання на те, що немає сучасних п’єс українською мовою, які б зацікавили глядачів. Письменник Андрій Гудима нагадав директору, що вже кілька років тому передав йому три свої п’єси, але й досі не отримав відповіді.
З думкою заступника голови НСТД Ярослава Гранка: “Театр не повинен бути двомовним, бо де ж іще глядач сприйматиме українську мову, як не через живе слово”? — погодилися всі присутні, крім Ускова. Він був категоричним, мотивуючи це залежністю театру від комерції.
Тож усі поради і зауваження театральний директор і художній керівник або зверхньо відкидав, або гнівно заперечував, іноді зриваючись на підвищені інтонації. А тому запланована дружня бесіда за круглим столом перетворилася на диспут з гострими кутами, які загострювала упертозарозуміла позиція Ускова. Зрозуміло, що ні дружньої критики чи порад він і слухати не хотів. А дарма! Адже підстав для справедливих зауважень більш ніж треба. Наприклад, у репертуарному плані за березень цього року з 16 запропонованих вистав лише 5(!) — українських драматургів. За жанрами: 9 комедій, 4 казки для дітей і лише 3 драми. Більше того, протягом березня у театрі відбулося аж 9 святкових концертів, присвячених “визначній події” — Міжнародному жіночому дню! І жодного концерту, конкурсу або іншого заходу до Дня народження Великого Кобзаря, який відзначали у всій Україні… Начебто для Білоцерківщини, одного з центрів українського життя, це незначна подія!
Коли Ускова запитали, чому його театр проігнорував Шевченкові дні, то почули, що на їхнє проведення “не було вказівки з Києва”… І це каже керівник театру імені Панаса Саксаганського, якого навіть жандармські погрози чи штрафи не могли зупинити перед вшануванням нашого Кобзаря…
Але Ускову не до нашого генія, йому ближче до душі крамарство, тобто комерціалізація, бізнес на культурі. Тому найголовніша його мета — розважити публіку в будьякий спосіб, заманити її до театру будьчим. Заради цього він готовий потурати ницим смакам, вдаватися до примусу, нав’язуючи квитки студентам, і навіть глумитися над національною гідністю, примушуючи актрису розгулювати у костюмі Катерини ІІ по нашому місту — місту козацької слави, якому імператриця стільки лиха завдала, як і Запорозькій Січі… Тож важко сказати, чого в позиції Ускова як директора театру більше: жадоби до дзвінкої копійки чи знущання і спотворення нашої мови, чи незнання нашої історії, національних традицій.
Через кілька днів після круглого столу до міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” і до редакції нашої газети надійшов лист від працівників театру. Виявляється, питання, які порушили на зустрічі, були лише вершиною білоцерківського театрального айсберга. У листі автори скаржилися на те, що пан Усков постійно ображає і принижує режисерів і акторів. Результатом такого стилю керівництва стало звільнення 15 працівників протягом лише останнього місяця. В матеріалі Тетяни Виговської, що з’явився у міській газеті, звільнений Сергій Клочко так передає директорський монолог: “…Ви всє бєздарності, тупіци, пішитє заявлєніє по лічному желанію, іначє уволю по статьє”. Багато співробітників театру так і зробили — “за власним бажанням”.
Напевно, й справді творчій людині важко увійти в роль, коли директор дотримується думки: “Для мєня тєатр — ето іскусство наряду с охотой і рибалкой”.
Чи не тому був змушений піти з театру талановитий молодий режисер Тарас Мазур? Зателефонувала йому до Севастополя, де він уже має посаду режисера у драматичному театрі. Тарас відповів, що “зараз зітхнув з полегшенням”, бо працює у колективі, де його шанують, а його нинішній керівник — справді професіонал.
Але піком директорського свавілля став день народження онучки пана Ускова, про що написали у своєму листі до редакції працівники театру.
Режисер, актори у костюмах казкових героїв та інші працівники були змушені безкоштовно розважати пана директора, пані заступницю (яка є його дружиною), гостей аж до четвертої ранку! Причому головним стимулом стала директорська погроза звільнення за непослух. Серед задіяних у шоу були улюблені глядачами актори: Ганна Кузьмінова, Світлана Бочкова, Олександр Поліщук, Ганна Сміянова, Сергій Клочко та інші. У розмові зі мною режисер Наталія Гаєвська назвала тільки прізвища тих, хто вже не повернеться до театру. Решту не наважилася згадати, щоб і вони не стали жертвами гніву пана Ускова.
А нещодавно у міський газеті вийшов матеріал з промовистою назвою: “Кадровий скандал саксаганців “розрулить” прокуратура?” Не знаю, чи “розрулить”. Бо чи не запізно вчити театрального мистецтва, культури мовлення, шанобливого ставлення до людей “заслуженого працівника культури”? Як можна його змусити любити театральне мистецтво більше, ніж уміння заробляти дзвінку монету? Зрештою, з примусу любові не буває. Любові до людей, серед яких і для кого ти живеш і працюєш. Любові до справжнього мистецтва, а не цинічного заробітчанствакрамарства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment