Леся Українка з сестрою Ольгою — просвітяни

Повідомляючи про новини культурно-освітнього життя в Києві у листі до Ольги Кобилянської від 8 вересня 1906 р., Леся Українка писала: “У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя — то наша недавно відкрита “Просвіта”. Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став “губернським городом Російської імперії”, а то досі можна було тільки “кієвські общества” відкривати, тільки, борони Боже, не українське”.

Марія ЧАШУК,
старший науковий співробітник Колодяжненського літературномеморіального музею Лесі Українки

Ольга Косач у листі Лідії ДрагомановійШишмановій та її чоловікові Івану Шишманову повідомляла, що вона і Леся Українка записались офіційно в легальну “Просвіту”: “Ми з Лесею в ній члени ради”. Сестри з великим запалом та ентузіазмом взялися до роботи.
У листі до Б. Грінченка Леся Українка сповіщала: “М. Левицький писав до мене і до сестри моєї Ольги, призволяючи нас (від імені “Просвіти”) взяти на себе номінально або фактично просвітянську бібліотеку, бо ніхто з членів ради нашої, крім нас двох, не має для сього такого “цензу”, якого треба адміністрації. І я, і сестра однаково охоче згоджуємось на цю справу, тільки ми не знаємо, котра з нас буде придатнішою для сього діла. Щодо мене, то за мною нема ніяких зарегістрованих “провин” (адже труси на кордоні, та ще й без “наслідків”, се вже такий тіпітит, що й не йде ні в який рахунок), в тюрмі не сиділа, під судом і слідством не була, “гласного надзора” не скуштувала, зостається тільки те “хожденіє під Богом”, без якого у нас ні одна жива душа не буває.
Сестра моя, як, може, Вам відомо, сиділа в тюрмі два місяці позаторік, була причетна до якогось “дела”. Хоч все це річ скінчена і жодних наслідків з того не було. Отож ми просимо раду саму зважити, котру з нас вона вважає за кращу фірму, та тую вже й записати куди там слід”.
Чотири рази зверталося правління “Просвіти” по офіційний дозвіл, щоб відкрити бібліотекучитальню, книжковий склад і призначити ними завідувати Лесю Українку, В. Лозицького, М. Синицького. Щоразу їм відмовляли. Підставою для негативного вирішення справи було те, що товариство назвало відповідальними за це осіб, політично неблагонадійних, серед них Ларису Петрівну Косач, яка разом з іншими “по сведениям Киевского охранного отделения, оказываются деятельными, а равно являются организаторами украинофильских кружков противоправительственного характера”.
Але сестри і без офіційного дозволу активно працювали в бібліотечній секції “Просвіти”, докладали всіх зусиль, щоб збагатити книгозбірню. У листі до Лідії Шишманової Ольга писала: “Просвіта” зважила заснувати публічну бібліотеку, котра колись повинна стати такою ж українською гордістю, як Петербурзька публічна бібліотека — російська гордість. В сій бібліотеці мають бути книжки на всіх мовах зо всіх отділів науки”. Далі — прохання, щоб Шишманови подарували книжки до бібліотеки.
Задля поповнення бібліотечного фонду Леся Українка зверталася до письменників із проханням дарувати книжки, здебільшого видання їхніх творів. Наприклад, у листі до А. Кримського, який у той час працював у Москві, писала: “Щоб українець, пробуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках, чи не змогли б Ви подарувати власні твори й видання, й не конче потрібні книжки іншими мовами? А не хочеться думати, щоб Ви відмовились помогти нашій бібліотеці, надто я вже знаю з факту Вашу прихильність до нашої “Просвіти”.
У листі до Ольги Кобилянської: “Може б, і хтось пожертвував би нам хоч по одному примірнику своїх творів”. 16 січня 1906 р. Товариство “Просвіта” за підписом Лесі Українки звертається до В. Гнатюка у Львові з проханням надсилати книжки до бібліотеки. У листі — висока мета закладу: “Українська бібліотека в Києві, центрі культурного життя російської України, матиме вагу загальнонаціональної інституції, коли буде змога зробити її багатою. В ідеалі се має бути національна бібліотека, яка служитиме не тільки для звичайного читання, але й до наукових праць та до всяких інформацій”. Таке клопотання надіслано І. Франкові та О. Маковею.
1907 р. “Просвіта” розгорнула широку діяльність на освітньокультурній ниві. Так, в інформації зі шкільнолекційної комісії Товариства “Просвіта” газета “Рада” 21.01.1907 р. повідомила: “На засіданні 17 січня шкільнолекційна комісія ухвалила такі постанови:
1. Вдатися до Міністерства народної освіти з проханням про дозвіл Товариству “Просвіта” заснувати в Києві народну школу з викладовою українською мовою;
2. Влаштувати в найближчім часі відчити для народу на історичні теми, для чого доручено одному з членів комісії переглянути відповідний матеріал, а другому — довідатись, до кого треба звернутись за дозволом таких читалень;
3. Влаштувати кілька публічних відчитів для більш широкої публіки.
Член комісії Леся Українка згодилася прочитати два реферати на такі теми: “Роль юрби в сучасній белетристиці” і “Народницький театр на Заході і в нас”.
Цю інформацію вміщено в газеті “Руслан” за 25 січня 1907 р.
Про активну і різнопланову діяльність “Просвіти” можна судити з листа Ольги Косач до чоловіка Михайла Кривенюка: “Був дуже вдалий народний концерт “Просвіти”, всі чисто “наші” і чужинці були на ньому. Скоро буде просвітительський спектакль. На сих днях вийде з друку од “Просвіти” книжечка Драгоманова і друга про земську справу в Зелендії, далі медична Левицького і Календар “Просвіти”. В бібліотеці “Просвіти” вже до 2000 книжок”.
У листі від 8 лютого 1907 року Ольга повідомляла: “Швидко будуть чергові загальні збори з масою справ, вибрали нові ради, членів і т. д. Зважили видавати збірники рецензій на всі українські книжки”. Болюча і ледь не головна проблема просвітян — друкарня, на яку не було грошей: “На останньому засіданні ради “Просвіти” говорилося цілий вечір про просвітянську друкарню. Для неї треба 15 тис. крб. Де їх взяти? Чи знайдеться хтось, щоб провадити друкарню?” (З листа Ольги до чоловіка Михайла 21 лютого 1907 р.).
При “Просвіті” було створено музей, збиранням експонатів для якого опікувалася і Леся Українка. У листі до В. Гнатюка зверталася з проханням: “Товариство просить прислати до музею всякі речі, які мають інтерес:
а) етнографічний: народні вишивання, тканини, убрання, посуд, музичні інструменти, писанки, моделі хат, возів, струментів і т. п.;
б) історикоархеологічний (старосвітські портрети, малюнки, документи і всякі стародавності);
в) природничий: кістяки, гербарії, мінералогічні колекції, різні препарати;
г) педагогічний (малюнки, альбоми, всякі колекції і т. п.);
д) артистичний (картини, статуї, фотографічні знімки і т. п.)”.
Звичайно, “Просвіта” існувала з дозволу влади, але коли її діяльність набула широкого розмаху, популярності, влада, маючи досвід 1905 р. і боячись, що національний рух переросте у політичний, вбачаючи в цій громадській організації загрозу, вирішила підрубати просвітянське коріння. Розпочалися арешти. У списку осіб, які підлягали обшуку та арешту, складеному за розпорядженням Київського губернського жандармського управління, значиться Косач Лариса і Косач Ольга.
Обшук на квартирі Косачів тривав від о пів на першу ночі до 6ї години ранку в ніч на 18 січня. Сестер доставлено у Либідське поліцейське відділення, де вже були М. Лисенко, Б. Грінченко, Л. Драгоманова та інші.
Згадуючи про допит у полковника Критського, Ольга писала: “Звичайно, з якої речі питаються про “Просвіту”, раз слідство ведеться про політичні організації, а мені на це відповіли, що “Просвіта” — зародок, з якого потім може вийти щось політичне, бо отже було легальне Літературноартистичне товариство, а прийшлось його врешті замкнуть”.
У дописі “Начіпка на український рух у Києві” кореспондента львівської газети “Діло” Михайла Лозинського повідомлялось: “А сеї ночі поліція цілу ніч “истребляла” українство. Догадуються, що всі ті ревізії, арешти стоять у зв’язку з виданням “Ради”, діяльністю “Просвіти” й виборчими приготуваннями. Коротко сказавши, українським рухом”.
Із 1907 року Леся Українка жила в Криму, Грузії, виїжджала на лікування до Єгипту. У Києві бувала проїздами через важкий стан здоров’я. Безпосередньої участі в “Просвіті” брати не могла. Натомість сама стала “об’єктом” просвітницької організації. 22 січня 1909 року заходами Товариства “Просвіта” в Києві у Народній аудиторії (БульварноКудрявська, 28) влаштовано літературномузичний вечір на честь Лесі Українки з нагоди 25річчя її літературної діяльності.
А 18 січня у Львові Ф. М. Колесса виголосив перед учасниками першого українського просвітньоекономічного конгресу, скликаним товариством “Просвіта”, доповідь: “Погляд на теперішній стан пісенної творчості українського народу”. У доповіді йшлося про його етнографічну експедицію на Полтавщину для записування дум, фінансовану Лесею Українкою, згадано саму Лесю, яка записувала мелодії дум.
Ще 1894 року, вітаючи М. Старицького з 30річчям літературної діяльності, Леся Українка писала: “…Коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів (я вірю, що так воно буде!), тоді спогадуючи перших робітників, що працювали на невправленому, дикому ще ґрунті, українці, певне, спогадають добрим словом Ваше ім’я”.
Називаючи себе “товаришкою по роботі”, прихильницею таланту і праці М. Старицького “на користь України”, а в його особі кращих людей епохи, додавши свій талант, розум, запал серця, Леся Українка стала ідеологом національної ідеї. Вона була “з тих майстрів, що роблять все: і підмурівки, і кутки, і остої”. Тобто була однією з перших “робітниць” Київської “Просвіти”, що стала важливою ланкою у становленні вільної України, боротьбі за українську мову.
У фондах літературномеморіального музею Лесі Українки в с. Колодяжному зберігається копія статуту товариства “Ковельська ймення Лесі Українки Повітова “Просвіта”, де читаємо:
“І. Товариство та завдання його.
1. Ковельська ймення Лесі Українки Повітова “Просвіта” є Українським добродійним і культурноосвітнім товариством.
2. Завданням “Просвіти” є допомогти бідним дбати про моральне та фізичне виховання української молоді, особливо ж дбати про розвиток української культури й освіти українського народу його рідною мовою.
II. Права товариства:
3. Щоб досягти в п. 2 цього статуту зазначених завдань, товариство має право:
а. видавати українською мовою книжки, журнали, часописи, зазивні листи й т. і.;
б. заводити друкарні, переплетні, склади паперу й т. і.;
в. заводити всякого рода бібліотеки, читальні, випозичальні книжок і т. і.;
г. заводити книгарні, кіоски, продавати книжки та всі витвори, зв’язані з книжковою та часописною продукцією, на ярмарках і т. і.;
д. відкривати середні та початкові загальноосвітні та фахові школи;
е. впоряджати як про своїх членів, так і публічні лекції, відчити, загальноосвітні та фахові курси, скликати наради в освітніх, сільськогосподарських, економічних і кооперативних справах;
ж. поширювати серед людності сільськогосподарські та кооперативні знання, відкривати та давати поради в справах одкриття споживчих, ощадних, позичкових, сільськогосподарських і всякого рода кооперативів;
з. впоряджати сільськогосподарські виставки та присуджувати нагороди за кращі експонати;
і. заводити музеї, дослідні станції, зразкові поля і т. і.;
й. виряджати як про своїх членів, так і публічні драматичні вистави, спектаклі, літературномузикальні вечори, концерти, забави та взагалі всякого рода культурні розваги;
к. організовувати народні хори, оркестри, спортові, пластові, а також протипожежні дружини;
л. відкривати дитячі садки, сирітські захисти та всякого рода дошкільні заклади”.
Цей статут датовано 1928 р., але він майже не відрізнявся від програми “Просвіти” Галичини другої пол. XIX ст., адже стан науки, освіти, культури абсолютно не змінився.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment