Тарас Шевченко і Київ очима філателіста

Любомир ПИРІГ,
Київ

Доля Тараса Шевченка склалася так, що йому більшу частину  свого життя довелося провести поза Батьківщиною, поза Україною.  Періодична короткочасність перебування в Києві, незважаючи на його зацікавленість київським середовищем, місцем Києва у його свідомості як українця, завжди була зумовлена обставинами, не залежними від його бажань і намірів. За неповним підрахунком, Київ згадується в його  поезії, прозових творах, щоденнику, у листах понад 240 разів. Для нього “садами  укрытый  наш златоглавый Киев” (“Прогулка с удовольствием и не без морали”), для нього “Мов на небі висить // Святий Київ наш великий. // Святим дивом сяють // Храми божі, ніби з самим // Богом розмовляють. …Тихо задзвонили // У Києві, мов на небі…” (“Варнак”).
Робимо спробу за допомогою філателії не тільки розказати, а й показати, коли і як доля зводила Т. Шевченка з Києвом.
Важко сказати, чи викликала і залишила в пам’яті Т. Шевченка враження перша його  зустріч з Києвом у 15-річному віці,  коли він, слуга-козачок, у березні 1829 року супроводжував свого пана П. В. Енгельгардта, який прагнув у Києві підтвердити успадкування маєтку свого покійного батька, коли він цього ж року з  Енгельгардтом проїжджав через Київ по дорозі до Вільно.
У травні 1843 року керівництво Санкт-Петербурзької академії мистецтв видало своєму студентові Т. Шевченкові “білет” “на проїзд в Малороссийские губернии сроком 4 месяца и на беспрепятственное  где нужно будет жительство”. Поет-художник  справді більше часу віддав “малороссийской губернии” (Київщині), ніж перебуванню в Києві. Та все ж у Києві встиг познайомитися з П. Кулішем, В. Білозерським,  О. Маркевичем, майбутніми членами Кирило-Мефодіївського братства, постаті яких  поруч з постатями однодумців Поета М. Костомарова, М. Гулака на конверті Пошти  України 2006 року.
П. Куліш на той час викладав історію та географію в  училищі на Подолі. Уперше його портрет “українського письменника, перекладача та вченого” з’явився на конверті стараннями українських філателістів США (1969), пізніше, до “175  років з дня народження українського поета, критика, історика, етнографа і перекладача” на конверті місцевого випуску серії “Видатні люди — уродженці Сумської області” (Пам’ятковий штемпель — 08.08.1994, м. Шостка, Сумська обл.), на конвертах Пошти  України 1997-го та 2009-го (штемпель — Шостка, 07.08.2009) років. Київські  зустрічі з П. Кулішем сприяли створенню Шевченком його портрета (1843—1877). З М. Костомаровим, видатним ученим-істориком, письменником Шевченко познайомився 1846 року. У 1847-му, будучи в ув’язненні, присвятив йому вірш, підтримував з ним зв’язки до кінця життя.  М. Костомарову присвячено марку (1992) і конверт (2007) Пошти України.
1843 року Т. Шевченко познайомився в  Києві з М. Максимовичем, ученим-біологом, етнографом, письменником, професором кафедри російської  словесності Київського університету Св. Володимира, донедавна його першим ректором. Портрет М. Максимовича  на поштовій марці України 2004 року.
У той час Т. Шевченко створив  офорт “У Києві”. Так він назвав його, надписавши власноручно: “1844. Шевченко у Кыеви”, хоча в листах згадує цей офорт як “Печерська Київська криниця”. 1911 року офорт демонструвався на художній виставці в Києві. Офортна  дошка зберігалася в бібліотеці Красінських у Варшаві. Де вона тепер, невідомо.
Навесні 1845 року Т. Шевченко, уже відомий у колах творчої інтелігенції як поет, художник, прибув до Києва після закінчення Петербурзької академії мистецтв. Має намір видати художній альбом “Живописна Україна”. У грудні 1845 року Т. Шевченка включають до складу Археографічної комісії, у зв’язку з чим йому доводиться відвідувати  різні місцевості України. Робота в Комісії зумовила  його зв’язки з тодішнім губернатором Києва, краєзнавцем І. Фундуклеєм (конв. Пошти України, 2004). У листопаді  1846 року Т. Шевченко звертається із заявою до попечителя Київського учбового округу призначити його вчителем малювання Київського університету Св. Володимира.
У художньому спадку Шевченка-художника численні офорти, акварелі з будівлями, краєвидами Києва. Крім згаданого, 1846 року він створив “Аскольдову могилу” (сепія, акварель). На поштовій марці 2002 року помилково зазначено, що малюнок 1845 року. На оригіналі малюнка справа є напис “Рисовал Михаил Сажин”. Шевченкознавці вважають, що після арешту поета 1847 року цей напис зробив Сажин, у якого зберігалося багато живописних творів Шевченка. З художником М. Сажиним Т. Шевченко, можливо, був знайомим  ще у Петербурзі. У Києві вони приятелювали і разом із письменником О. С. Афанасьєвим (Чужбинським) мешкали в будинку  І. Житницького на Козиному болоті (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка у Шевченківському провулку; конв. 1988, 2003 рр.).
Портрет О. Афанасьєва (Чужбинського) помістили на конверті українські філателісти США (1975), бачимо його і на конверті СРСР (1967).
1846 року,  повернувшись із Седнева до Києва, Т. Шевченко створює “Костьол у Києві” (папір, акварель). У літературі цей малюнок має назви “Старий костьол у Києві”, “Костьольна вулиця у Києві”. Будівля Олександрівського костьолу — на першому плані,  в глибині праворуч — будівля Михайлівського монастиря, ліворуч Софійський собор.
Перебуваючи в Києві, Т. Шевченко не міг залишити поза увагою Софійський собор, Києво-Печерську лавру, Золоті ворота. Крім цих архітектурних пам’яток минулих століть, на поштових конвертах, листівках, марках зображені й інші храмові споруди Києва, які привертали його увагу (Пиріг Л. “Храми України в дзеркалі філателії”, “Пам’ятки України”. — 2012. — Ч. 4. — С. 57—63).
Під час змальовування в Києво-Печерській лаврі Т. Шевченко випадково познайомився  з дівчиною, яка його причарувала і на якій він ладен був одружитися, але  виявилося, що вона вже засватана. Змальовуючи руїни Золотих воріт, Шевченко звернув увагу на  самотню дитину, яка плакала за мамою. Він її заспокоїв і забавляв, доки мама не прийшла за своєю згубою.
Руїни Золотих воріт, які зрисовував 1846 року Шевченко, зображені  на конвертах СРСР 1969, 1970, 1980 років. У 1983-му і наступних роках на конвертах і численних листівках Золоті ворота представлені після реставрації.
З осені 1846 року активізувалися зустрічі членів Кирило-Мефодіївського братства. Через М. Савича, який виїжджав за кордон, Т. Шевченко передав автограф своєї поеми “Кавказ” для А. Міцкевича, що перебував у вимушеній політичній  еміграції. Портрет його на поштових  випусках Польщі, а також на конверті  Пошти  України 1998 року.
У лютому 1847 року Т. Шевченка було затверджено викладачем малювання Київського університету. У цей час діяльністю кирило-мефодіївців активно зацікавилася поліція, почалися допити, обшуки,  арешти. У березні про арешт Т. Шевченка розпорядився  І. Фундуклей, але Поет був поза Києвом. Арештували його на переправі через Дніпро 5 квітня  і при обшуку вилучили листи, альбом з віршами і рисунками, рукописну збірку “Три літа”. Наступного дня Т. Шевченка відправили до Петербурга. Довідка ІІІ відділу про зміст паперів і творів Шевченка, відібраних у нього під час арешту, закінчується словами: “Шевченко прибегает ко всем едким и пасквильным выражениям, где только касается до государя императора”.
Вирок, яким завершилося перебування Т. Шевченка в Києві, порівняно з іншими “братчиками кирило-мефодіївцями”, був найсуворішим. Його жорстокість власноруч доповнив імператор Микола ІІ: “Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать”.
Про зовнішність Т. Шевченка в роки його перебування у Києві, на Київщині можна судити з його автопортретів, відтворених на поштових марках, на маргінесах аркушів марок. 1843 року Шевченко на 10 днів виїжджає з Києва до Яготина, де створив свій автопортрет (туш;  на маргінесі блоку марок 2009 року), який подарував В. Рєпніній після вручення їй поеми “Тризна”. Автопортрет 1845 року (олівець) був створений в с. Потоки (сьогодні — с. Потік Миронівського р-ну Київської обл.) і відтворений на маргінесі аркуша марок 2007 року.
З інших живописних творів київських років, крім зображених на поштових марках 2002 року, відомі портрети І. І. Лизогуба (олія; Седнів, 1846—1847;  марка, 2009), Є. В. Кейкуатової з роду Лукашевичів (олія; с. Бігач Березнянського р-ну Чернігівської обл.).
У травні 1843 року завершена картина “Селянська родина” (олія; на маргінесі аркуша марок 2007-го і на марці 2009 року (фрагмент). Ескізи до цієї картини  Шевченко створював з 1841 року.
1860 року Т. Шевченко створив автопортрет (папір, офорт, акватинта) на підставі автопортрета 1845 року, місцезнаходження якого не встановлено. Він також дає  уявлення про зовнішність Поета київських (1843—1847) років (маргінес аркуша марок 2007 року).
Відвідання Т. Шевченком Києва після заслання у липні-серпні 1859 року не може бути проілюстроване філателією. Воно пов’язане з короткочасним арештом Поета, постійним поліцейським наглядом. Єдиною світлою сторінкою цих останніх відвідин Шевченком України була його гостина на хуторі Михайлова гора біля села Прохорівка над Дніпром у М. Максимовича, який проживав тут після закінчення праці в університеті.
У травні 1861 року Тарас Шевченко повернувся “В Україну — назавжди” (І. Дзюба) через Київ. Перед похованням у Каневі труну з тілом Кобзаря зустріли в Києві, були на панахиді в Рождественській  церкві на Поштовій площі, супроводжували до Канева студенти, діячі української культури, із яких відзначено засобами філателії М. Драгоманова (конв. СРСР 1991, штемпель — 27.09.1991, Гадяч Полтавської обл.; конв. України, 2011), В. Антоновича (конв., 2009), М. Лисенка (марка України, 1992 і численні інші поштові випускники — Пиріг Л. “Українська музика в дзеркалі філателії”, “Музика”, 2012, ч. 4—6, С. 58—64), М. Старицького (конв. СРСР, 1966, 1990, штемпель — Черкаси, 14.12.1990) Шевченкового друга поета Віктора Забілу (конв. 2008). Церква, де відбулася панахида, — по сусідству з будинком Поштової станції (конв. 1983).
Київ вшанував пам’ять про Т. Шевченка присвоєнням його імені Національному університетові (марка СРСР 1954, поштовий блок України 1999, 6 конвертів 60—80-х років ХХ століття, 2 листівки), Національному театрові опери і балету (марки 1954, 2000 рр., 11 конвертів 1954—2000 рр.; 6 листівок 1974—1991 рр.). Крім Будинку-музею Т. Шевченка, на конверті 1999 року — будівля Державного музею Т. Шевченка, відкритого 1949 року. Про бульвар Т. Шевченка в Києві нагадала тільки одна листівка (1968) із зображенням покаліченого в наш час пам’ятника В. І. Леніну.
Це тільки невеликий фрагмент філателістичної шевченкіани. У широкому плані вона представлена в серії статей у “Шевченківському краєзнавчому альманасі 2005—2013 років”, в інших виданнях  (Т. Шевченко — художник, пам’ятники Т. Шевченку, його друзі, знайомі, вшанування пам’яті). Можна сподіватися, що 2014 рік значно поповнить філателістичну шевченкіану.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment