Віра і самопосвята До 25-річчя створення й діяльності УГС

100_23471
Богдан Горинь — жива історія, один із засновників УГС.
Фото Б. Плахотнюка

27 липня 2013 року в Києві, у приміщенні Музею шістдесятництва відкрилася виставка фотодокументів, присвячених 25-річчю заснування й діяльності першої у післявоєнні роки в Україні легальної опозиційної до КПРС політичної організації — Української Гельсінської Спілки (УГС). Заснована колишніми політв’язнями В’ячеславом Чорноволом (ініціатор), Богданом та Михайлом Горинями — співавторами програмного документа “Декларація принципів”, політична організація під правозахисною назвою УГС ставила своєю метою боротьбу за свободу та державну незалежність українського народу.

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ,
член НСЖ та НСП України

У преамбулі “Декларації принципів УГС” сказано: “Українська Гельсінська Спілка вважає необхідним визначити основним напрямком своєї діяльності захист національних прав, насамперед права націй на самовизначення, передбаченого ст. 1 ратифікованого Радянським Союзом Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (“Всі народи мають право на самови­значення. В силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток”), бо без свободи нації справжнє забезпечення свободи особи неможливе”. УГС за короткий час завоювала довіру й підтримку в народі. Репресивні органи в час проголошеної генсеком Горбачовим перебудови не сміли кидати вісників нової політичної думки на довгі роки за ґрати, тому обмежувалися 15-денними “покараннями”, які не залякали борців за свободу, а навпаки, вселяли їм надію на перемогу.
Не випадково виставка в Музеї шістдесятництва має назву “У боротьбі за незалежність”. Представлено близько сотні відреставрованих і збільшених до виставкового формату фотографій та документів з архіву співзасновника УГС, голови її Львівської обласної організації — Богдана Гориня. Музей міг вмістити лише частину підготовленого ним для виставок матеріалу. Попри те, що на виставці представлені переважно події у Львові, за словами осіб, котрі прибули на відкриття виставки, її організатору вдалося відтворити політичний клімат в Україні кінця 1980-х рр. ХХ ст. з наростаючою стихією багатотисячних мітингів протесту.
Виставка починається зі збільшених у форматі обкладинок самвидавного журналу “Український вісник”, який сколихнув громадську думку, збудив приспану енергію до боротьби за права людини і нації. Нижче світлина з багатотисячного мітингу-протесту 21 червня 1988 р. на площі біля стадіону “Дружба” у Львові (нині стадіон “Україна”). Далі розміщені світлини засновників УГС та історичне панорамне фото віча 7 липня 1988 р. на площі біля Львівського університету, на якому було заявлено про створення УГС. Опубліковане в багатьох іноземних газетах, це фото заслуговує на місце у підручниках з історії як символ нескореності України, її боротьби за незалежність.
На наступний мітинг — 4 серпня 1988 року — влада вже прислала загони спецназу з собаками. Тоді собаки покусали багатьох людей, багатьох оштрафували, заарештували, а проти голови ініціативного комітету львівських мітингів Івана Макара відкрили кримінальну справу. Світовий резонанс, який цій події надав створений УГС Комітет захисту першого політв’язня перебудови, активні протести української спільноти на Заході, поширення англомовного плаката зі світлиною арештованого змусили владу звільнити І. Макара. То була велика перемога правозахисної діяльності УГС.
Характерні виразники застою у Львові — відомий і нині комуністичний реакціонер, тодішній секретар міськкому КПУ Адам Мартинюк та заступник голови міськвиконкому Іван Панцюк (безслідно зник із політичного обрію) погрожували арештами учасникам мітингу 10 грудня 1988 р., присвяченому 40-річчю “Декларації прав людини”. Проте не посміли того зробити, бо мітинг був водночас виявом солідарності з вірменським народом, землю якого знівечив напередодні страшний землетрус. Світлини з цього мітингу з насупленими обличчями представників влади представлені в експозиції.
У відповідь на залякування владою людей “націоналістами”, які “виселятимуть” з України усіх неукраїнців, 3 серпня 1989 р. десятки тисяч людей вийшли на мітинг, що відбувся під гаслом “Консолідація демократичних сил як альтернатива”.
У п’ятдесяту річницю злочинної змови Сталіна—Гітлера, відомої в історії під назвою пакту Ріббентропа—Молотова, 23 серпня 1989 року західні області України зустріли цю дату мітингами, протестуючи проти підміни історичної правди комуністичними штампами. Найбільш масовий із них відбувся у Львові, про що розповідають представлені на виставці фотографії.
У результаті злочинної змови Сталіна—Гітлера 17 вересня 1939 року польська окупація західних областей України була замінена ще жорстокішою — совєтсько-комуністичною з новими арештами, розстрілами та депортаціями до Сибіру, Казахстану й країн Центральної Азії. Того дня у Львові відбулися дві знакові події — зранку велика, за оцінками організаторів, п’ятсоттисячна хода за права вірян греко-католицького обряду, яку провів Комітет за легалізацію УГКЦ, а увечері УГС у центрі міста організувала багатотисячний живий ланцюг скорботи — люди з запаленими свічками вшановували своїх рідних і близьких, що загинули в тюрмах, концтаборах, на виселенні. На представлених в експозиції світлинах — людська туга, біль і водночас нескореність.
Проведені у Львові УГС акції викликали лють червоних яструбів Києва та Москви. Вирішено було “провчити” непокірний народ. Після ланцюга скорботи до Львова прибули заступники міністра внутрішніх справ СРСР і УРСР з метою “навести порядок”. Під прикриттям ночі 1 жовтня на учасників мирної маніфестації, яка прямувала до міського управління міліції з вимогою відпустити затриманих громадських активістів, з люттю накинувся озброєний гумовими палицями спецназ. Вражаючі наслідки жахливого побоїща спецназівцями людей зафіксовані на одному зі стендів. Саме УГС очолила громадську комісію з розслідування побоїща, виявлення винних — тих, що давали накази, домігшись звільнення начальника обласного управління МВС Попова, який, побоюючись суду, виїхав у Росію.
Штрафи, арешти, побиття не залякали людей. Виявом нескореності став історичний живий Ланцюг єдності 21 січня 1990 р., співорганізатором якого, разом із Народним рухом, була УГС. У сучасних підручниках про той поворотний момент української історії сказано кількома рядками. Представлені на виставці документи показують, скільки організаційної та просвітницької праці було вкладено у проведення Ланцюга єднання. Живий ланцюг Злуки став великим політико-організаційним заходом, у якому брала участь УГС. Наступним стали вибори 4 березня 1990 року, на яких, як нагороду за діяльність, отримали мандати народних депутатів Верховної Ради УРСР 11 членів УГС.
У відкритті виставки взяв участь керівний склад УГС — Левко Лук’яненко, Олесь Шевченко, Василь Овсієнко, прихильні до УГС депутати колишнього демократичного боку та молодь, згуртована у Молодому народному русі. Діячі УГС згадували про працю у тій структурі, про провокації, які проти них чинила влада (у Києві поширеним “покаранням” було видворення на “101 кілометр”), розмірковували над феноменом, що робив політичні акції кінця 80-х рр. ХХ століття масовими.
Представник молоді Олексій Захарченко запропонував зробити цю виставку пересувною, адже вона дає те, чого не можуть дати жодні підручники. Часи тоді були набагато складнішими, ніж нині, а політична перемога вимагала важкої праці, самопосвяти та зразкової моральності. Ось чому дуже важливо на основі документів та фото довести до свідомості якомога більшого кола молоді тезу, що справжня перемога потребує віри та самопосвяти.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment