Крізь життя пройшла як промінь…

5 серпня поховали видатну українську поетесу Ірину Володимирівну Жиленко, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, авторку книжок “Соло на сольфі”, “Автопортрет у червоному”, “Вікно у сад”, “Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна”, “Дім під каштаном”, “Ярмарок чудес”, “Останній вуличний шарманщик”, “Вечірка у старій винарні”, “Пори року”, “Євангеліє від ластівки: Вибрані твори”, “Світло вечірнє”, оригінальної й талановитої книги спогадів “Homo feriens”, низки дитячих книг.
З Іриною Жиленко прощалися письменники, журналісти, актори, близькі й рідні, над її труною промовляли люди, що її знали й любили, яких любила й шанувала вона: Микола Жулинський, Євген Сверстюк, Іван Драч, Ліна Костенко, Віра Сулима, Світлана Йовенко. Як сказала Ліна Василівна Костенко, смерть Ірини Жиленко — це втрата для поезії та особиста втрата для кожного, хто її знав. Це втрата для Києва, в якому вона народилася і прожила 72 роки.
Талант Ірини Жиленко — це любов, правдивість і щирість, це особливий дар радіти життю, в якому вона “не людина, а вікно у сад”. Вікно у духовний простір людини, яка любить людей, добра й відкрита для світу.
1961 року Ірина Володимирівна написала у своєму щоденнику: “Мені тільки двадцять. Я буду належати всьому світові, але ж зубами, нігтями, всіма силами душі і слова буду видирати українську славу і мову з людожерських пащ обрусілих міщан і шовіністів”.
Вона, як і її чоловік, письменник Володимир Дрозд, якого Ірина пережила на десять років і за яким тяжко сумувала, не боялася смерті й сповідувала принцип Володимира Григоровича: “За будь-яких умов бути мужніми. Мислити — ось єдине, що нам залишається в житті, це стрибок у безсмертя, стрибок без крил, але з надією на вічність”.
Смерть Ірини Жиленко болить, як опік на серці. Хай її поезії з книжки “Світло вечірнє” будуть світлом прощальним для читачів.
Любов ГОЛОТА

Ірина ЖИЛЕНКО

* * *
Там, за осінньою горою,
розкрились сонячні врата.
Я крізь життя пройшла,
мов промінь, —
пора у сонце повертать.

Цей світ без мене проживе.
Хоча й не так,
як жив зі мною.
Назад до себе не позве
мене майбутньою весною.

Все, що було
колись, — пішло.
Все, що цвіло
колись, — відквітло.
І золоте моє тепло
Просіялось між пальців світу.

Осіннім полем перейти
під журавлиними ключами.
А там — хай повняться світи
моїм промовистим
мовчанням…
* * *
Може, це і останнє літо.
Але ж будуть і в ньому квіти.
І метелики будуть теж.
Зблисне досвіток — і живеш.
Кожне літечко — літо Боже.
Все в нім статися може.
Буде гречка дрімать у спеці.
Будуть бджоли над нею густи.
А як золотом
листя наллється —
стане й серце моє золотим.
Озирнеться
на себе, всміхнеться
і смиренно зустріне час,
коли з гілки листок зірветься
у останній свій вальс.

* * *
Я все життя чогось чекала.
Все виглядала у вікно.
І дочекалась, що дзеркала
накрила чорним полотном.
Тепер нічого вже не жду.
Тепер нічого не потрібно.
Хоч тільки й маю, що — біду
на схилену голівку срібну.
А ще — оту могилку скраю,
яка мовчить,
завжди мовчить.
І старості сухий окраєць,
що і слізьми не розмочить…

* * *
Я колись жила у казці.
І щодня до мене в гості
Муза світла, Муза щастя
заявлялася о шостій.

Я тепер живу не в казці.
Пожалійте поетесу.
Музі світла, Музі щастя
перешліть нову адресу.

Знаю: десь вона блукає
і мене шукає всюди —
там, де вже мене немає,
там, де вже мене не буде.

Хай прибігла би, розквітла,
розсміялася: “Живи!”
І зронила краплю світла
в чорний келих удови.
* * *
Київські палісади —
розкоші бідноти.
Айстри і виногради,
сальвії і коти.
Теплі балкони в квітах —
затишок простолюддя.
В тихому сонці літа спить
на балконі пудель.

Завтра — звичайний будень.
Зваримо борщик гарний.
Ми небагаті люди, тож і спимо
безхмарно.
Вітер хитне фіранку —
зорі в кімнату бризнуть.
Радісним буде ранок.
Затишним буде присмерк.

Будем сидіть допізна,
тихі і независні.
І не біда, що в кріслі
вдвох із пуделем тісно.
Айстри, герані, кани
дихають все п’янкіше.
Жити б отак віками.
Боже, люби нас, грішних!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment