Лист «групи 148» — з фальшивими підписами

Безпрецедентне послання групи манкуртів із Верховної Ради України до керівника Сейму Польщі ще довго шокуватиме не лише політиків, а й мільйони українців із тверезим мисленням. І не тільки з приводу самого послання, яке в кожній країні з відповідальним керівництвом того ж дня отримало б різку оцінку керівників держави. В Україні досі не заявлено позиції з цього приводу ані чинного Президента, ані Голови Верховної Ради.

Мирослав Левицький

Із колишніх президентів лише Леонід Кравчук публічно висловив позицію з приводу послання “групи 148”, назвавши їхній вчинок національною зрадою. Відсутність реакції керманичів України змушує порушувати питання, чи, бува, не проходило все це за негласної згоди нинішнього керівництва України, аби Польща лишила місію допомоги Україні інтегруватися до Європи?
Просто-таки кипляче обурення викликає той факт, що добрий десяток підписів у листі є, м’яко кажучи, сумнівними. Назву найбільш характерні з них. Від помічників Ігоря Скосара, підпис якого стоїть під листом, була заява, що він під жодним листом не ставив підпису.
Поряд із прізвищем Сергія Буряка стоїть незрозуміла цифра 192. Вона не відповідає ані номеру округу, по якому він обраний, ані номеру його депутатського посвідчення. 190-ті номери посвідчень належать нардепам-комуністам. Мешканець Києва С. Буряк обраний у 190-му окрузі на Хмельниччині. Чи можливо, аби депутат не пам’ятав свого округу? Хоч він і є класичним прикладом політичного перекотиполя, котячись від провладної свого часу НДП через провладний Блок Юлії Тимошенко, докотився до Партії регіонів, важко повірити, що не може пам’ятати округу, по якому обраний.
У чому ж справа, що депутат не пам’ятає? Можна зробити невтішний вис­новок, що листа підписувала третя особа, яка не перевірила округу.
Поряд із прізвищем іншого підписанта листа — Леоніда Литвинова стоїть номер 287. Литвинов обраний до парламенту в 53 окрузі Донецької області. Відповідно його депутатське посвідчення має номер 278. Пред’явником посвідчення з вище вказаним номером є депутат від опозиції. Отже, чи міг депутат, якому доводиться вже більше півроку ставити на різних документах номер посвідчення, так фатально помилитися? Сумнівно. Проте таку помилку роблять люди, котрим чи не вперше доводиться ставити цифру, яку треба запам’ятати. Напрошується простий вис­новок: черговий факт фальшування листа.
У номері посвідчення Миколи Сороки — 378 спочатку було написано цифру “2”, яка була виправлена на “3”. Такі описки, як показує практика, трапляються у випадках, коли особа пише поспіль кілька номерів, які починаються тою самою цифрою…
Дуже цікаві “помилки” з номерами посвідчень Олени Бондаренко та Олександра Кузьмука. За прізвищем Олени Бондаренко стоїть загадкова цифра 270. Справа в тому, що депутатське посвідчення із номером 270 належить депутату, обраному в 45 окрузі. Олена Бондаренко потрапила до парламенту за списком Партії регіонів під номером 47. Отже, номер її посвідчення — 045. Щоб аж так помилитися зі своїм номером депутатського посвідчення — вершина фантастики! І ще одна підстава для припущення, що список підписантів петиції до Сейму Польщі сфальшований.
Подібна ситуація і з Олександром Кузьмуком. За його прізвищем стоїть сумнівний номер 266. Річ у тім, що Олександр Кузьмук обраний до парламенту за номером 43 у списку Партії регіонів. Номер його депутатського посвідчення 041. А 266 — це номер посвідчення, обраного до парламенту в 41 окрузі Олександра Бобкова, який також є серед підписантів листа до Сейму Польщі. Напрошується висновок, що за Кузьмука підпис поставила особа, яка часто ставить номер 266. Це міг бути або сам Олександр Бобков, або хтось із його помічників.
Цікава ситуація з проставленим у підписах номером Олексія Кунченка. За його прізвищем — номер 303. Посвідчення з тим номером має депутат, обраний у 78 окрузі, себто Пономарьов Олександр, імені якого взагалі немає серед підписантів. Олексій Кунченко натомість обраний у 106 окрузі і має посвідчення з номером 330. Чи може власник посвідчення так фатально переплутати його номер? Сумнівно!
Це саме стосується і Юрія Гержова. Після вкрай нерозбірливо написаного прізвища стоїть незрозумілий номер 335. Ця цифра аж на “20” відрізняється від номера його посвідчення, яке за логікою нумерації посвідчень має номер 355. Важко повірити, що це “маленька” депутатська амнезія. Правдоподібніше, що це черговий факт фальшування документа, який уже увійшов до європейської історії, як яскравий приклад ганьби. І не тільки з огляду на зміст листа, на його примітивний переклад польською мовою, а й з огляду на розбіжності між проставленими номерами у листі та реальними номерами посвідчень і округів.

Закінчення
на стор. 2
Закінчення.
Початок на стор. 1

За прізвищем Володимира Наконечного виразно прочитується номер 354. За логікою нумерації депутатських посвідчень це мав би бути номер посвідчення обраного в 130 окрузі, а саме Ігоря Бриченка. Наконечний був обраний у 127 і його номер посвідчення 351. Отже, виникає запитання чи маємо справу з украй недбалим написанням номера округу, де “1” поставлена як “4”, що є виявом неповаги до адресата листа, чи знов котрийсь депутат не пам’ятає номера свого посвідчення або ж власник посвідчення не підписував цього листа.
І таких неохайних номерів щонайменше десяток, на яких уже не зупинятимуся. Вистачить одного чи двох фальшивих підписів, щоб себе зганьбити в очах адресата скандального листа.
Звичайно, що серед підписантів листа до Маршалка Сейму Речіпосполитої Польської не могло забракнути особи, яка 24 серпня 1991 року проголосувала проти незалежності України. Йдеться про Євгена Мармазова. Не приймаючи незалежності України, комуніст не склав мандата, а ще декілька разів потрапляв до українського парламенту. Експерти називають його лобістом російського капіталу.
А хто може гарантувати, що він та всі інші підписанти сумно­звісного листа не лобіювали російських політичних інтересів? Просигналити світові, що Україна через відсутність самоповаги не доросла до європейської інтеграції…
Хоч ініціативу листа приписують Колесніченку, проте його підпис стоїть у другій десятці. А першим підписався Симоненко та десяток інших членів комуністичної фракції, що дає підставу припускати, що саме в надрах комуністичної партії готувався той лист. До речі, низка характерних помилок у польському варіанті тексту виразно свідчить, що лист польською перекладали з російської мови.
Враховуючи те, що більшість ініціатив і дій Симоненка дивним чином збігаються з політикою російського реваншизму, є підстави вважати, що ініціатива з листом — із низки спецзамовлень імперського реваншизму. У Польщі комуністи радянського зразка — це вже історія. Тому “прапором” листа зробили відомого в “кресов’яцьких” середовищах “політично нейтрального” Колесніченка, який отримав за зганьблення української історії нагороду.
Звичайно, для поляків, коли підходити формально, не так уже й важливо, у якій послідовності стоять підписи. Проте чи можна не звертати увагу на аморальність затії? Фальшиві підписи у листі — лише одна грань тої аморальності. Аморальнішим є сам факт цинічного використання Польщі та польського болю у жорстокій політичній боротьбі, що ведеться нині в Україні. Та ще так підло, вдаючись до примітивного фальшування. Це має отверезити тих, хто ще вчора називав підписантів листа “голосом української моралі”. Це повинно всій Польщі допомогти усвідомити, до якого складного — політичного та морального — стану скотилася Україна за час правління Партії регіонів та Януковича.
Тим паче, що детальний аналіз листа до Сейму Польщі та підписів під ним розкриває чимало цікавих деталей. Партія регіонів, яка у нинішньому складі парламенту має 208 депутатів (формально позафракційний голова Верховної Ради України Володимир Рибак ментально залишається регіоналом) після виборів 2012 року привела до парламенту 85 нових осіб. І аж 58 (а це більше двох третин із нового набору) із них поставили підписи під тим листом. Хто ж ці люди? Важко повірити, що підпис під листом ганьби вони всі ставили свідомо. Багато хто керувався страхом, а не логікою. Бажанням, як сказав один із підписантів-комуністів, “виправдати довіру партії”. Підписи під листом заступників голови фракції Партії регіонів вказують, що це була партійна повинність.
Хоч для залучення підписів також використали цинічний обман. Один із підписантів листа — Володимир Купчак з Івано-Франківська — назвав його українським кроком до польсько-українського примирення. Звичайно, що це повна нісенітниця, бо для розмови про примирення мало бути синхронне ухвалення спільного тексту парламентами обох країн. І аж ніяк не листа з грубими стилістичними (які межують із нісенітницею) та фактографічними помилками, під яким стоять важкорозбірливі підписи менше ніж третини від конституційного складу парламенту.
Є підстави вважати, що більшість із тих, хто ставив підписи під листом, не бачили й не читали тексту, який підписують. У коментарі з приводу підпису В. Купчак сказав: “Особисто я повністю підтримую діяльність УПА і вважаю Степана Бандеру справжнім героєм, який не пошкодував життя заради України. На його прикладі ми маємо виховувати молодь!” (http://firtka.if.ua) А в надісланій до Варшави стилістично-мовній абракадабрі, по-чорному ганьбиться український національно-визвольний рух і постать С. Бандери.
Наївно сподіватися, що ті підписанти листа, які в червні-липні 2012 року віддавали голоси за провокаційний “мовний закон” Ківалова—Колесніченка також були “кимось” обмануті. Такі яструби російського шовінізму у парламенті української держави, як Симоненко, Чечетов, Колесніченко та їм подібні, продукують великий обман, який у всі часи був основним засобом “п’ятої колони”.
У провокації (проти України) з листом дуже дисциплінованою виявилася комуністична фракція. Коли у регіоналів більше половини депутатського складу зважилися покласти на себе ганебне тавро манкуртів, то з 33 комуністів (32 члени фракції та обраний за списками комуністичної партії олігарх І. Калєтнік — перший заступник Голови Верховної Ради) під листом підписалося аж 26. Зі старої гвардії лише один ризикнув не підкоритися волі партії. А з 21 “новобранця” аж 4 особи не поставили підпису. Хоч охоронець запорізького “пам’ятника” Сталіну депутат О. Зубчевський заявляє, що всі, хто критикує “лист 148” до Сейму та його підписантів повинні сісти на лаву підсудних.
Очевидно, ця заява — голос переляканої підсвідомості чи задушеної совісті, що передбачають ганебний кінець.

Мирослав Левицький

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment