Любов і творчість без міфів

У львівському видавництві “Апріорі” вийшла друком книга українського письменника-документаліста Богдана Гориня “Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Книга перша”. Автор відомий ґрунтовним тритомником “Не тільки про себе”, у якому з художнім стилем розповіді органічно переплетені документи, які дають унікальний образ часу від юності автора до історичних виборів парламенту 1990 року — прийняття Акту про державну незалежність України. Перу Богдана Гориня належать кілька неординарних книжок про українських митців: “Опанас Заливаха. Вибір шляху” (1995 р.) — розповідь про життя й творчість унікального митця-дисидента родом з Харківщини, який не захотів бути радянським соцреалістом; “У пошуках берега” — про Івана Северу, скульптора з дивовижною долею (1996 р.); “Туга Віктора Цимбала” (2005 р.) — про всесвітньо відомого художника родом зі Ступичини Шевченківського краю, який будучи змушений покинути рідну землю, підкорив вершини мистецького Буенос-Айреса та Нью-Йорка; “Олександр Архипенко” — про всесвітньо відомого скульптора родом з України.

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Мистецький цикл творів Богдана Гориня сьогодні вивершує перша книга про видатну майстриню в царині станкової та книжкової графіки, автора високо оцінених критикою ілюстрацій “Кобзаря” Т. Шевченка, творів Лесі Українки, Івана Франка та інших письменників — львівську художницю Софію КараффуКорбут, яка творила в другій половині XX сторіччя. 57 ілюстрованих нею книжок вийшли загальним накладом понад шість мільйонів, а окремі книжки з її ілюстраціями перевидаються нині. Правда, наклади тих перевидань мізерні й не можуть суттєво впливати на формування естетики широкого загалу, зокрема, дітей та юнацтва.
Нині автор працює над другою книгою про життєвий і творчий шлях С. КараффиКорбут, яку має намір представити читачам до 90річчя від дня народження художниці — 23 серпня 2014 року.
З мистецького циклу Б. Гориня чекають на завершення праця про всесвітньо відомого художника, автора розписів у римській церкві святої Софії — Святослава Гординського, упорядкування книги розвідок про митців, рецензії на виставки їхніх творів, які заледве чи вмістяться в одному томі.
Проте не тільки мистецтво у центрі уваги письменникадокументаліста. Він наголошує, що ми мусимо залишити на письмі свідчення часу, в якому повставала до державного життя Україна, бо табачники чи йому подібні “спеціалісти” висвітлять ці питання у спотвореному вигляді.
Богдан Горинь належить до тих майстрів слова, які вкладають у нього душу. Тож не дивно, що його творчість отримала високі оцінки багатьох літературних авторитетів, включаючи Дмитра Павличка та Валерія Шевчука. Перший з них, прочитавши ще у журнальному варіанті документальний роман про Віктора Цимбала, написав авторові: “Для мене — це історія українського Духу ХХ ст”. І порадив: “Маючи такий хист до письма, Ти повинен спробувати написати філософський роман про душу, яка переходить з одного тіла в інше і бачить, що для неї нічого нового нема, що кожна людина однаково страждає і однаково радіє”.
Не знаю, чи пам’ятав про цю настанову свого колеги письменникдокументаліст, працюючи над наступними книгами, проте на презентації романуколажу “Любов і творчість Софії КараффиКорбут”, що відбулася 25 червня у Львові в актовому залі Львівського палацу мистецтв, провідною була думка, що ця книга є розповіддю не лише про людину, про її творчість, а й про її душу, яка на хвилі високого емоційного піднесення створює в уяві й реалізує в матеріалі шедеври. “Своїми радостями й стражданнями художниця засвідчила, — сказано у слові від автора, — якою незбагненно великою силою є Любов, як здатна вона змінити людину, пробудити в ній велетенську життєву енергію й творчу потугу. Очевидно, що у житті все взаємопов’язане і взаємозалежне. Щоб народилися мистецькі шедеври, треба було пережити не тільки радісні, а й гіркі дні, муки розчарувань, невимовно тяжкі роки самотності”.
Уміле висвітлення радісних днів і мук розчарування надало книзі притягальної сили, змушує читати її на одному подиху. Директор львівського видавництва “Каменяр” Дмитро Сапіга, зусиллями якого нещодавно перевидано “Кобзар”, ілюстрований майстринею з післямовою Богдана Гориня “Графічна шевченкіана Софії КараффиКорбут”, переконаний, що презентована книга стане подією в українському видавничомистецькому житті. Не тільки завдяки змісту, що тримає читача у напрузі, а й тому, що започатковує нову жанрову особливість — є твором на межі белетристики та науковості. Хто читатиме книгу, входитиме у життя тодішнього Львова, яке відображено і в цитованих рядках художниці, і в авторському тексті. Д. Сапіга побачив мисткиню такою, якою її знав — з її принциповістю, людяністю та великою тугою за материнством. І все це органічно поєднувалося з усвідомленням високого призначення, яке дарував їй Бог. Поособливому мисткиня ставилася до рисунків для дітей. Учасники презентації згадували фразу художниці: “Треба малювати з винятковою відповідальністю, бо це книжка для дітей”.
Відомий мистецтвознавець Роман Яців твердить, що в книжках Богдана Гориня про митців є індивідуальний ключ до кожної творчої персоналії, це робить книги неповторними. За твердженням науковця, книжки автора, зокрема про Івана Северу та про Віктора Цимбала нині активно читають студенти, аспіранти, дослідники. Він вважає, що про документальний романколаж “Любов і творчість Софії КараффиКорбут” говоритимуть і наступні покоління мистців та дослідників. Героїня книги —
С. КараффаКорбут, попри зумовлені тодішнім часом обмеження, вирішенням творчих завдань, формальними ідеями випереджала свій час. За оцінкою дослідника, Софія Караффа-Корбут була однією з найбільш інтелектуальних мисткинь другої половини XX ст. Друзішістдесятники не випадково назвали її каріатидою, на якій трималася графіка другої половини XX сторіччя.
Богдан Горинь розповів, що ще під час праці над тритомником “Не тільки про себе”, впорядковуючи власний архів, зрозумів, що має достатньо матеріалу для книжки про мисткиню Софію КараффуКорбут. А коли ознайомився з архівним матеріалом, який дбайливо зберігав упродовж років розпорядник її спадщини Василь Валько, то побачив, що неможливо вмістити цей огром матеріалу в одній книзі.
На етапі підготовки видання до друку в приятелів Б. Гориня виникали запитання щодо назви книжки. Автор пояснив, що сутність життя мисткині — любов і творчість. Мисткиня до багатьох близьких і навіть далеких знайомих зверталася: “мій брате”, “моя сестричко”. Характерно, що всі герої її праць зігріті вогнем любові. Найбільше уваги присвячено незрівнянно прекрасним дитячим образам. З любов’ю зображувала героїчні натури, зокрема запорожців, не остерігаючись звинувачень у націоналізмі. Наперекір заборонам зверталася до героїчного минулого України. Любов перемагала витворений тоталітарною системою страх.
Автор книжки про Софію КараффуКорбут впевнений, що її зірка, запалена талантом і виплекана працею, вічно світитиме на небосхилі української культури. Водночас акцентує, що наш обов’язок — шанувати і підтримувати таланти нації. І не тільки тоді, коли вони стають здобутком історії, а й за життя, коли сповнені творчої енергії. Шануючи їх, шануємо себе як представників нації. Таланти утверджують Україну у віках. Український дух усупереч зусиллям окупантів виживає за рахунок високої культури.
Історик Юрій Зайцев побачив у книжці несподіваний (у кожному разі для мене) нюанс: вона примушує задуматися над питанням, що нині треба зробити, аби визволити Україну з полону криміналу і бездуховності.
Для мене особисто книжка “Любов і творчість Софії КараффиКорбут” дуже дорога. І не лише тому, що мені випала честь робити її дизайн та макет, повертаючи до історикомистецького життя унікальні документи, рисунки і фотографії. У дитинстві батькова сестра Ксеня забезпечувала нас українськими книжками. Серед них були й книжки з ілюстраціями Віктора Цимбала та ілюстровані Софією КараффоюКорбут нові видання казок Івана Франка. Пам’ятаю, що від рисунків у “Фарбованому лисі” я не міг відірвати очей. І це змусило мене навчитися читати. Згадав я цей епізод, працюючи над реставрацією рисунків до Франкових казок.
Не дивно, що ті з моїх знайомих, котрі на етапі підготовки до друку книжки Богдана Гориня бачили рисунки КараффиКорбут, казали про незабутні враження від тих рисунків і розповідали про їхній вплив на формування в дитячих серцях української свідомості. Проте є й інша реальність. Ті, хто виховувався у російськомовному середовищі, російській культурній стихії, нині зі здивуванням запитують: а хто така КараффаКорбут?
У тому запитанні віддзеркалюється час. І нинішній, і минулий. Київський аналітик Юрій Дорошенко у рецензії нової книжки Богдана Гориня написав, що талантом героїні документального роману пишалася б будьяка європейська нація, а в Україні про її творчість знають одиниці. І не нація в тому винувата, а ті чужі до України легіони зайд і перевертнів, що ще з радянських часів тримають владу і контроль над інформацією, видаючи потворність за еталон естетики, у який не вписувалася творчість С. КараффиКорбут.
Тож і не дивно, що у творчій долі унікальної художниці були періоди довгого замовчування. Одні боялися сили її таланту, інші, кажучи сучасною мовою, вважали її непрагматичною та ігнорували. А влада вбачала в її творчості “небезпечні тенденції”. Особливо довгим був період замовчування після появи знаменитого Шевченківського циклу. Попри всі удари долі художниця непохитно дотримувалася засади, яку оприлюднила на 70річному ювілеї: “Я цінності оті марні давно переоцінила — і знаю: головне в житті тільки праця, віра, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…”.
Перша книжка документального роману закінчується моментом, коли після тріумфального успіху першої персональної виставки художниця відсвяткувала своє сорокаріччя. Вже тоді в її свідомості сформувалося кредо: “Головне в житті — тільки праця, віра, честь”. Завдяки документальному романові Богдана Гориня “Любов і творчість Софії КараффиКорбут” не лише ті фундаментальні вартості, а й пам’ять про художницю, про її вклад в українське мистецтво, збережеться в пошанівку. Автор дотримується думки, що видатні художники стали славетними не лише завдяки своїй творчості, а й завдяки тому, як письменники зуміли описати їхній життєвий і творчий шлях. Тож завдання майстрів пера підняти українську культуру до вершин ґрунтовного художньоаналітичного представлення у слові. Так, твердить Богдан Горинь, роблять усі нації, які себе шанують. І ставить риторичне запитання: а що ми знаємо про великих українських майстрів?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment