«Станьмо до праці плече до плеча!» До 130-річчя композитора Якова Якименка-Степового

У 1905—1907 роках романси вокального циклу “Барвінки” на тексти Т. Шевченка, І. Франка, Лесі України, О. Олеся заполонили музичну атмосферу, захопили українську громадськість. Їх виконували солісти (фахівці, аматори), вокальні ансамблі України і Росії. Найпопулярнішим був романс на слова М. Чернявського “Степ”, від якого композитор Яків Якименко отримав свій творчий псевдонім. З його серця виливалася музика, пройнята національною українською революційною стихією: “Та нехай же над безкраїм степом аж до моря берегів… Грім жаданий загримить!”

Мирослава ЗАЙКО,
літературно-музична лектриса, членкиня НВМС,
м. Заліщики

Яків Степовий побачив світ 1883 року в Харкові у родині церковного хориста (потім дяка, згодом регента церковного хору) Степана Якименка. Мамаросіянка кохалася в українських народних піснях, які щиро і мило співала дітям.
Був ще старший брат Федір Якименко, дуже здібний співак і композитор, який під час революції емігрував з України. Обидва брати співали в петербурзькій капелі хорового співу, вивчали теорію музики, грали на різних інструментах. Композитори А. Глазунов, М. РимськийКорсаков, А. Лядов допомогли бідному, але працьовитому юнакові вступити до консерваторії, виклопотали йому тимчасову державну допомогу, були його вчителями. У класі композиції М. А. РимськогоКорсакова Яків плідно працював над своїми фортепіанними п’єсами та романсами циклу “Барвінки” із фортепіанним акомпанементом. Цикл розпочинався збентеженим поривчастим романсом на слова Лесі Українки “Досить невільная думка мовчала”.
1914 року він отримав диплом про закінчення Петербурзької консерваторії.
1914 року, уже знаним композитором, піаністомакомпаніатором був примусово мобілізований у російську армію, яка воювала офіційно проти Австрії, а фактично проти Української Галицької Армії — УГА, яку Австрія посилала на передові фронти, а власні австрійські війська тримала в своєму тилу. Так на території України воювали дві чужоземні держави силами поневоленого українського народу. Це все розумів молодий композитор Яків Степовий, який працював санітаром на Поділлі. 1917 року Київська консерваторія виклопотала йому звільнення від військової служби, згодом викладав у ній музичнотеоретичні предмети. Написав підручник “Елементарна теорія музики”. Керує музичною частиною Державного музичнодраматичного театру, організовує вокальну студію при ньому; організовує Державний струнний квартет УРСР; засновує Державний вокальний квартет УРСР; організовує музичні лекції, тематичні концерти, збирає для них учасників, сам виголошує коментарі у поєднанні з мистецькою декламацією; об’їздив із концертними лекціями усю Центральну Україну. Зібрав, упорядкував і видав “Збірник революційних пісень” з нотами. Водночас опрацьовує і гармонізує народні пісні, оркеструє оперу М. Лисенка “Ноктюрн”, працює над оперою “Невольник” за Т. Шевченком, на жаль, не закінчив згорів у творчій організаторській праці, маючи 38 років! Ще встиг побувати на похороні вбитого ленінським чекістом М. Леонтовича як член похоронної комісії (1921 року). Сповідував власне життєве гасло: “Станьмо до праці плече до плеча!” Шкодував часу на особисті справи.
Ще в регентських класах С.Петербурзької капели (1898—1902) молодий Яків любив імпровізувати — фантазувати на роялі. Його музичні мініатюри витончені за звучанням: меланхолійна “Елегія”, граціозні “Вальс”, “Менует”. А ось фортепіанний “Прелюд пам’яті Тараса Шевченка” насичений громадянським пафосом, соціальним драматизмом. За багатством змісту, за канонічним викладом Основної теми, поліфонічним акордовим викладом Побічної теми, за складними поліфонічними децимовими секвенціями, за героїчною модуляцією Основної теми в Домінанті у великій октаві, за величним звучанням репризи твір є унікальним шедевром світової фортепіанної літератури. 1914 року в Україні піднялася величезна хвиля національного духу, і царський уряд заборонив відзначати 100річний ювілей Шевченка. Яків Степовий, викінчивши до цього часу свій “Прелюд”, виконав його сам. У Москві! Царська заборона Шевченка туди не дійшла, і українська громада організувала у Москві святкування 100річного ювілею Кобзаря!
Героїчна кобзарська дума для фортепіано “Данило Нечай” створена композитором на основі історичного факту. Данило Нечай — полковник, герой всенародної боротьби 1648—1649 р. за визволення українського Поділля від польських окупантів під проводом гетьмана Б. Хмельницького. Кобзарі співали про славного героя: “Гей, щоб слава Нечаєва пішла на всеньку Вкраїну!” Дума про Нечая побутувала в народі століттями. У шевченківських фольклорних записах є згадкакуплет про Нечая. Перебуваючи на фронтах Першої світової війни, на Поділлі Степовий почув у якомусь селі від старого селянина цю думу і переклав на фортепіано, яка без слів, самим лише величним мужнім звучанням, передає національну героїку.
Уся творчість Я. Степового — композиторська, організаторська — просякнута духом історії українського народу. Вона високопрофесійна і глибоконаціональна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment