Калина від Затуливітра

Раїса Талалай

Єдине мислю у поезії затримав:
з якої порожнечі, Боже правий,
із коренем душі, з глухих горнят —
воно добуте кров’ю, слово правди!
Володимир Затуливітер

“Біжать години плинні і роки, а час завмер…” отут, у рядках віршів у його книжках, що лягли на граніт могили поета на Козацькому шпилі, у книжках, повних “нестримних мовних чудодійств” (Іван Дзюба “На трьох континентах”), які він так мріяв видати за життя: “Четвертий із триптиха” (2004; 2009); “Чаша жертовна” (2009); “Ненаписані пейзажі” (2009); “Тернова гора” (2012), та які вийшли вже після загибелі поета й суттєво доповнили його творчу палітру. Саме безконечно глибокі поезії визнаного митця щороку приводять нас на Затуливітрівські читання.
Цього року на Одинадцятих читаннях, присвячених 70-річчю від Дня народження Поета, яке буде за півроку, ми зустріли і послухали відомих поетів і письменників: Станіслава Бондаренка, Павла Вольвача, Василя Довжика, Михайла Іщенка, Олександра Косенка, Наталю Клименко, Віру Носенко, Василя Солов’я, Оксану Шалак, Миколу Шамрая, Олександра Шугая, редактора газети “Хата” Миколу Рудакова. Літературний музей Володимира Затуливітра збагатився подарованими книжками. А кожен із нас надихався розкішною природою Канівських гір на крутосхилах Дніп­ра, наситився творчим спілкуванням, наслухався чудових поезій, народних пісень у виконанні співачок із хору “Гомін”, музики неперевершеного ансамблю Кирила Бородіна і кобзаря із Сумщини Миколи Мошика.
Та найбільше вразила присутніх (а нас було немало: із Канева, Києва, Кіровограда, Сум, Черкас, Москви, Бобриці, Пшенишників) молодь. Як вони читають непрості поезії Володимира Затуливітра! І як добре, що вивчають вони їх на позакласних читаннях, готують до літературних конкурсів, до свят. Школярі із с. Бобриці Лілія Постернак та Катерина Шаповал з учителькою Наталею Романюк давно знайомі з творчістю Поета, бо у їхній школі діє філіал Літературного музею Володимира Затуливітра. Студент Канівського училища культури Ярослав Тиряник уперше читав Затуливітра і був радий, одержавши у подарунок “Чашу жертовну”.
Особливо тепло вітали всі учителів та учнів із Черкас на чолі із заслуженою вчителькою, головою “Просвіти” ім. Т. Г. Шевченка Оленою Фещенко. Хочеться наголосити, що черкаські й канівські просвітяни не просто беруть участь у культурологічних Затуливітрівських заходах. Вони, як справжні хазяї своєї землі, дбають і про поховання Поета в Бучаку, і про його садибу. Разом із Літературно-мистецьким фондом Володимира Затуливітра та Черкаською спілкою письменників щороку толокою прибирають садибу й могилу Поета. Цього року наводив лад у саду кандидат у народні депутати від Канівського виборчого округу письменник Леонід Даценко. Напередо­дні Читань канівці, зорганізовані громадською діячкою Вірою Носенко, цілий день приводили до ладу садибу. Навіть відповідальний секретар Черкаської “Просвіти” Валентина Прилуцька, прикута хворобою до дому, зорганізовувала учнів, передавала кущі квітів для садиби.
Учительська праця й інтелект проявляється в учнях. Досконало, з глибоким розумінням читали поезії Володимира Затуливітра діти черкаських шкіл: Вікторія М’якота, Сергій Карпук, Максим Москаленко, Богдан Ковач та Юля Тичкова (уже студентка). Тепло вітали юного черкаського композитора Максима Москаленка, який пише й виконує під гітару пісні на слова Володимира Затуливітра.
Традиційна сторінка Читань “Незабутні” була присвячена поету Леоніду Талалаю, роковини поховання якого нещодавно минули.
Тривожними були промови письменника і відомого краєзнавця Михайла Іщенка про долю цього краю, цього понівеченого, але все ще живого села Бучак і журналіста Дмитра Іванова. Вони закликали стати на захист Середнього Подніпров’я, не допустити будівництва Канівської ГАЕС — напланованої екологічної катастрофи.
Оформлення Одинадцятих читань цього року було незвично яскравим і святковим: їх прикрасила виставка “Мамина хустка” заступника головного редактора журналу “Справи сімейні” Людмили Грабовенко. Із 300 хусток колекції нам представили черкаські великі хустки. Про них цікаво розповідала мистецтвознавець Валентина Єфремова та власниця колекції.
Як завжди, прикрашали Читання вишивані ікони Людмили Клюй, майстриня не гаяла часу, а вишивала наступну роботу, яка зацікавила навіть місцевого метелика.
Урочистим було традиційне покладання калини від Володимира Затуливітра на могилу Тараса Шевченка, яким завжди закінчуються Затуливітрівські читання. 200 років мине незабаром від Дня народження нашого Світоча. І нам у пам’яті назавжди закарбувалося Затуливітрове: “…За Словом — Бог, а третій — він, Тарас”. Творення поезії — творення мови — творення буття.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment