«Іноді крила ангела шелестять…» Дмитренко Микола. Іноді… Поезії. — К.: Вид-во «Сталь», 2012. — 80 с.

У сучасному українському літературному просторі спостерігається тенденція домінування масової продукції, низькосортних, нечитабельних творів, які не викликають інтелектуальних зусиль у пересічного читача, не вражають естетикою світосприйняття, не сприяють подоланню аксіологічної кризи у свідомості звичайних людей. Водночас поява творів, які порушують філософські, життєво необхідні проблеми діяльності сучасної особистості, сприймається як цілющий ковток свіжого літературного слова, яке викликає асоціації з власним життям, думками, емоціями, роздумами над явищами нашої української реальності. Такою унікальною подією є вихід збірки оригінальних філософсько-іронічних поетичних творів відомого українського фольклориста, науковця, поета, прозаїка Миколи Костянтиновича Дмитренка.

Мирослава ВОВК,
кандидат філологічних наук

Стрижневим смисловим концептом збірки є “інколи”. “Інколи” — це те, що є закономірністю життя, не винятком із загальноприйнятих правил, цінностей, переконань, а тим, що можна назвати сутністю певного явища. Цей концепт автор наповнює семантичними відтінками різного спрямування: політичними, соціальними, особистісними, творчими, інтимними тощо. Створюючи унікальні метафоричні конструкції, М. Дмитренко розмірковує над життєвими закономірностями, які хвилюють пересічну людину, інтелігента, селянина — кожного, хто виявляє небайдужість до сьогоденних проблем, взаємин між людьми, до загальної морально-естетичної кризи сучасного соціуму.
Спектр проблематики, втіленої у концепті “інколи”, достатньо диференційований, що реалізується у різних контекстах:
— політичному (“Іноді співочим птахам обтинають крила — і народ німує”; “Іноді народ заслуговує на кращу (владу), але терпить рибу без голови, а тому має те, що має” тощо);
— філософському (“Іноді самотність — це останнє, що необхідне для перемоги”; “Іноді людина почувається самотнім деревом, з якого роблять клітку для птаха” та ін.);
— ціннісному (“Іноді час міряють деревами, а не людьми. Дерево вище від людини, бо старше. Але людина старших не визнає і не поважає. Хіба що — іноді” тощо);
— професійному (“Колись гусячими перами писали золоті думки, тепер золотими перами пишуть гусячі думки” та ін.);
— особистісному (“Іноді золото сліпить очі — відвертаюся. Іноді сам стаю золотим — відвертаються від мене” тощо);
— естетичному (“Іноді запитують: “Яка квітка найкраща?” Іноді називають троянду, ромашку, навіть квітку будяка — смаки у людей різні, але древні про смаки не сперечалися: найкраща квітка — не зірвана” та ін.);
— інтимному (“Іноді бачу вві сні два образи: безодню і жінку. Падаю в безодню — не дістаю дна. Дивлюсь на жінку — може, і вона — безодня?..” тощо).
У цьому багатоаспектному контекстуальному вимірі ключовою є людина, яка інколи здатна на нерозумні (а то й розважливі!) вчинки, яка цінує (але інколи зневажає) близьких, рідних чужих, яка любить (та інколи ненавидить) коханих, яка інколи втрачає (але часто знаходить) сенс власного життя, яка інколи зупиняється (але переважно рухається далі) у своєму професійному саморозвитку.
Домінуючим стилістичним прийомом є використання метафори, побудованої на перефразуванні, обігруванні, як правило, фразеологічної конструкції, наприклад, “Іноді правда очі коле, іноді їх позичають у сірка. Іноді здається: багато сірків розплодилось”. Подібні метафоричні фразоутворення засвідчують заглибленість автора у моделі народного світосприйняття, у традиційні етнічні уявлення, що зафіксовані у народнорозмовній лексиці, фразеологічному фонді мови. Автор, будучи фахівцем із фольклористики, створює на основі відомих народних висловів, оказіональні стилістичні конструкції, вибудувані шляхом їх семантичного обігрування.
Збірка філософсько-іронічних поезій М. Дмитренка є справжньою цікавою подією у сучасному літературному дискурсі, подією, яка репрезентувала талант відомого фольклориста як вдумливого, небайдужого до актуальних соціокультурних, політичних, власне людських аспектів дійсності. Важливо, що смислова конотація, проблемне насичення, стилістична експресія кожного з творів у будь-якого читача викличе активне рефлексивне мислення, асоціативні паралелі, філософські роздуми, які породжуватимуть емоційне очищення, зміну життєвих пріоритетів у напрямі морального, духовного самовдосконалення, що загалом має вплинути і на загальний аксіологічний розвиток суспільства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment