У “Слові Просвіти” (ч. 31, 2013 р.) в публікації “А комуністичні ідоли — на майданах…” порушили тему засудження тоталітарного комуно-радянського режиму і належного вшанування в Україні його жертв. Проблема актуальна, адже в останні роки у нас намагаються реабілітувати тоталітаризм. На цій “ниві” особливою активністю вирізняються такі одіозні постаті, як Дмитро Табачник, Вадим Колесніченко, що спекулюють на темі “вшанування подвигів наших батьків і дідів”.
Петро АНТОНЕНКО
Один із проявів цього — створення у Києві, у Парку Вічної Слави над Дніпром, Алеї Воїнської Слави. Тут ідеї табачників-колесніченків втілюються напрочуд швидко, хоча вони не поспішають увічнити і вшанувати пам’ять жертв тоталітаризму, спорудивши меморіал і створивши солідний державний музей цієї тематики. Створюють скромні музеї лише громадські організації, адже до цього у влади руки не доходять, чого не скажеш про Алею. Першу її чергу заплановано відкрити вже восени, до 70-річчя визволення Києва від фашистів. А ще за півтора року цей меморіал планують завершити. Ще б пак, адже рішення про його будівництво ухвалено на найвищому рівні — постановою Верховної Ради від 22 травня 2012 року й указом Президента від 19 жовтня 2012 року. Голова Оргкомітету зі створення Алеї — Табачник. Нині в Оргкомітеті активно відбуваються засідання, вже визначилися з концепцією меморіалу, узгодили її з прорадянськими ветеранськими організаціями. Вже встановили перші пам’ятники, які нещодавно вже відкрили.
Кого ж увічнюють на державному рівні й за державний кошт на цій Алеї? Безперечно, й чимало достойних людей. Але відбувався певний відбір. Адже згідно з концепцією тут встановлять пам’ятники Героям Радянського Союзу, котрі народилися в Україні чи воювали за її визволення, або у повоєнний час мешкали тут, поховані на нашій землі. Але ж у нас лише з 1934-го (рік встановлення цього звання) і по 1959 рік його удостоєні 2319 представників України. Нагороджували й потім, наприклад, космонавтів. Тому на Алеї встановлять пам’ятники насамперед двічі Героям, яких у тому переліку 154, з них 101 учасник бойових дій Другої світової війни (у Табачника скрізь фігурує термін Велика Вітчизняна). У нас є навіть тричі Герой — уславлений військовий льотчик, згодом маршал авіації Іван Кожедуб, пам’ятник якому там уже встановлено. Окрім нього, перша черга Алеї міститиме 14 пам’ятників, спорудження і встановлення яких зараз форсується. Кому ж ці пам’ятники?
Згідно з нашим законодавством, основне питання — кому споруджувати пам’ятники — належить до компетенції місцевої влади. А якщо це меморіали національного масштабу — влади всеукраїнської. І не якийсь комітет має це вирішувати. Але, очевидно, Оргкомітет Табачника отримав від влади повну свободу дій щодо цього ключового питання.
Отже, два пам’ятники вже відкрито: погруддя двічі Героя, космонавта Григорія Берегового. Ну, враховуючи його участь у давній реабілітації юного в’язня Януковича, цей пріоритет цілком зрозумілий. Щоб це не так “різало око”, одночасно відкрили пам’ятник і відомому льотчику-асу часів війни, національному герою кримсько-татарського народу Ахмет-Хану Султану. Не менш достойні люди — відомі воєначальники генерал Іван Черняховський, маршали Петро Кошовий, Павло Рибалко.
Але це ще не весь перелік. Прагнучи представити так званий “партизанський рух”, комітет ухвалив, що негайно мають бути споруджені і відкриті пам’ятники двом партизанським генералам, двічі Героям — Сидору Ковпаку та Олексію Федорову.
І тут варто нагадати, що саме Федоров був одним із персонажів згаданої публікації у числі 31 “СП”. Секретар Чернігівського обкому партії в передвоєнні роки Великого терору був особисто причетний до знищення невинних наших співгромадян, підписуючи, як член сумнозвісних трійок НКВС, розстрільні списки. А будучи під час війни секретарем підпільного обкому і командиром Чернігівського партизанського з’єднання, причетний до трагедії знищення міста Корюківки, де відбулася найбільша каральна акція окупантів у Другій світовій війні. Саме у відповідь на провокативний наліт на місто партизанів одного із загонів Федорова карателі у березні 1943 року повністю спалили Корюківку, знищивши майже 7 тисяч мирних мешканців. Причому партизани навіть не намагалися завадити цій акції, хоча були неподалік міста. До речі, згаданий у тій публікації Ф. Коротков був якраз командиром Корюківського загону цього з’єднання, а до війни — секретарем райкому партії і теж причетний до комуністичного терору. Ці діячі й нині почесні громадяни Чернігова, а міська рада, на додаток до вже існуючої вулиці імені Федорова, вирішила надати ще одній ім’я Короткова. Останній “не дотягує” на пам’ятник на Алеї Слави, а от Федоров, значить, заслуговує. Як і Ковпак, адже гірка правда про так званий партизанський рух стає доступною для суспільства.
Прочитаймо дослідження представника Українського інституту національної пам’яті (закладу, який в останні роки не запідозриш у великих симпатіях до національно-визвольного руху) Дмитра Ведєнєєва “Дума про Руднєва”. Там ідеться про Карпатський рейд з’єднання Ковпака 1943 року. Заслуговують на увагу дві цитати. Одна стосується поодиноких спроб налагодити бодай якісь контакти між радянськими партизанами і підрозділами УПА задля спільних дій проти фашистів. Ці спроби припинило радянське керівництво. Цитуємо в оригіналі: “В результате вместо координации или хотя бы “вооруженного нейтралитета”, в августе 1944-го Политбюро ЦК КП(б)У приняло решение передать партизанскую дивизию им. С. Ковпака в распоряжение НКВД “для прохождения дальнейшей службы, использовав ее в первую очередь для быстрейшей ликвидации националистических банд”.
А ось про подальші дії створених під егідою НКВС радянських партизанів, це вже у повоєнний час, коли треба було компрометувати воїнів УПА в очах населення: “Не случайно именно бывшие “красные партизаны” в 1944—1945 годах составили основу “конспиративно-разведывательных групп” НКГБ, действовавших под видом украинских повстанцев совместно с перевербованными чекистами воинами УПА (с 1946 года — “агентурно-боевые группы” НКГБ-МГБ-КГБ)”.
І не випадково днями саме Компартія на чолі з П. Симоненком намагалася влаштувати на Івано-Франківщині вшанування 70-річчя згаданого рейду з’єднання Ковпака. А коли молодь з організації “Тризуб” зірвала це “вшанування” і закидала Симоненка яйцями, той обізвав молодих патріотів “фашистами”.
…А тим часом Табачник з Оргкомітетом мурують Алею Слави. Як заявив міністр на засіданні свого комітету: “Для нас дуже важливо, щоб відразу в цю Алею закласти не лише меморіальну складову — увічнення пам’яті, а й освітянську, дидактичну, щоб можна було там проводити екскурсії, запрошувати школярів, студентів, учасників фінального етапу військово-патріотичного конкурсу “Зірниця”, кадетів, курсантів на екскурсії. Тобто, йдеться про патріотичне виховання нашої молоді”.
Що ж, наша молодь в ідеологічно надійних руках?
