Анатоль Камінський,
професор, доктор, голова Політичної ради Середовища УГВР, США
Леонід Кравчук, перший Президент сучасної Української держави назвав звернення, чи пак прохання, 148 українських парламентарів до польського Сейму, визнати події на Волині 1943 року геноцидом, “антинаціональним кроком і зрадою”. Притому він вказав, що з польського боку “…безвідповідальна заява про “геноцид поляків на Волині” не відповідає ані історичним фактам, ані юридичним визначенням цього явища. Польські політики говорять лише про польські жертви, нехтуючи пам’яттю загиблих українців.
Тут ми не торкатимемося історії та аналізу польсько-українського конфлікту, що про нього мова, а займемося лише самим “актом”, чи радше вчинком, українських народних депутатів, які письмово звернулися до парламентарів польського Сейму. А саме, що означає цей ганебний і безпрецедентний в історії дипломатії та міжнародних відносин “акт”, які його наслідки й імплікації, передовсім для самих підписантів, Верховної Ради України й Української держави загалом.
Леонід Кравчук, який якраз є Головою Конституційної Асамблеї, що працює над новими доповненнями до Конституції України, виразно кваліфікував “прохання” українських депутатів як антинаціональний крок і національну зраду. Ipso facto, кожний із підписантів став НАЦІОНАЛЬНИМ ЗРАДНИКОМ, кожний із них дискваліфікував себе як народний депутат і позбавив себе мандата обранця народу. Ба більше — він вчинив злочин, яким мають зайнятися відповідні юридичні установи.
І водночас ця численна група національних зрадників сумарно кинула не лише пляму ганьби і політичної глупоти, невігластва та примітивної короткозорості на ВРУ як інституцію, а таким “чином” конституційно-правно і організаційно-ділово зробила парламент насправді нелегітимним і недієздатним. Адже кожен мусить розуміти, що в українському парламенті немає і не може бути місця для національних зрадників. Якщо він має бути справді парламентом.
Коротко: підписанти створили парламентську кризу, яка, очевидно, б’є не лише по іміджу Верховної Ради, а й держави загалом.
Вони допустилися національної зради, яка є антидержавним кримінальним актом. А з погляду міжнародних відносин і філософії міжнародного права національна зрада має навіть “ширші параметри”, ніж зрада державна…
Задумаймося бодай на хвилину, яким є парламент, де сидить “фракція” 148 національних зрадників, тобто 148 національних злочинців. І на “що” вона перетворила парламент…
І тому цією “аферою” мусив би зайнятися не лише Конституційний суд, а й інші верховні юридичні установи, як, наприклад, Вищий адміністративний суд, Верховний Суд і Рада юстиції, Генеральна прокуратура.
Водночас йдеться про те, щоб швидше вийти з цієї злочинно- компрометуючої “ями”, в яку підписанти впхнули Верховну Раду України та ще й зробили це за дорученням “сусіда” із півночі…
Ми бачимо дві можливості для виходу з цієї кризи. Перша — відкликання тих 148-х “депутатів-підписантів” і їх заміна за партійними списками іншими членами з Партії регіонів і з партійок її союзників. У випадку підписантів-мажоритарників — після позбавлення їхніх мандатів — проведення нових виборів.
Друга — це розпуск теперішньої ВР і проведення нових парламентських виборів. Цього повинна вимагати не лише організована опозиція, а й весь народ, який шанує себе, зберігає власну національну гідність і авторитет свого парламенту й держави.
