Напередодні чергового просвітянського з’їзду, який відбудеться у Києві 14 вересня ц. р., редактор тижневика “Слово Просвіти” Любов Голота запропонувала голові чернігівської “Просвіти”, головному редакторові тижневика “Сіверщина” діалог. За допомогою Інтернету він відбувся. Сподіваємося, що читачі газет (редактори домовилися, що обидва тижневики його надрукують) долучаться до розмови, висловлять свої думки про подальший розвиток і роботу ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, діяльність первинних організацій, районних і обласних об’єднань.
Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка підтримало ідею чернігівських просвітян “про перезавантаження”. Отже, дорогі читачі, долучайтеся до діалогу Любов Голота—Василь Чепурний.
Любов Голота: Наша газета з номера в номер друкує матеріали до 145-річчя “Просвіти”. Я сподіваюся, що Ви також їх читаєте і маєте нагоду порівняти діяльність просвітян минулого і сучасних. Мене особисто вражає подібність проблем, які стоять перед нами. Будь ласка, про чернігівську “Просвіту” в історичному дискурсі.
Василь Чепурний: Безумовно, я читаю кожне число “Слова Просвіти” і про історичний дискурс чернігівської “Просвіти” міг би писати сторінками. Але Ви маєте рацію в головному — проблеми все ті ж. Пригадується, як Михайло Коцюбинський жалівся (з пам’яті цитата не точна): “хочемо провести вечір — не дають, хочемо концерт — забороняють…” Хоч і концерт Миколи Лисенка чернігівська “Просвіта” організовувала, і гроші хворому Івану Франкові збирала, зрештою, літературні суботи та понеділки в садибі Михайла Коцюбинського також були просвітянськими заходами. Уже те, що саме там подав несміливий голос Павло Тичина, варте пошани…
Проте хочу наголосити, що якою б не була влада сьогодні, “Просвіта” має набагато кращі умови для роботи. Інша річ, що робітників мало (знову аналогія — на це ж нарікав і діяч чернігівської та київської “Просвіти” “вредний” Борис Грінченко).
Л. Голота: Так, кому, як не Вам, знати ці умови: Ви очолюєте “Просвіту” два десятиліття. Отже, розкажіть нашим читачам про своє об’єднання.
В. Чепурний: Маєте рацію, очолюю чернігівську “Просвіту” вже давно. Треба шукати заміну. Але на нещодавній звітно-виборній конференції знову обрали мене, хоча зібрання було бурхливе й критичне, свідком чого був і заступник голови ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка Микола Нестерчук.
Коли на тій же конференції я прозвітував про нашу роботу тільки за чотири місяці і тільки цього року, дехто не повірив: кажуть, спеціально все попідгрібав… Отже, чернігівська обласна “Просвіта” сьогодні — це доволі широка видавнича діяльність (більше 20 книг, заснування журналу “Сіверянський літопис”, газета “Сіверщина”), книготорговельна робота: чотири роки ми тримали маленьку “Добру книгу”, а згодом за допомоги міської ради відкрили культурно-мистецький центр “Інтермеццо”. На жаль, рейдерським чином його захопило подружжя підприємців.
Підтримка УПЦ Київського патріархату: не тільки перші громади створювали просвітяни, а й сьогодні скрізь, де тільки виникає православний осередок, — там просвітяни. Наприклад, парафія у селі Рубанка Бахмацького району відкрита завдяки голові Бахмацької районної “Просвіти” Олегу Калиняку; настоятель батуринської церкви, отець Роман Кривко, з яким і Ви знайомі, відкрив просвітницько-церковний дім: там і станиця “Пласту”, і вишивальники — я навіть бачив портрет Шевченка, виконаний пластунами із… кави.
Гостра реакція на наступ ворогів української мови: ось нещодавно чернігівська міська “Просвіта” прийняла гостру заяву на соціальну рекламу від міської ради з усяким “прєкрасним дальоком”. Написали про це у “Сіверщині” й сьогодні я це озвучив на оргкомітеті до Дня незалежності.
А трохи раніше ми надіслали листа Національній раді з питань телебачення і радіомовлення з протестом проти неукраїнської мови в ефірі fm-радіостанцій Чернігівщини.
Це й прес-клуб “Просвіта”, у якому відбуваються прес-конференції народних депутатів від українських партій; презентації книжок: скажімо, нещодавно ми представили книжки про земляків Миколи Міхновського, які воювали в армії УНР, книжку Миколи Гриценка “Самар-і-я” (гарна книга, скажу я Вам!) тощо.
Одне ноу-хау (хай мене пробачить мій викладач Олександр Данилович Пономарів за вживання чужинецьких слів) від ніжинської “Просвіти” — вони встановлюють великий щит (по-теперішньому білборд) із серії “Шануймо великих українців!” Уже були Павло Скоропадський, Володимир Вернадський, зараз Василь Стус, у вересні, до 95-річчя, буде Ігор Качуровський.
Л. Голота: Я давно захоплююся просвітянами м. Ніжин. Чого варті ініціативи й справи подружжя Астаф’євих, колишнього голови “Просвіти” отця Олександра Морозова. До речі, чи тривають вони й далі? Де газета “Просвіта”, де ціла низка заходів, які ініціював Олександр Морозов і чому він покинув “Просвіту”? І вивішуючи білборди, варто було б, на мою скромну думку, Вашому заступникові Миколі Шкурку державний прапор демонструвати над своїм офісом у тому вигляді, як це передбачено Конституцією. Це так, між іншим.
В. Чепурний: Після від’їзду подружжя Астаф’євих до Києва “Просвіта” у Ніжині справді затихла — так часто буває після відходу яскравих людей. До речі, а чому “Просвіта” їх у Києві не використовує, вибачте за таке прагматичне слово? Отець Олександр Морозов працює й далі — він із головою поринув у музей рідкісної книги та в справи Всіхсвятської парафії. А головою обрано викладача Ніжинського університету імені Миколи Гоголя Юрія Бондаренка, який, зокрема, намагається затягнути (на жаль, це слово тут доречне) вчителів та викладачів української мови якщо не в “Просвіту”, то хоча б в Асоціацію викладачів української мови. Не йдуть, лінуються… А щодо прапора біля офісу підприємства Миколи Шкурка, то він у нього жовто-блакитний. Як і був в українській національній традиції…
Л. Голота: Вимагаючи від влади виконання статей Основного Закону, треба й самим їх дотримуватися. А Олександр Астаф’єв — наш улюблений автор. Друкується у нас частіше, ніж у “Сіверщині”. Пише чудові книги й вчить майбутніх письменників. Щойно Ви назвали заяви обласної “Просвіти” як форму Вашої діяльності. Я читала Вашу звітну доповідь, Ви говорите про те, що провели кілька круглих столів і виступили з подібними заявами. І там само критикуєте Центральне правління за любов до круглих столів і заяв. Смію стверджувати, що круглий стіл сьогодні — одна з найпопулярніших форм спілкування громадських організацій із суспільством. Думаю, Ви розумієте, про що я. Шлях на телебачення просвітянам перекрито, як і іншим невладним структурам. Скажімо, скільки Ви разів виступали на чернігівських теле- й радіоканалах, які програми готують просвітяни для ЗМІ?
В. Чепурний: Я не проти круглих столів узагалі — я проти круглих столів, що практично ніде не висвітлюються. Ми проводимо круглі столи з широким громадським розголосом. І я постійно виступаю на радіо й телебаченні, так само й інші наші просвітяни — історик Сергій Павленко, травознай Іван Просяник, поетеса Надія Галковська та інші. Я не вірю, що шлях на телебачення й радіо перекритий народним депутатам, професорам, академікам, яких багато в “Просвіті”. У Чернігові всього чотири телекамери — на наших заходах присутні щонайменше дві. У Києві телеканалів — тьма, а на круглих столах “Просвіти” — жодного. Невже хтось забороняє висвітлювати діяльність “Просвіти”?
Л. Голота: Не забороняє, але й не сприяє. Але найактивніше Ви виступаєте в Інтернеті. І очевидно, розумієте, що не є рядовим блогером. Ваші оцінки роботи Центрального правління, на засіданнях якого Ви не буваєте, мають оціночний характер. Це для того, аби цікавіше було читати людям, які взагалі до “Просвіти” не мають жодного стосунку? Тут “священних корів” немає, як і в будь-якій громадській організації, але вибачте, на Вашому сайті “Сіверщина” мені прикро читати про те, що “Слово Просвіти” — газета для своїх, і “треба чогось простішого”. Просвітяни, хоча їх і звинувачували в народництві, а тепер — у маргінальності, поважали один одного і, сподіваюся, поважають. Брутальність, амікошонство не мали би брати гору в стосунках людей, які роблять якщо не спільну, то ту справу, яка мала би бути спільною.
Наші круглі столи відбуваються в Укрінформі в режимі он-лайн, висвітлюються у пресі, можливо, й опосередковано, як скажімо, “Український тиждень” використав прекрасні публікації у “Слові Просвіти” професора Василенка та виступи на круглих столах, присвячених мовним питанням. Не лукавте, пане Василю, Ви уявляєте просвітянські новини в обсязі новин Інтера чи каналу “Один плюс один”? “П’ятий канал” транслював просвітянські прес-конференції в УНІАН он-лайн. І зовсім сумний приклад — Юрій Гнаткевич, народний депутат і тричі голова київської міської “Просвіти” в екран потрапив тільки після того, як його побили регіонали. Хіба С. Шустер викликає на свої програми просвітян, письменників, митців? Була Марія Олійник, якій не дали й слова сказати, хоча сказати було що. Це тоді, коли в Донецьку закривали українські школи.
Інформаційний простір не наш. То що, поїдатимемо одне одного за те, що не є власниками каналів, газет, радіостанцій? Будемо мріяти про спонсорів? Із часів Чикаленка інших Чикаленків не було. А той, справжній, нарікав на наше лінивство і небажання робити спільну українську справу.
В. Чепурний: Спочатку — уточнення. Наведені Вами цитати не є моїми особистими твердженнями: просто виставляти матеріали на сайт мають право кілька людей, я роблю це найчастіше. Тож Вам і здалося, що то мої коментарі. Взагалі, і газету “Сіверщина”, і сайт я свідомо не роблю витворами Чепурного. Нещодавно дзвонив начальник бахмацької пошти Борис Русін: “Дивно — ти у своїй газеті друкуєш критику читачів на свої статті! Це єдина така газета”. Я це роблю свідомо, бо хочу газету-співрозмовника, а не рупор одного редактора.
Л. Голота: “Слово Просвіти” — відкрита для аналітики, критики і самокритики також. Ми позиціонуємося як газета діалогів.
В. Чепурний: Маєте рацію, що інформаційний простір не наш. І тут би годилося принагідно поцікавитися: а що зробили наші народні депутати, щоб він був наш? Ви пам’ятаєте, яку гостру реакцію тоді ще народних депутатів Івана Зайця та Миколи Кульчинського викликав мій виступ на Головній Раді “Просвіти”, коли я сказав, що робота народного депутата — така сама робота, як і інші. Ми їх обрали на цю роботу і дали великі гроші. Якщо не вміють (а йшлося про те, як опозиція допустила ухвалення закону “Ка-Ка”), хай звільнять місце і ми, громадяни, оберемо інших народних депутатів. Власне, так і сталося — замість націонал-демократів, які програли все, навіть мову (у згаданому Вами “Українському тижні” прочитайте про роль Яворівського), прийшли радикальні “свободівці”. Не дай Бог, ще й вони розчарують…
Л. Голота: А чим вони Вас зачарували в цій каденції?
В. Чепурний: Мене зачарувати важко, але “свободівці” почали бити “тушок”, а “ударівці” змусили нардепів більш-менш особисто голосувати. Це вже результат. …Але з’ясовувати, хто в минулому правий більше, а хто менше — непродуктивно. Треба сьогодні відвойовувати інформпростір. Ми це робимо “Сіверщиною” і вже тільки цим чернігівська “Просвіта” варта пошани. Але критикуючи Центральне правління за келійність круглих столів, ми наполягаємо на тому, що треба створювати такі інформприводи, щоб і Шустера змусити говорити про “Просвіту”. Скажімо, наша конференція запропонувала Центральному правлінню підготувати й провести по всій Україні акцію “Жовта картка”. Це коли порушникам ст. 10 Конституції просвітяни по всій Україні вручать справді жовті картки попередження, де буде вказано: у разі неприпинення порушення — громадськість залишає за собою право на адекватні дії. Так, це провокація. Але тільки так і можна пробити блокаду, а не виголошуванням гнівних тирад у своєму затишному середовищі…
Л. Голота: Це Ви, мабуть, про “затишок полтавського соцького” (“Коли б я був полтавським соцьким”)?
В. Чепурний: Ціную Вашу іронію.
Л. Голота: Важко уявити просвітян, які навкулачки доносять просвітницькі ідеї рідному народові. Але жовті картки мені сподобалися. Вочевидь, це і є той креатив, який випливає з Вашої ідеї перезавантаження “Просвіти”. Це слово, “перезавантаження”, крутиться в лексиці невеличкої групи чернігівських просвітян із 2009 року. У листопаді 2012-го Ви повідомили, що скоро-скоро прийдуть переміни. Де вони? До речі, коли я подзвонила пані Дарії Чубатій із пропозицією виступити в “Слові Просвіти” і розповісти про тернопільські ініціативи, вона прислала мені листа, що не має жодного стосунку до цього…
Повірте мені як досвідченому читачеві газет, коли хтось-щось-колись обіцяє і дуже загадково, то здається, що хтось когось лякає або дурить. Перезавантаження передбачає наявність вантажу, а не маніловських економічних прожектів, сільськогосподарської діяльності, відмови від державного фінансування деяких просвітянських проектів. По-перше, “Маслосоюз” нам уже не організувати: не вистачить корів у сільської “Просвіти”, навіть такої багатої на пасовища Чернігівщини.
Будь-яка економічна діяльність передбачає початковий капітал. Де він? Коли навіть членські внески не сплачуються і не передплачуються ті видання, які назвали й Ви. Сільськогосподарська діяльність — хіба що з вилами проти латифундистів. Але вила вже у Ляшка, та про це Ви краще знаєте. “Просвіта” має такі завдання і такі традиції, що зректися їх — це зрадити наших попередників і українську справу, яка таки робиться. День української мови і писемності, День героїв Крут стали державними святами з подачі “Просвіти”. Загальний наклад просвітянських “Кобзарів” досяг мільйона. Ви все це знаєте. Не витрачаймо газетної площі.
І нарешті співпрацювати чи не співпрацювати з владою? Звісно, моя мрія — аби “Просвіта” була державою у державі. Але для цього потрібна стовідсотково українська держава. То чому не підтримувати те українське в Україні, що все-таки проростає крізь владний бетон? На ті ж Крути їдуть і приходять державні курсанти і вояки — це співпраця чи ні? “Свобода” має реальну владу в Західній Україні і є владою. Чи співпрацювати з нею Волковецькому та іншим? У мене теж є ідея — зробити українські недільні школи для українців за кордоном при українських посольствах, як це зробила Росія. У них уже діє 90 шкіл. Як я це зроблю без МЗС? Якщо влада сприймає нашу просвітянську ідею і включила у план заходів до 200-річчя Шевченка не одну, а кілька наших пропозицій, то хіба це погано? Впливати на книговидання, кіно, концертну діяльність — це справа просвітян? Мене дивує бажання деяких просвітян продатися тій чи тій політичній силі сьогодні, що, безперечно, зруйнує самодостатність нашої організації. На всіх попередніх виборчих кампаніях “Просвіта” підтримувала демократичні сили, але Центральне правління ніколи не диктувало, за кого голосувати. Партії вийшли з лона “Просвіти”, а тепер дехто хоче зробити з неї додатковий ресурс, як то — захопити приміщення, використати напрацьоване “Просвітою”. Маю право це говорити, бо один із батьків “Свободи”, Юрій Іллєнко, друкувався в “Слові Просвіти” ще за першої каденції Л. Кучми, а Ірина Фаріон та Андрій Іллєнко мали тут малий інформаційний простір, який на ту пору їх задовільняв. Словом, усе змінюється, але бажання деяких просвітянських діячів за будь-яку ціну сподобатися перспективній політичній силі, коли в хід іде “здача” своїх напрацювань в обмін на примарні дивіденди, відгонить поганим духом.
В. Чепурний: А чого у Вас якась така, я б сказав, хвороблива реакція на перезавантаження “Просвіти”? Та велике перезавантаження потрібне всій державі, бо на принципах олігархічного капіталізму ми повземо в глухий кут. До речі, а хто, як не “Просвіта”, мав би просвітити й наших політиків, і виборців з приводу шкоди олігархату? Чи тоді влада грошей не дасть? Чи сподіваємося все-таки скраєчку примоститися і в цієї влади? Дадуть хоч дулю, хоч півдулі (за Шевченком)…
Ідея перезавантаження “Просвіти” бродить давно і не у вузькій групі чернігівських просвітян. Адже є резолюція зборів ніжинської міської “Просвіти” на цю тему, є ухвала “Тернопільської ініціативи”, під якою стоять підписи просвітян Стрия, Тернополя, Києва, Ніжина, Чернігова, Зборова, Кривого Рогу, є, зрештою, стаття згаданого Вами Юрія Гнаткевича в “Українській правді” (до речі, ось Вам приклад прориву інформблокади, щоправда, Юрій Гнаткевич чомусь себе не ідентифікує з “Просвітою”). Є резолюція запорізької обласної конференції, яка також говорить про необхідність змін. А згадана Вами Дарія Чубата була присутня тільки на одному заході “Тернопільської ініціативи” і справді не може виступати від імені її організаторів.
Абсолютно реальними є економічні плани просвітян, якби за них узялися. Приклад — Стрий, де просвітяни створили могутню кредитову спілку, а нещодавно відкрили крамницю продуктів, вирощених своїми людьми. Ми забули принцип “Свій до свого по своє”. Але Ви скажіть Петру Маковському — натхненнику економічних справ стрийської “Просвіти”, що у них маніловщина! Навпаки: я переконаний, що саме просвітяни можуть зрушити створення сільськогосподарських малих кооперативів — скажімо, Євросоюз має свої жорсткі умови щодо молока. Якщо нічого не робитимемо — а ні влада, ні опозиція нічого не роблять — то селянська корівка не відповідатиме нормам. І молоко заготівельники не прийматимуть від сільських дворів. Що це означає? Селяни позбудуться корів (уже зараз цей процес вирізання йде активно, але ж ми, інтелігенти, хіба нам до якихось там корів!), молоко вироблятимуть монополісти з пальмовою олією. А село вимиратиме, бо монополіст не думатиме ні про дорогу до села, ні про церкву, ні про дитсадок. Скажу більше: це ми з Вами як просвітяни і журналісти винні у вимиранні села, бо замість доносити до селян розуміння економічних основ розвитку розвозимо соплі і сльози за вимираючим селом.
А щодо партій — дуже просто: “Просвіта” має бути не позапартійною, а понадпартійною організацією. Про Ляшкові вила Ви в Києві краще знаєте, бо у нас він тільки шумить, як Київ дасть команду — я у цьому впевнений.
Із владою ж треба співпрацювати, бо, як на мене, це взагалі шизофренія, коли “Просвіта” бореться з владою. Хіба що визнаємо, що влада — принесена на багнетах окупантів. Якщо ж наш народ обрав цю владу, то мусимо мати з нею справу. Але співпрацювати, а не жити за рахунок подачок від неї. Безумовно, було б нерозумно тому ж шанованому Волковецькому відмовлятися від фінансування з обласного і районних бюджетів. Нам же в Чернігові це ніколи й не снилося. Від Центрального правління ми теж, до речі, не отримували фінансування ні на книгарню, ні на утримання офісу, ні на газети (може, кілька разів і було — років з 5 тому на газету), ні на журнал, ні на видання книг. Але живемо — без зайвої скромності у нас приміщення краще, ніж у багатьох галицьких “Просвіт”, а таку газету, як “Сіверщина”, має єдина в Україні “Просвіта”. Тож один із принципів перезавантаження — створити економічну незалежність “Просвіти”, не відмовляючись від грошей бюджету на конкретні проекти. І в цьому сенсі й чернігівській “Просвіті” також необхідне перезавантаження.
Л. Голота: По-перше, жодної хворобливості, бо хвороба — це говорити і не робити. Або ж руйнувати те, що вже маєте. Приклад — “Сходи” та “Інтермеццо”, які приносили Вам неабиякі дивіденди. Ви їх розтерли одним махом. А до цього ж похвалялися, що це досягнення просвітян. Микола Шкурко — успішний бізнесмен. Слава йому! Скількох просвітян він залучив до свого бізнесу і чому не ризикує на базі власної справи дати хід тим проектам, про які Ви щойно написали? Безперечно, у тих областях, де є мережа сільських “Просвіт”, Ваші пропозиції могли б розглянути, але, скажімо, та ж боротьба з пияцтвом на селі важила б не менше, аніж роздуми про майбутнє. Як відомо з історії, перемагали тільки ті ініціативи, які опиралися і на висловлену ідею, і на практичну роботу. Перезавантаження обов’язково буде, але здійснять його люди, які практично щось зробили і роблять. Через те поки що це — лиш “багато галасу даремно”. Не в плані нездійсненності перезавантаження, а через відсутність будь-яких нових справ. Не можу сказати, що мене не зачепили розумування, або ж гола теорія про зміну орієнтації “Просвіти” на економічну діяльність, і подібне назване Вами. Кожен член “Просвіти”, як правило, — професійно визначена людина, має коло обов’язків, яких не зречеться. Хіба університетська професура чи сільські вчителі покинуть свої кафедри і підуть господарювати? А ось докласти рук до рівня сільських шкіл, зробити їхніх випускників конкурентоспроможними — це наша справа. І взагалі, чому я до Вас звертаюся? Ні, не для того, аби погасити полум’я перезавантаження, а навпаки — хочу, аби на сторінках “Слова Просвіти” люди говорили про своє бачення діяльності “Просвіти”. Сьогодні в організації багато літніх людей. Кожного дня ми когось втрачаємо. Хто прийде в “Просвіту”? Чим цікава вона для молоді? Чи переорієнтується на проблеми міст, чи саме просвітянство вирушить колись у села, аби створити екологічно досконалі помешкання і поля?
В. Чепурний: Шкода, що ми так близько і так не знаємо одне одного, а послуговуємося чутками. Це я про дивіденди від “Крутих сходів” та “Інтермеццо” — вони полягають у 49,5 тисячах боргу за оренду, який “заробили” на “Просвіту” підприємці-просвітяни Жогалки, та 23 тисячах боргу за приміщення офісу також від них. Тож і не дивно, що правління чернігівської “Просвіти”, кілька разів розглядаючи це питання, знову й знову вирішувало виселити цих маніпуляторів з офісу “Просвіти”. “Інтермеццо” вони, до речі, захопили рейдерським чином і хотіли втнути такий же фокус із другим приміщенням.
Зрештою, дві конференції — міська та обласна — слухали цих Жогалок і не сприйняли їх “аргументів”.
До речі, галерея “Круті сходи” діятиме й надалі — після ремонту. Отож ми творимо й надалі. Зауважте — без бюджетних коштів.
А коли пані Марія Олійник нарікає, що в Донецьку нема української книгарні, то я не розумію, чому з бюджетних мільйонів, які щороку виділялися всеукраїнській “Просвіті”, кількасот тисяч не надано для книгарні у Донецьку. Це до питання, хто створює…
Л. Голота: Тепер про владу. Пане Василю, Ви ж самі були у владі — ходили туди від “Просвіти”. Колись за Л. Кравчука у кожному управлінні культури працювали просвітяни. Перше скликання Верховної Ради мало серед депутатів добрий десяток просвітян. Врешті, хіба не для того ми так активно переймаємося виборами різних рівнів, аби представляти “Просвіту” у владі? Я не даремно на початку нашої розмови пропонувала Вам шукати аналогій в історичній діяльності “Просвіти”. І австрійська, і польська, і навіть царська російська влади мусили виділяти якусь дещицю на просвітницьку роботу. Не тому, що хотіли її підкупити, а тому, що закони велять владі зважати на інтереси народу, який представляла “Просвіта”. Матіца хорватська сьогодні у Хорватії повністю володіє державним книговиданням. А ще десять років тому була на повному утриманні республіки. Ми всі — платники податків. І якщо державний бюджет виділяв колись окремим рядком кошти на діяльність “Просвіти”, то ми ці кошти повернули книгами, фільмами, дисками, комп’ютерними програмами, які безкоштовно роздавали школярам, студентам, бібліотекам і т. ін. Як економічна незалежність, якої ми всі так прагнемо, має досягатися негайно, коли в нашому статуті вказано, що ми не маємо права на економічну та підприємницьку діяльність? Ми не можемо таємно порушувати закони, борючись за дотримання Основного Закону. Це ж очевидно. Тому я впевнена, “Просвіта” збереже вивірені форми діяльності і напрацює нові. Ви тут згадували Ю. Гнаткевича, який тричі очолював київську “Просвіту” і міг давно зробити все те, про що говорив і в “Українській правді”, і на сайті “Сіверщина”. Невже хтось тримав народного депутата за поли? Та нічого подібного. У Юрія Гнаткевича тоді були інші плани, гоноровіші.
В. Чепурний: Микола Шкурко якраз фінансово підтримує ініціативи ніжинської “Просвіти”. Чи Ви думаєте, що білборди — це безкоштовно? Зрештою, завдяки Шкурку видано багато книг — ось останнє видання “Лірики” лауреата Шевченківської премії Ігоря Качуровського побачило світ завдяки коштам Миколи Шкурка.
Л. Голота: То видав же книжки, а не маслобійню затіяв…
В. Чепурний: …а насінням олійних культур він і зайнятий. Чи маслобійнею, як Ви назвали.
Л. Голота: Я про корівок, а не про соняшники, які, до речі, виснажують землю. Гроші виділяються, і Ви це добре знаєте, Василю, тільки на ті програми, які не тягнуть за собою комерційної діяльності: книгарня — це комерція. Якщо це не народна книгарня. Але сьогодні ніхто не каганцює, бо всі ми хочемо просвітницьких порталів у мережі.
В. Чепурний: А ми в Чернігові чомусь зуміли відкрити і кілька років утримувати українську книгарню. Не порушуючи законів. Хто хоче зробити, шукає можливості, хто не хоче — причини. Хіба “Просвіта” не могла за ці всі роки по всій Україні відкрити в кожному місті книгареньки хоч по 20 квадратних метрів? Могла.
Ми не галасуємо, а діло роками робимо. Тож і маємо повне право говорити про перезавантаження. Галасують ті, кого позбавили бюджетної поїлки.
І про економічну діяльність. Якраз новий Закон “Про громадські організації” дає таку можливість. Просто Статут треба узгодити з ним.
І проблеми молоді в чернігівській “Просвіті” немає: ми дружно співпрацюємо і з “Молодою Просвітою”, і з “Тризубом”, і з деякими іншими молодіжними організаціями. Якщо ж всеукраїнське правління не може порозумітися з “Молодою Просвітою” — то це теж свідчення потреби перезавантаження.
Бажаю успіхів і душевної гармонії.
Л. Голота: Запитаємо про все, що ми тут наговорили, у наших просвітян. Гадаю, що Ви як головний перезавантажувальник окреслили коло задуманого. Проте варто було б включити в нашу розмову питання про роль і відповідальність особистості у просвітянській роботі, про душевну гармонію, як умову її дієвості. Але про це поговоримо наступного разу. Чекаємо листів і пропозицій!
