День Незалежності як День народження

65885-1«Це Божий дарунок»
Левко ЛУК’ЯНЕНКО,
герой України, м. Київ

— Що я відчуваю від того, що День Незалежності збігається з моїм днем народження? Звичайно, мені приємно, що так співпало. Коли я писав текст Акту про незалежність України, то не думав про власний день народження, адже передбачити це було неможливо. Я діяв відповідно до обставин, що вели в напрямі набуття незалежності. А що проголошення відбулося у мій день народження, то це Господь Бог подякував мені за всю ту попередню боротьбу, яку я багато років послідовно вів за здобуття незалежності України.

«Україні — волю»!
— Звичайно, дуже приємно відзначати день свого народження, коли довкола гурт святкових і найрідніших людей, але ще й безліч чужого та незнайомого люду, однак усі прихильні, всі радісні… І вишиванки не напоказ, а так, ніби для мене, задля мого свята, і музика теж тільки для мене, і прапори так само тільки для мене.
Уже минуло трохи часу, відколи наш прапор явився, засяяв над Києвом із волі тодішнього українського парламенту. Він — як свідчення державності, знак свободи, знак певності в майбутньому. Але коли говориш слово “парламент”, то відразу все перекреслюється, все здається не таким веселим і щасливим. Це такий собі, я б сказала, нами створений монстр, із волі якого так підло, підступно, паскудно, все, що українці здобували цілими століттями, ніби перекреслено.
Хто знає, що більше важить у сув’язі чисел чи слів — 24 серпня 1937 року: 24 чи 37… У цій сув’язі справді виникає оте 24 серпня 1991 року. Та й узагалі: чи щось важать числа? Зрештою, хай собі тим бавляться астрологи.
Десь навесні 1991-го у київському фунікулері мене затиснув гурт підлітків, і я, вже доросла жінка, долучилася до їхніх шалених і радісних вигуків: “Україні — волю! Україні — волю!”.
Ніна БІЧУЯ,
журналістка, письменниця,м. Львів

Де нині ці підлітки, котрі вже стали дорослими за ці 22 роки? Що вони роблять і чи можемо їх об’єднати? Чи знайдеться серед нас хтось, хто об’єднає їх у нерозривну силу, яка змагає тільки до одного: “Україні — волю!”. І хто повинен просвітити їхніх молодших братів, коли 16 липня навіть у Львові малі львів’яни, споглядаючи на прапори уздовж вулиць, питали: “А що то нині за свято?”
Так не хочеться бути споглядачем. Хочеться чути той молодечий заклик, що ламає зневіру, сповнює тебе надією: “Україні — волю!”. І не в тім річ, якою була дата твого народження, — не в тому суть. Суть — у присутності.

Дух народу непереможний
Лариса ХОРОЛЕЦЬ,
народна артистка України, письменниця

Священна мить проголошення Незалежності України зі мною назавжди. Вона просіяла у переддень мого дня народження. На той час я була міністром культури, і ми разом із народною артисткою України Таїсією Литвиненко відкривали Міжнародний дитячий форум у Криму. Зазолотилося небо і гори, Чорне море і море дитячого дзвінкоголосся, віншуючи народження нової вільної України.
Вибороли. Збулося. Дух народу воістину непереможний, воля його всесильна. Безмірна радість і гордість опанували мною. Усвідомлення величі тисячолітнього жертовного подвигу пращурів, дідів, рідних близьких і далеких, моєї бабусі Єфросинії Кельбич, мого батька Івана Яковича Хорольця, вчителя, борця і оборонця української мови, українських письменників. У той день я поклялася свято сповняти місію утверджувача українського духу, цим живу і донині. І дякую Богові за благодать бути українкою у цій державі.

Все залежить від нас з вами
Олександра Нимченко,
журналістка, м. Херсон

Народилася я з Україною в серці. Моя мама мала народити 25 серпня, але у мене були свої плани. Тому вже 24-го о 5 ранку лікарі Великолепетиського пологового будинку (Херсонська обл.) не спали, мій вереск усіх підняв на ноги. Я не просто волала, а хотіла повідомити, що Україна цього дня стала Незалежною державою. Я — патріотка своєї держави! Від багатьох ровесників чую, що вони хочуть жити в іншій країні. А я вірю, що Україна ще підніметься з колін і розквітне усім на диво… Все залежить від нас із вами.
Над моїм ім’ям батьки довго не думали і не сперечалися. Тато передав мамі до палати записку: “Ну, добре, нехай буде Сашенькою”. На що мама відповіла: “Я це вирішила давно!”. А впертості моєї матусі можна позаздрити! Це ж треба, вигадати ім’я донечці ще в 1-му класі! Саме тоді, у кінці 70-х, вийшов кінофільм “Москва сльозам не вірить” (доньку головної героїні звали Саша). Ось так народилася я: у новій державі з символічним іменем. Через 18 років мені буде 40. Як говорила героїня фільму “Москва сльозам не вірить”: “У 40 років життя тільки починається!”. Сподіваюся, що тоді мої діти житимуть у справедливій, чесній країні!
Журналістика для мене — професія і хобі. Чи зміню щось на краще в країні чи ні, — не знаю, але пишу правду, хоч би якою б гіркою вона була.

А Сашкові — три роки!
Наш колега, журналіст “Слова Просвіти” Петро Антоненко має шістьох онуків: перші п’ять — хлопці, найменшенька — дівчинка. Сашко Півторацький (на фото з дідом), син доньки Тетяни і її чоловіка Сергія, народився якраз на День Незалежності України, 24 серпня 2010 року. Так що для малого і його родини це подвійне свято.
А знімок цей зробила Сашкова мама Тетяна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment