Надія ОНИЩЕНКО,
Чернігівська обл.
Сокиринці пахнуть липами, медами, пирогами, квітами; ніжно заколисують вічним спокоєм чистого плеса ставків у садибі Галаганів, вражають розкішною терасою колишнього панського дому, в якому тепер навчаються учні професійного аграрного ліцею.
З екскурсії в його кімнаті-музеї почалося вже традиційне шосте “Вересаєве свято”, приурочене до 210-х роковин із дня народження Остапа Вересая. Музикальна тиша цього помістя, український потяг до краси надихали на пісенну творчість сліпого бандуриста, котрий високим мистецтвом прославляв рідне селище в Києві й Санкт-Петербурзі. 1 жовтня 1871 року його зачаровано слухали на відкритті Колегії Галагана в Києві у теперішньому музеї української літератури, а 1875 року — російськомовні слухачі Санкт-Петербурга.
Кобзарське мистецтво, меценатську й просвітницьку діяльність Галаганів представляли експонати першого музею, створеного тут 1919 року і ліквідованого 1926 року. Українських кобзарів зібрали начебто на зліт і розстріляли як носіїв “ворожої ідеології”. Музей відродили 1959 року за ініціативою Максима Рильського і тільки 2006 року надали йому статус шкільного. Про це розповідала його завідувач Валентина Савченко.
Давня історія, мальовничі пагорби й тихі озера цікаві не тільки для місцевих мешканців і нащадків прилуцького полковника Павла Галагана, який у 1823—1829 роках спорудив за проектом архітектора Павла Дубровського величний мурований палац на 60 кімнат у стилі ампір із високим декоративним куполом. Водночас садівник-австрієць Бістерфельд розбив навколо нього великий ландшафтний парк з альтанками, церквою й каплицею, греблею і двома мостами. У палаці була велика мистецька галерея (вона стала основою для заснування Чернігівського художнього музею), унікальна коштовна колекція посуду і зброї. Тут діяв кріпацький театр і хор. Через це Сокиринці називали “українським Парнасом”.
Чи можна повернути його колишню славу, запитували у в. о. заступника голови облдержадміністрації Юрія Музики, який очолював офіційну делегацію. Влада робить невеликі, але вагомі кроки, щоб підтримати 900 місцевих мешканців колишнього райцентру. Минулого літа Сокиринці приєднали до газової мережі. Говорили також про завершення будівництва приміщення школи, підтримку місцевої медицини.
А колективи й солісти доносили до нас глибинні мелодії української душі. Звучали “Стелися барвінку”, “Гей, соколи” у виконанні національної капели бандуристів імені Георгія Майбороди. Її професійно підтримали капела бандуристів Національного університету культури та мистецтв, капела бандуристів імені Остапа Вересая обласного філармонійного центру фестивалів і концертних програм, зразковий ансамбль бандуристів “Соколики”, капела бандуристів “Зачарована Десна” Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького, кращі художні й аматорські колективи Чернігівщини.
Вільним козацьким духом пронизував велелюддя народний артист України лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка кобзар-лірник Василь Нечепа. До нього дослухалися майстри народної творчості центру ремесел обласного навчально-методичного центру культури й мистецтв, осередку Національної спілки майстрів і територіальних громад Срібнянського району, які доповнювали свято вишитими рушниками й сорочками, ужитковими виробами із глини й лози, дерева й соломи.
До дійства уважно придивлялися учасники міжрегіонального туристичного форуму “Чернігівщина туристична — 2013”. Представники агенцій і державних установ, що опікуються розвитком туризму, презентували нові туристичні маршрути, обмінювалися досвідом, укладали ділові угоди.
Сокиринці теж внесено у туристичний маршрут, хоч вони і не мають такого статусу як Національний історико-культурний заповідник “Качанівка”, Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” та історико-меморіальний музей-заповідник “Ганнина Пустинь”. Для відродження селища недостатньо зусиль окремих депутатів і меценатів. Необхідна державницька політика. Відреставрований пам’ятний знак “Кобзарям України” на трасі біля повороту в с. Сокиринці відкрили завдяки депутату обласної ради Анатолію Мирошниченку. Створив його чернігівський скульптор В’ячеслав Дідковський.
А напередодні Святої Трійці Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” запросив у столицю з усієї України учасників шостого фестивалю епічної кобзарської традиції. І на тлі автентичних експонатів ми побачили як сучасні кобзарі з намулу часу, ідеології та імітації вимивають золоті піщинки правдивого українського кобзарства з його глибокою філософією добра, віри, любові.
Найповажніший учасник — модератор наукового дискурсу доктор мистецтвознавства Михайло Хай уважно слухав представників харківської кобзарської школи. Юрій Кабко випробовує сучасні механізми освоєння епічного виконавства співаків минувшини. Назар Божинський досліджує і виготовляє стародавні інструменти за зображеннями козаків Мамаїв. Виникало запитання, кому це необхідно в епоху Інтернету… І Кость Черемський відповів на нього доповіддю про виховання сучасного слухача українського епосу. Тарас Компаніченко, Костянтин Кирилич, Святослав Силенко, Лайош Молнер виконали псальми, канти, думи, балади, повертаючи нас до духовних джерел.
