До кінця серпня триватиме в Києві, в стінах Національного музею українського народного декоративного мистецтва фантастична феєрія емалі — один із найцікавіших фестивалів найоригінальнішого і найстародавнішого виду мистецтва. Це вже ІІ міжнародний фестиваль емалі в Україні, організаторами якого виступила, крім музею, творча майстерня Олександра Бородая. А присвячено його вдячній пам’яті художниці, яка стояла біля витоків і утвердження сучасного емальєрного мистецтва разом зі своїм батьком, Юлії Бородай (1974—2012).
Микола Таборит
Відкриваючи прес-конференцію з нагоди цього свята, генеральний директор НМУНДМ Адріана Вялець наголосила, що автором ідеї, ідейним натхненником і організатором цього фестивалю “була чарівна, талановита, незабутня Юлія Бородай, якої, на жаль, сьогодні немає з нами”.
— І другий фестиваль, — сказала вона, — ми присвячуємо її світлій пам’яті. Без неї фестиваль осиротів. І коли музей готувався до його проведення, були моменти, коли здавалося, що, можливо, він і не відбудеться: немає отого серця, отого пульсу, який давала Юлія Бородай. Але люблячи, пам’ятаючи про неї, всі вирішили, що цю справу треба продовжити. Тим більше, що її підтримав і Олександр Бородай.
Порівняно з минулим міжнародним фестивалем емалі географія учасників розширилася. Нині участь у ньому беруть 53 художники з Грузії, Росії, Польщі і, звичайно ж, України. Представлено 150 творів.
Зоя Чегусова, доктор мистецтвознавства, вважає, що цей фестиваль надзвичайно важливий для української культури. Адже Київ ще до доби Київської Русі (навіть золота Скіфська пектораль має вкраплення емалі) був колискою цього старовинного виду мистецтва, а нині стає родючим ґрунтом для розвитку сучасної емалі.
Ми пам’ятаємо успіх першого фестивалю: захоплені відгуки відвідувачів, схвальні рецензії в пресі, нові ідеї в художників. Він завоював безперечний авторитет серед митців Європи, ним зацікавився світ. Хоча організаторам було нелегко: у нас усе нове сприймається важко. Вже потім багато хто з чиновників усвідомив, наскільки прозорливою була ідея організації такого фестивалю, яку тоді обстоювала, докладаючи титанічної праці Юлія Бородай. Не забуваймо, що наприкінці ХХ століття емальєрне мистецтво повсюдно (не лише в Україні) було призабуте, а нині воно отримало новий поштовх для розвитку.
Знаменно, що київський музей став співорганізатором такого презентабельного мистецького заходу. В наш час повторюваних криз, постійної неуваги влади до проблем культури, коли галереї закривають двері для ужитківців (вважають, що емалі — не комерційне мистецтво), музей, здебільшого на власному ентузіазмі і завдяки самовідданості співробітників такою виставково-фестивальною діяльністю стимулює художників.
На відкритті виставки було презентовано книжку кандидата мистецтвознавства, художниці Юлії Бородай “Українська емаль”. Ця робота — перша праця у вітчизняному мистецтвознавстві, де окремо й системно розглянуто це мистецтво як художнє явище.
У книзі обґрунтовується процес становлення гарячої емалі на металі як окремого виду мистецтва, окреслюються актуальні проблеми розвитку цієї техніки в Україні, оприлюднюються неопубліковані раніше матеріали, твори з приватних збірок і репродукції з рідкісних видань.
Скрупульозно відтворено цілісну картину генезису емалі на території нинішньої України в контексті загальноєвропейського мистецтва: від найдавніших зразків — до творів сучасників. Докладно розглянуто творчість українських емальєрів ХХ—ХХІ ст., зокрема й тих, що доклали чималих зусиль до відродження та популяризації рідкісної техніки (О. Кульчицька, М. Дольницька, Я. Музика). Щодо О. Бородая, то саме йому належить розвиток цілого напряму вітчизняної емалі.
Авторка закцентувала увагу на специфіці гарячої емалі: нерозривний зв’язок із технологією породжує неповторність емальєрних творів, сприяє творчому експерименту і широкому діапазону художнього вираження індивідуальності майстра, зафіксованої у “вічній техніці”.
Тож слова Ю. Бородай, що “кожен емальєр, роботи якого представлені в цьому альбомі, має свій неповторний стиль, чудово володіє знаннями з історії і технології емалі, експериментує, винаходить власні технологічні прийоми, тим самим підтримуючи й популяризуючи мистецтво емалі в Україні і світі, зберігаючи, відновлюючи і розвиваючи вишукану і складну техніку, що пройшла крізь віки, для майбутніх поколінь”, цілком стосуються кожного, чиї роботи представлені на ІІ фестивалі емалі.
