Дай, Боже, розуму! Заява Правління Луганського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка

На превеликий жаль, не сьогодні і не вчора почалися залаштункові суперечності у стосунках між активістами окремих просвітянських об’єднань і Центральним Правлінням ВУТ “Просвіта”. Сьогодні вже важко сказати, хто ці суперечності ініціював та інспірував, адже критичні зауваження на адресу нинішнього керівництва “Просвіти” лунали з різних областей України та із середовища української діаспори. Як результат, ці тенденції вихлюпнулися у відкриту “полеміку” на сторінках просвітянської газети “Слово Просвіти”, учасниками якої стали головний редактор газети Любов Голота й очільник чернігівського обласного просвітянського об’єднання Василь Чепурний. Але що це за “полеміка”? Чи не стоять за нею намагання певних сил свідомо чи несвідомо зруйнувати найстарішу національну громадську організацію України, яка наполегливо виконує патріотичну роботу ще від кінця 1860х років? Тим більше, що не завжди конструктивні намагання кожного довести своє посіяли певний сумнів у просвітянському загалі саме напередодні чергового з’їзду просвітянського товариства. І все це знову змушує задуматися над традиційним, на жаль, для українців питанням — чому у своїй хаті ми не можемо дійти згоди, навіть у доленосний для всієї нації та держави час?
Як християни, твердо знаємо: ми всі не без гріха. То чому ж іноді так завзято вишукуємо скалку в оці ближнього, не помічаючи колоди у власному? І чи не час пригадати крилаті слова Івана Франка про те, що всі ми повинні навчитися чути себе українцями?
Аби не бути упередженими, спробуємо об’єктивно проаналізувати ситуацію, що сьогодні склалася у Всеукраїнському товаристві “Просвіта” імені Тараса Шевченка, та зробити відповідні висновки. В окремих просвітянських об’єднаннях обговорюється ідея “перезавантаження” просвітянського товариства з метою зробити його більш “розкрученим”, впливовішим у суспільнополітичному житті, привабливішим для молоді нашої держави. Ідея не нова. Пам’ятається, ще 1997 року лунало з уст поважних столичних просвітян, що “Просвіта”, мовляв, уже “стара”. І значною мірою це тоді було так. Проте час не стояв на місці. Після кількох спроб було утверджено “Молоду Просвіту” на загальнонаціональному рівні, деякі з її колишніх керівників тепер провідні члени “дорослого” просвітянського товариства. Водночас активізувалося життя регіональних і місцевих об’єднань — і тут без фальшивої скромності можна навести приклад Луганщини, де не лише обласне Правління систематично проводить ті чи ті загальнонаціональні й культурологічні заходи, а й молоді просвітяни мають свою позицію, висловлюючи її у пресі та Інтернетвиданнях.
Варто зазначити, що активне сприяння в досягненні своїх успіхів ми постійно відчували з боку Центрального Правління “Просвіти”. Зокрема вагому організаційну, інформаційну, правову й методичну підтримку ми отримували від голови Товариства Павла Мовчана, членів Центрального Правління — покійного Анатолія Погрібного, Олександра Пономарева, Івана Ющука та інших, які не тільки у кращі часи, а навіть за сучасних умов “янукотабаччини”, коли немає регулярного фінансування та постійно відчутний тиск україножерів, цілеспрямовано ведуть (хай і не завжди яскраво й ефектно) копітку працю, спрямовану на пробудження національної свідомості співвітчизників, захист української мови як єдиної державної в Україні, оборону правдивої вітчизняної історії, відродження етнокультури, давніх народних традицій. І такий результат досягається поступово, в міру знаходження необхідного людського, матеріального та фінансового ресурсу.
Думка ж шановного пана Василя Чепурного щодо акцентування на господарських аспектах діяльності товариства (яка не позбавлена рації, але яку надто складно впровадити за сучасних умов) нам уявляється не зовсім вдалою з огляду як на передбачену Статутом ВУТ “Просвіта” неприбутковість товариства як громадської організації, так і фактичну відсутність реальних можливостей для створення “Маслосоюзів” в умовах гіперурбанізованого ХХІ століття.
У жодному разі не відкидаючи вагомий досвід Василя Чепурного в організації економічної діяльності просвітян Сіверського краю та прихильно сприймаючи його конструктивні думки, все ж зауважимо, що методи діяльності “Просвіти”, прийнятні на аграрній Чернігівщині, не спрацюють в усій Україні, більшість населення якої сконцентрована у промислових районах Донбасу, Придніпров’я, Львівщини, містахмільйонниках. Мабуть, було б доречно доручити п. Чепурному кураторство низкою суміжних обласних об’єднань, де він зі своєю командою міг би поширювати накопичений над Десною позитивний досвід. Проте в загальнодержавних масштабах переведення діяльності Товариства на нові рейки ми вважаємо ризикованим і не до кінця обдуманим. При тому залишаємося переконаними, що кращі риси Чернігівської “Просвіти” будуть упроваджені в щоденну діяльність новообраним Центральним правлінням.
Вважаємо за потрібне застерегти делегатів прийдешнього просвітянського з’їзду від надмірного захоплення бажанням деяких відомих керівників окремих політичних партій — колишніх народних депутатів, що в народі вже дістали загальну назву “диванних”, долучитися до керівництва “Просвіти”. Якщо вони не досягли значних успіхів у веденні партійної роботи, то що можна чекати від їхньої діяльності у громадській організації?!
Водночас ми впевнені, що оптимальною кандидатурою на посаду голови ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка на новий термін, що зможе, не відхиляючись від наміченого курсу, надалі спрямовувати просвітянський корабель на “повний уперед”, є постать його багаторічного керівника, народного депутата України п’яти скликань Павла Мовчана, альтернативи якому на сьогодні просто немає.
Але цього замало. Ми також вважаємо, що за надскладних умов випробування, яких сьогодні зазнає “Просвіта” й уся наша держава, перед якою стоїть питання руба — “бути чи не бути?”, тобто бути в Європі чи повернутися до Азії, найважливішою є згуртованість просвітянських лав і максимальна жертовність і відданість загальнонаціональній справі кожного члена Товариства, всіх патріотів України. “Здобудеш чи згинеш”, — це гасло українських націоналістів сьогодні, як ніколи, актуальне.
Тож — уперед до справді української, Шевченківської України! Дай нам, Боже, розуму і здорового глузду!

Ухвалено одностайно на засіданні Правління Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
28 серпня 2013 року.

Володимир СемистЯга,
голова об’єднання

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment