На День Незалежності — в Одесу…

Оксана СЕМЕНЮК,
Львів, Галицьке РО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Багато людей відпочивало в Одесі, відвідувало екскурсії “Бандитська Одеса” або щось на кшталт того, ходили по Дерибасівській, ходили Потьомкінськими сходами, відвідували Привіз. Здавалося, ці банальні штампи вже не змінять обличчя міста. Але наша цьогорічна мандрівка показала нам іншу Одесу, з іншим обличчям — українським…
Спочатку був Овідіополь. Нас зустріли Володимир Левчук, колишній голова Овідіопольскої РДА, та Ігор Сапожніков, доктор історичних наук, археолог. Гостинні господарі показали місто, розповіли про давню історію містечка Аджидер і сучасного Овідіополя. Провели нас на розкопки Аджидерської фортеці. Приємно було зустрітися з археологами, подивитися на знайдені фундаменти, познайомитися з планами відновлення частини фортеці. Потішило, що навіть у цих польових умовах, на розкопках є невеличка музейна експозиція в наметах. Відкриттям для нас стало відвідання спортивного комплексу, який за своїми технічними характеристиками не поступається кращим спортивним критим залам світу, має спеціальну систему газового підігріву під дахом. І діти Овідіополя відвідують усі секції безкоштовно.
Потім ми відвідали старовинну фортецю БілгородаДністровського, або Аккерману. Екскурсія з Ігорем Сапожніковим була змістовною, цікавою і важливою для нас. Ми дізналися багато з історії, цікаві факти, поспілкувалися на теми сьогодення. Це був справжній День Незалежності.
У БілгородіДністровському побачили чи не найбільшу фортецю України. Для відвідувачів тут є багато привабливих місць: музей, інтерактивні майданчики, крамнички з сувенірами, кафе. Хоча підніматися на стіни заборонено, але туристи відважуються на це. Не виняток і наша група. Через стрільниці ми оцінили велич споруди, побачили краєвиди.
До Одеси  ми поверталися через виноградники Шабо. Виявляється, у ХVІІІ—ХІХ ст. тут жили собаки, які з’їдали зрілий виноград у швейцарськонімецьких колоністів графа Шабо.
А Одеса, яку показав нам доктор історичних наук Тарас Гончарук, зачарувала. Його розповідь про те, що Одеса збагатилася на українському зерні, про півтора мільйона чумацьких возів, які доправляли це зерно зі всієї України, думаю, не почуєш на жодній екскурсії.
Із ним ми побачили будинок “Просвіти”, будинок Михайла Комарова — великого патріота й організатора українського життя в Одесі. У гості до Михайла Комарова приїздили Леся Українка, Соломія Крушельницька. А дружба з Іваном Франком, який жив у нього, коли лікувався в Одесі, тривала до кінця життя. Михайло Комаров долучився до створення і працював у зведеній бібліотеці в Одесі, яка розташувалася в розкішній будівлі побудованій 1904–1906 рр. за проектом відомого українського архітектора Ф. П. Нестурхи.
А ще почули про Юрія Липу, побачили провулок Шухевича, дізналися про активність одеситів в УНР.  Відвідали пам’ятники Іванові Франку, Тарасові Шевченку. Єдиний пам’ятник із конем в Одесі наказному отаману Антону Головатому вражає своєю композицією, задумом облаштування площі навколо нього (символізує Україну). Його побудову ініціював В’ячеслав Чорновіл.
Теплом українського світу огорнув нас Кафедральний собор Різдва Христового, де відбувалося хрещення дівчинки Оленки. Батьки, хрещені батьки, гості — всі в українських строях, відправа українською, чудові світлі розписи на стінах, образи під рушниками, свічки створювали рідний образ Одеси.
Після цього ми відвідали Український дім, що на Катериненській, 77. А там нас вітали короваєм, піснями, дружньою розмовою. Власним коштом родина Чайчуків викупила цей будинок, облаштувала, вдихнула в нього український дух. Думаю, обов’язок кожного українця, який мандрує Одещиною, зайти в Українській дім, поцікавитися українським життям, відвідати виставкову залу і придбати щось у книгарні Галини Дольник, багатолітньої голови Одеської “Просвіти”.
В Українському домі нас чекала презентація книжки “Українське весілля”, виставка робіт Лариси Дем’янишиної, заступника голови Товариства “Просвіта” в м. Южне Одеської області, які стали ілюстраціями до цієї книги. Це чудове видання з нотами, віршами, обрядовістю, прекрасними ілюстраціями — дороговказ до кращого майбутнього, рецепт, що тільки наша дія, єдність виведе нас до тієї України, про яку мріємо.
Дорогою додому ділилися враженнями. Хтось згадував, що Тараса Гончарука запитували: “Звідки Ви родом?”, тому що його українська викликала заздрість, а він відповів: “Я з Одеси, і батьки мої з Одеси, ми корінні одесити”. Сподобався щирий відгук про Ігоря Сапожнікова, який “родом із Кронштадта”: “Спочатку мені здавалося, що він трохи підлаштовується під нас, а потім я зрозуміла, що він на боці правди”. Обговорювали, скільки зусиль треба докласти Наталі Чайчук, щоб цей дім жив. Ми згадували, як співали біля пам’ятника Шевченку, як купалися в теплому морі  і думали про повернення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment