Подаруймо дитині скрипку Звернення до скрипкових майстрів України

Орест МОРГОЧ,
скрипковий майстер, просвітянин 40-х років,
м. Кіцмань на Буковині

Українська нація — одна з наймузикальніших. Це визнав світ. Давніми нашими музичними інструментами вважаються кобза, бандура, сопілка. А згодом  поряд із ними з’явилася скрипка. В Україні цей інструмент почав поширюватися з XVII століття і відразу став улюбленим. Бо скрипка співає і плаче, немов дитина. Ця любов знайшла відображення в українському фольклорі. Пригадаймо хоча б народні пісні “Скрипка би не грала, якби не смичок”, “На вулиці скрипка — бас”, “Скрипка грає, голос має” та низку інших.
Справжню скрипку, виготовлену майстром-професіоналом, дістати нелегко, до того ж вона недешева. Тому народні музиканти-самоуки почали самі робити ці дивовижні інструменти. У буковинських Карпатах досі є чимало умільців, які виготовляють скрипки, й гуцули залюбки грають на них.
Але зробити скрипку вищого класу дуже складно. Це я добре знаю, бо сам уже тридцять років постійно намагаюся розвідати таємниці виготовлення цієї Цариці Музики. Насамперед необхідно знайти відповідну деревину, за якою, буває, треба десятки кілометрів ходити пішки лісами Буковини та Прикарпаття. Потім — висушити ту деревину за спеціальною технологією. А далі обробити своїми руками, дібрати відповідний клей, лак…
Однак найголовніше — вкласти у ту роботу свою душу, щоб вона потім заспівала голосом живої скрипки! Спеціалісти кажуть, що мені це вдається. На моїх інструментах грають провідні музиканти в Німеччині, Іспанії, Росії, Ізраїлі, Канаді. Недавно я отримав схвального листа від ректора консерваторії з італійського Неаполя.
Всенародна любов до цього дивоінструмента не занепадає в Україні й сьогодні, особливо серед молоді. Багато учнів дитячих музичних шкіл хочуть навчатися саме по класу скрипки. Але на чому вони грають? Здебільшого на фабричних інструментах, виготовлених на конвейєрі, покритих банальним меблевим лаком. Або на фанерних китайського виробництва. Ті скрипки гарні на вигляд, але про нормальний звук годі говорити. Це сьогодні велика проблема. Адже в Україні безліч музичних шкіл, яких держава не забезпечує високоякісними інструментами та й батьки не завжди  можуть їх придбати. Отож діти мучаться, викладачі мало не плачуть. Бо майбутній скрипаль має змалку звикати до естетики скрипки, до зручності гри та чистоти й неповторності звука. Тільки тоді юний музикант прогресує. На фанерній конвейєрній скрипці цього досягти неможливо.
Отож я вирішив узяти шефство над учнямискрипалями дитячої музичної школи імені Володимира Івасюка, що в Кіцмані Чернівецької області. Для початку безкоштовно відремонтував і відреставрував вісім шкільних дитячих скрипок, щоб на них було грати зручно і приємно та щоб хоч трохи поліпшити тембральні властивості інструмента. А для особливо обдарованих дітей власноруч виготовив і подарував кілька нових скрипок — половинок і тричетвертинок. І надалі опікуватимуся цією школою та її учнямискрипалями.
Звертаюся до всіх скрипкових майстрів України із закликом звернути увагу на музичні школи свого села, селища, міста, краю. Візьмімо над ними постійне шефство і допоможемо забезпечити юних скрипалів добрими музичними інструментами.
Так роблять у багатьох державах світу. 1989 року я був на Міжнародному конкурсі скрипкових майстрів у Москві. До нас звернулися представники Німеччини з проханням виготовити для них 150 дитячих скрипочок. Німці ще в другій половині минулого століття дбали про своїх юних музикантів, що згодом стали культурною елітою нації. Думаю, час і нам, українцям, про це потурбуватися.
Знаю, це непроста справа, але  вдячна й надзвичайно потрібна. Якщо хочемо мати українських Паганіні, Ойстрахів, нових Которовичів.
Сподіваюся, що мій клич знайде підтримку з боку Міністерства культури, національностей і релігій України, Всеукраїнського товариства “Просвіта”, інших громадських національнокультурних організацій.
Серед майстріввіртуозів побутує вислів: грає не музикант, а скрипка. Нехай ніжно, трепетно та бентежно звучать наші скрипки у вправних руках талановитих українських виконавців, розповсюджуючи славу про рідну землю, нездоланний і талановитий український народ — наймузикальнішу націю у світі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment