Формувати і здійснювати національну ідею

14 вересня 2013 року в Києві відбувся IХ з’їзд Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. На з’їзд було делеговано 139 просвітян —  прибули із Автономної республіки Крим, усіх областей України, міст Києва та Севастополя; у роботі з’їзду взяли участь 112 делегатів.

IХ з’їзд ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, що відбувався у Київському міському Будинку вчителя, благословили настоятель Свято-Володимирського Кафедрального Патріаршого Собору митрофорний протоієрей Борис Табачек і керівник департаменту зовнішніх зв’язків Української Греко-Католицької Церкви Олекса Петрів. З особливою повагою делегати з’їзду вислухали благословення і виступи представників обох Церков. Приємною несподіванкою стало нагородження Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня УПЦ КП за внесок у відродження духовності, власної історії, захист української мови і культури, розбудову й утвердження української державності та пропаганду Української Церкви на теренах України просвітян: Миколи Кульчинського — голови Полтавського обласного об’єднання “Просвіти”, народного депутата України багатьох скликань, професора Івана Горбачука — голови первинного осередку Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.
Благословенними Грамотами УПЦ КП нагородили Едуарда Мондзелевського — члена Правління Київського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка та членів Правління Луганського обласного об’єднання Ігоря Татарінова і Юрія Кисельова.
У роботі просвітянського форуму взяли участь відомі діячі науки й культури, очільники політичних партій і громадських організацій національно-демократичного спрямування.
Вітальне слово від Спілки офіцерів України виголосив її голова Євген Лупаков. Він зазначив, що “Просвіта” — еталонна державницька організація, адже впродовж 145 років веде невтомну боротьбу за українську Україну. Із привітанням від Народного руху України виступив заступник голови партії, член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Іван Заєць, а від Конгресу Українських Націоналістів — його голова Степан Брацюнь. Делегати з’їзду уважно вислухали мудрі слова українського політика, правозахисника, довголітнього політв’язня радянських концтаборів, народного депутата України І, ІІ та IV скликань Степана Хмари. Вітальну адресу від товариства “Знання” виголосив Василь Василашко. Із пісенним вітанням до виступаючих приєдналися народний артист України, лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа і народний артист України Фемій Мустафаєв.
Звіт Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка про роботу “Просвіти” за період із червня 2009-го до вересня 2013 року прозвучав із вуст голови ВУТ “Просвіта” Павла Мовчана (друкується у цьому числі тижневика).
Роботу Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка делегати з’їзду схвалили, так само як і Звіт Контрольно-ревізійної інспекції, представлений заступником голови Олексієм Черняхівським.
У своїх виступах голови обласних об’єднань Степан Волковецький (Івано-Франківськ), Ярослав Пітко (Львів), Володимир Семистяга (Луганськ), Василь Клічак (Київська обл.), Кирило Стеценко (Київ), Микола Кульчинський (Полтава), члени Головної ради товариства Іван Ющук, Георгій Філіпчук, Дмитро Ломачук розкрили проблеми немісцевого значення: йшлося про шляхи подолання духовної кризи, що можливо лише із залученням широкої громадськості, за активного протистояння русифікації суспільства, повернення питомого інформаційного простору, розвінчання регіонального сепаратизму, про потребу особливої уваги до півдня та сходу України, де за лобіювання місцевих влад їх прояви особливо кричущі. Йшлося також про нагальну потребу модернізації роботи товариства “Просвіта”, пошуку і впровадження модерних стратегій для протидії новітнім викликам. Особливу увагу виступаючі звертали також на присутність “Просвіти” в інформаційному просторі, потребу підтримки в усіх формах тижневика “Слово Просвіти”, активної діяльності в Інтернеті.
Головою Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка обрано Павла Михайловича Мовчана (“За” — 109, “Проти” — 0, “утримались” — 3).
З’їзд обрав Головну раду, Центральне правління та Контрольно-ревізійну інспекцію ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Делегати з’їзду окремою ухвалою затвердили робочу комісію для внесення змін і доповнень до Статуту ВУТ “Просвіта”, які викликані набранням чинності 1 січня цього року Закону України “Про громадські об’єднання”. Зокрема глибокого аналізу потребує організаційно-правова форма діяльності “Просвіти”, про що “Слово Просвіти” вже інформувало в одному з попередніх чисел. Творча спілка з фіксованим індивідуальним членством кращих людей, всеукраїнська централь із багатьма відокремленими підрозділами, чи мережа громадських об’єднань — на це питання повинні дати відповідь уже делегати наступного, Х з’їзду.
А цьогорічний ІХ з’їзд відкривався й завершував свою роботу Гімном України, і рядок “душу й тіло ми положим за нашу свободу” нинішні просвітяни співали з не меншою щирістю, аніж їхні попередники: від Анатоля Вахнянина (ініціативу спорудити пам’ятник засновнику “Просвіти” на його малій батьківщині, Перемишлянщині, висловив на з’їзді Георгій Філіпчук) до Анатолія Погрібного, який ще зовсім недавно був серед нас. Власне, спільне виконання Гімну акумулює посвяченість кожного з нас, просвітян, українській справі.

Борімося за європейську перспективу
Іван ЗАЄЦЬ, перший заступник голови Об’єднаного руху (УНП—НРУ), член Головної ради “Просвіти”:
— Хочу привітати вас від імені Об’єднаного руху (Української народної партії — Народного руху України) зі з’їздом. Я переконаний, що з’їзд ухвалить стратегічні рішення, що ми попрацюємо так, аби забезпечити перспективи української справи.
Сьогодні режим Януковича та всі ворожі до українства сили здійснюють політику реваншизму. Ця політика спрямована саме на сферу українського духу, української України, всього того, що означає суть нашої держави і суть буття нації. Нині намагаються перезаснувати Україну в руслі російської політичної і культурної традиції. Це найбільша небезпека нинішньої влади, яка говорить про розвиток економіки, про великі успіхи щодо європейського напряму, а насправді цілеспрямовано знищує українську Україну, принижуючи роль і значення всіх тих партій і громадських організацій, які пов’язані з державотворенням.
Сьогодні оголошено війну громадянським структурам, зокрема таким, як “Просвіта”.
Якщо ми усвідомлюємо небезпеку боротьби з усім українським, то мусимо розробити чіткий план дій. Тут багато небезпек. Перша полягає в тому, що парламентська опозиція сьогодні відмежувалася від позапарламентських партій і загалом від громадянських структур. Вони вважають, що зможуть охопити все поле української справи і продовжують політику “випалювання” навколо себе всього того, що не входить до їхнього складу. Тому необхідно апелювати до керівників парламентських партій, адже подолати цей режим, змінити ситуацію можна тільки разом — це парламентська опозиція, позапарламентська і весь громадський сектор. Треба консолідуватися.
Друга небезпека — партія “Свобода”, на яку покладають надії у боротьбі за все українське, ніби лише вона може вирішити всі проблеми. Це велика ілюзія. Національна демократія має значно більший спектр політичних і громадських явищ. Тому нам треба налагоджувати співпрацю з опозиційними парламентськими партіями.
Є ще одна небезпека, на яку не звертають уваги, — підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Це абсолютно потрібна Угода. Але антиукраїнські сили прагнуть використати її для того, аби нав’язати нам неєвропейські цінності, нетрадиційні державотворчі процеси. Тому ми, виступаючи за європейську інтеграцію, маємо пильнувати й лібералів усередині та за межами України, особливо зі східного напряму.
Нам потрібна максимальна мобілізація сил, необхідно розширити і модернізувати свою діяльність. У нас є провід, який мислить стратегічно, розуміє нинішні проблеми і завдання на майбутнє, адже ніхто окрім нас не буде боротися за українську Україну. Бо сьогодні український дух не потрібен ні олігархам, ні режиму Януковича, ні Москві. Але він потрібен нам, українській нації, яка має право на свою державу, на вільне життя, тому борімося за цю перспективу.
Європейський вибір — це вибір українського народу, тому треба змінити представників влади, які не можуть працювати в європейському руслі, а лише виконують чужі завдання.
Просвітянські осередки —
в кожному населеному пункті
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського обласного об’єднання “Просвіти”:
— Нам необхідно обговорити наші сьогоднішні проблеми і завдання, як ці проблеми вирішити. Очевидно, головне завдання сьогодення — боротьба за Українську державу, адже ми ще не здобули її, за неї треба боротися. І “Просвіта”, як одна з найстаріших громадських організацій, має свою певну історичну місію. Ми цю місію повинні усвідомити, бо “Просвіта” — особлива громадська організація з великими традиціями й історичними заслугами. Тому саме нам необхідно організувати широку діяльність у всіх напрямах, зокрема й із державницьких позицій (діяльність рад, депутати яких поділяють наш світогляд, нашу мету).
Цьогоріч депутати обласної ради за нашою пропозицією ухвалили регіональну цільову програму “Просвіта ХХІ століття” на Івано-Франківщині на 2013—2016 роки: вона передбачає підтримку і розвиток просвітянського руху, організацію просвітянських осередків у кожному населеному пункті. За допомогою цієї програми матимемо просвітянські осередки в усіх закладах освіти, культури, охорони здоров’я, і просвітянська діяльність зараховуватиметься до профспілкової діяльності працівників відповідних галузей. Таку програму варто ухвалити і в інших областях.
Діють освітянські програми, під назвою “Нова українська родина” (керівник програми — народний депутат України та голова облвиконкому першого демократичного скликання, наш делегат з’їзду Дмитро Захарук), які спрямовані на те, аби традиції української родини тривали і розвивалися.
У нас в області “Просвіта” підписала Меморандум про співпрацю з українськими Церквами. Нині деякі священики очолюють просвітянські осередки. Такою співпрацею ми розширюємо нашу діяльність, а церква з допомогою “Просвіти” підсилить свій вплив.
Маємо в області просвітянські видання: “Галицька просвіта”, є веб-сайт. Щодо сайта, то нині, в часи інформаційних технологій, кожна обласна “Просвіта” повинна його створити.
Я писав у “Слові Просвіти” про необхідність модернізації організації. Треба використовувати сучасні інформаційні технології, щоб наша діяльність була ефективнішою. Ті форми, які вже напрацьовані з ініціативи “Просвіти”, варто продовжувати. Нині важливо наголошувати на європейській перспективі України. “Просвіта” могла б стати ініціатором Форуму громадських організацій, де розглянули б питання про безальтернативний європейський вибір.

У Львові апробовані
всі форми роботи
Ярослав ПІТКО, голова Львівської обласної “Просвіти”, заступник голови Львівської обласної ради:
— “Через просвітництво до національного самоусвідомлення, а відтак до самостійної держави” — це просвітянське гасло нині актуальне.
Тільки через просвітництво можна донести до приспаних і розчарованих українців ті проблеми, які є сьогодні в державі і які пов’язані із захопленням влади олігархічними кланами, які руйнують країну, нищать історичну пам’ять, які замахнулися на найсвятіше — мову. Під силу зробити це не якійсь політичній партії, а “Просвіті”, яка об’єднує і політичні партії, і громадські організації. Дуже важлива умова — присутність нашої чіткої позиції і відповідної реакції на всі антиукраїнські дії, які відбуваються в Україні. І власне поєднання індивідуальної роботи й донесення просвітницьких ідей до широких мас через колективи, через індивідуальних членів і не членів “Просвіти” зі згуртованими публічними акціями допоможе нам відчути себе єдиною нацією, єдиним колективом, залучити до боротьби навіть тих, які не є активними, які дивляться по телевізору Шустера чи Кисельова і нині лише на кухні обмінюються думками, чимось обурюються, проти чогось протестують. Поєднання таких форм із масовими акціями дозволяє донести позицію “Просвіти”. Це продемонстрували, наприклад, акції на захист мови, проти ганебного закону Ка-Ка. “Просвіта” була біля Верховної Ради, потім вирішили проводити акції на місцях. Саме “Просвіта” провела масову акцію на тій площі, де, як тут уже згадували 1941 року проголосили акт відновлення української державності. У цю акцію включилися і партійні, і громадські організації, і пересічні львів’яни і не львів’яни.
Ми повинні доносити наші ідеї через активістів, створювати осередки, розширювати базу “Просвіти”. Насамперед іти до представників педагогічних колективів, учителів, викладачів. Проводити мовні конференції, інші масові заходи з цією категорією людей для того, аби вони у своїх селах, на своїх робочих місцях стали просвітянами, виховували молодь, школярів, студентів.
Важливе питання наших стосунків із політичними партіями, зокрема “Свободою”, УДАР, ВО “Батьківщина”. Необхідно використовувати всі можливі форми роботи для збереження української державності.

Всі сподівання на молодь
Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання “Просвіти”:
— Ситуація нині нагадує 1917—1918 роки. І особливо щодо південно-східної України. Не десь, а в своїй державі, на Сході й на Півдні хизуються тим, що вони призупинили українізацію. Більше того, у Луганській області лунають заяви: “Нарешті добилися, що у нас зменшилася кількість учнів, які вивчають українську мову і кількість українськомовних класів”. І це не випадково. Ось приклад: коли журналісти попросили голову обласної ради зачитати в день перепоховання Тараса Шевченка його поезії, у відповідь — німа сцена. А коли попросили голову облдержадміністрації про те саме — прозвучало “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю”… Для них чи то Шевченко, чи Петренко — різниці немає…
У нас в Україні нині ціле сон­мище антиукраїнських політичних партій. Ці структури відкрито діють у нашій державі в той час, коли ми не можемо створити сильну єдину українську політичну партію, готову привести нас до перемоги. Це свідчить про те, що ми переживаємо надзвичайно складний період і легше було створити державу, ніж за 22 роки відстояти її для української спільноти. Необхідно переконати кожного українця, що важливі не тільки формальні ознаки наявності держави, а її самобутня культура, мова, правдива історія. І цього не може зробити ніхто, окрім найстарішої, найвпливовішої української громадської організації, якою є “Просвіта”.
Центральне правління на чолі з Павлом Мовчаном безкомпромісно проводить роботу згідно з нашим Статутом. Можливо, не завжди яскраво, ефектно, галасливо, але впевнено та переконливо.
Разом із тим на Півдні й Сході України нам особливо важко. Вперше за 22 роки в Донецькій і Луганській областях обласні конференції відбувалися з великими труднощами, бо через заборону влади довелося шукати якогось притулку, щоб мати змогу десь зібратися й провести конференції. Тому протестні акції для нас актуальні.
Проте за таких умов робота триває. Зокрема одинадцятий рік поспіль проводимо обласні, районні, міські конкурси української мови, де задіяні практично всі районні міста. Усе це починається з українського класу, української школи і закінчується на обласному рівні. Ми активно співпрацюємо з Національною спілкою письменників України. Тільки в нашому обласному центрі відбулося понад 50 зустрічей із членами НСПУ. Серед них Олександр Ірванець, Володимир Шовкошитний, Антоніна Листопад та інші. Молодь, яка була присутня на цих зустрічах, — це той потенціал, на який хотілося б спиратися.
У Стаханові, де голова міського об’єднання “Просвіти” Ніна Гейко, зруйнували пам’ятник Тарасові Шевченку. Ця організація зібрала перші 40 тисяч на новий пам’ятник. Закликаю вас підтримати цю ініціативу. Свого часу члени міської “Просвіти” доклали зусиль до вшанування пам’яті Остапа Вишні, який перебував у Стаханові.
Нині українську спільноту об’єднав нещодавно збудований Свято-Троїцький православний храм — окраса нашого міста.
До нинішнього зібрання ми щойно вручили близько ста просвітянських квитків новим членам. Необхідно активно, сміливо, наступально вести роботу серед української молоді.
Звертаємося до Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка з проханням порушити питання перед президентом, щоб у кожному обласному центрі виділили для “Просвіти” приміщення, аби ми мали змогу працювати на благо нашої рідної держави.

Інформаційний простір
Іван ЮЩУК, професор, член Головної ради:
— Два тижні тому я відпочивав у Скадовську. Місто досить велике. Маючи час, обійшов усі газетні кіоски, але жодної українськомовної газети не знайшов. Натомість змушений був читати “Рабочую ґазєту”, “Бульвар” та інші російськомовні видання. Якби ви знали, скільки бруду, скільки ненависті до українства, скажімо, у тій же “Рабочєй ґазєтє”! Якщо Україна і згадується, то обов’язково цинічно-глузливо — “нєзавісімая”, у тому розумінні, що це, мовляв, нонсенс. Коли йдеться про якихось наших діячів, то обов’язково буде “свідомий”. Тобто всіх нас обзивають “свідомими” і все це як негатив. Наклади тих газет — сотні тисяч! Сотні тисяч розтиражованих щоденних листків глуму над нами, українцями і нашою державою. Ці газети щедро фінансують. Додам, що на півдні українського телебачення немає, радіо — не працює.
Шановні колеги-просвітяни, які завдання стоять перед нами? Нам треба йти у маси, бо без широкої громадської підтримки нічого не буде. Перед нами найголовніше завдання — піднімати національну самосвідомість, треба роз’яснювати людям такі три питання:
1. Чи була нам потрібна незалежність? Чого нам коштували тільки 1932—1933 роки, якщо іншого не враховувати. Тому без незалежності український народ  просто б зник. Це лише питання часу. Років 20-30-50, і про українців, і Україну як державу і мови не було б у світі.
2. Чия це держава? Україна — це не держава українського народу, тобто усього населення. Якщо ми піднімемо всі державні документи (від Декларації про суверенітет до Конституції), то побачимо, що там йдеться про українську націю! Українська нація — господар цієї держави. Всі решта, — будьмо толерантними до інших національних меншин, — мусять зрозуміти (а в свідомості нашого народу треба закарбувати), що Україна — держава української нації. Не любить дехто слова “нація”, бо одразу кричить: це — “націо­налізм”! Хоча насправді націоналізм — оборона власної нації.
3. А для чого ця держава створена? Для того, щоб хтось гріб під себе, збагачувався? Ні! Це наша держава, ми можемо навіть затягнути паски заради кращого майбутнього, для того, аби врятувати українську культуру, українську мову, нашу духов­ність для всього людства.
Що ж робити? Є чудова газета “Слово Просвіти”, але тижневий наклад усього п’ять тисяч. П’ять тисяч на всю Україну! Необхідно поширювати цей тижневик, адже питання підвищення накладу залежить від фінансування. Я запропоную оголосити збір коштів на підтримку “Слова Просвіти”. Хтось каже: “Я просвітянин”. А запитайте його: “Ти передплатив нашу газету?” Якщо ні, то ніякий ти не просвітянин. Ось що насамперед має бути мірилом просвітянської роботи. Передплата на рік усього 100 гривень.
А тепер кілька слів про Інтернет. Там поки що є цензура, я відчув це на собі. Але нам необхідно реагувати на все те, що відбувається в Україні. Треба коментувати кожну подію, виступ, інформацію. Нерідко в Інтернеті можна прочитати прекрасні коментарі наших українців.
Мій онук створив сайт в Інтернеті, його назва — “Школа української мови Івана Ющука”. Доступ вільний, можна “скачувати”. Я маю дуже багато матеріалів, усе завантажуватиму, а для студентства буде така рубрика: “Грамотність без репетитора”…
Ми підходимо до ювілею Шевченка. Ні, ми вже в ньому, тому не треба чекати 2014 року. Необхідно вже з сьогоднішнього дня давати в Інтернеті статті, замітки про життя і творчість Шевченка, популяризувати його. Для чого? Бо Шевченко — наша велика зброя.
Про Анатолія Погрібного. Він 10 років виступав на радіо, всі матеріали об’єднано в 10 томах. Це ж така зброя! Давайте ефективніше це використовувати. Я започаткував серію книжечок “Пізнаймо себе, українці”, і закликаю вас розмножувати і поширювати їх. Я не претендую ні на авторське право, ні на гонорар. Бо, перебуваючи у Скадовську, де гарні й прекрасні люди, переконався у тому, що вони позбавлені елементарної проукраїнської інформації. Інколи чув, мовляв, “та мова нас не цікавить, он ми роботи не маємо!”. Ось тут треба людям пояснити, що це взаємозалежні проблеми.

Не біймося невідомості
Василь КЛІЧАК, поет, директор ВЦ “Просвіта”:
— Я щойно приїхав зі Львова, з ХХ-го Форуму видавців. Наш Видавничий центр бере в ньому участь. Скажу про відзначені на Форумі книжки. Цього разу я не привіз трофеїв, як це було 2004 і 2006 р. У номінації “Довідкова література”, куди ми подавали наш Словник української мови, академічний, тлумачний, нас обійшли. Тут перемогла книжка у 3 томах. Словник європейських філософій французького автора видавництва “Дух і літера”. Гран-прі отримали 3 книжки. Відзначено перекладні, грантові видання “Фізика майбутнього” Мічіо Кайку, “Малевич” Жана Клода Маркаде і “Пятикнижжя” Грицька Чубая видавництва “Літопис”. Я її придбав, вона справді надзвичайно цікава. Але переважна більшість переможців — це не наші українські оригінальні твори, вони просто перекладені з інших мов.
Спілкуючись на Форумі з багатьма учасниками, експертами, чув думку, що названих переможців можна було б відзначати за перекладну літературу.
Нещодавно у газеті “Дзеркало тижня” мене вразили дві статті, в одній із яких ідеться про те, що американські економісти опублікували дуже цікаве дослідження “Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності”. І тут дуже прямий зв’язок з Україною, ніби про нас написано.
У кожній нації напрям розвитку визначає існування таких інституцій як політичні й економічні. Якщо ці інституції відкриті, то спільнота успішно розвивається. А якщо закриті від народу, то, відповідно, — ні. Від часів Совєтського Союзу Україна успадкувала ці інституції — економічні й політичні, але вони й досі закриті. Ми не маємо на них впливу. Була спроба 2004 року щось змінити, але, на жаль, змінилися лише лідери, а ці інституції так і залишилися закритими. І для того, щоб розвиватися, необхідно увійти в європейську спільноту. І недаремно в статті зазначено, що євроінтеграція для нас  — єдиний і найкращий шанс.
У газеті є також стаття економіста Анатолія Гальчинського, де автор говорить про те, що найбільш дієздатними за світовими рейтингами є держави, які розбудовують свої державно-архітектурні конструкції на етно-національній основі, на фундаменті, що відповідає національній ментальності, етно-психологічним характеристикам народу. Погляньмо на Європу, там поляка ніхто не намагається перетворити на француза, чи естонця на німця. А в Митному союзі будемо єдиним народом і все буде спільне. Треба орієнтуватися на Європу, і я підтримую ідею Степана Волковецького, що саме цей напрям нашої роботи необхідно розширити.
Проаналізуймо, як швидко минуло 20 років незалежності, а ми й досі повторюємо одне і те ж. Тому, щоб мати чітке уявлення про майбутнє, чіткий стратегічний напрям, нам варто розробити програму діяльності “Просвіти”, скажімо, на 20 років. За будь-яких умов варто над цим попрацювати, залучаючи національно-патріотичні сили. Якщо ми хочемо сформувати нашу програму діяльності на 20 років, то саме молодь має підхопити нашу естафету. Тоді ця програма діятиме.
Не біймося невідомості, не біймося того, за що ми беремося, адже ми маємо волю, бажання і здібності. Як відомо, Ноїв ковчег створили аматори, а “Титанік” збудували професіонали.

Залучати українських достойників
Георгій ФІЛІПЧУК, академік АПН:
— “Просвіті” — 145 років. У трьох століттях вона торує свій шлях, народивши багато українських партій, творячи українську ідею і, безперечно, виховуючи видатних синів і доньок за цей час. Але Тарас завжди спонукав нас говорити трохи інакше. Пам’ятаєте, він, коли писав уже перед смертю свою найбільш моральну книжку “Буквар” для українських дітей, то писав Чалому: “Знаєте, нам би оце маленьке діло зробити, а велике якось само по собі зробиться”. Так ось, я хотів би, щоб ми говорили про свої малі справи, справи моральні, духовні, рятувальні. Пригадую Буковину, 1988 рік, осінь, українські гуртки, Товариство української мови ледь-ледь почало жевріти. Був страшенний спротив. І тоді в Чернівецькому університеті на хімічному факультеті видатний український просвітитель, професор, декан хімічного факультету Олег Пінчук збирав підпільно перші паростки української відроджуваної “Просвіти”. А потім народилася асоціація — Товариство учителів української мови й літератури. А потім з’явився чудовий альманах, який ми напрацювали з батьком покійного Володі Івасюка, Михайлом Івасюком, “Криниченька”. А потім прекрасний просвітянський журнал “Українська ластівка”. Але найважливіше, що в кожній школі (навіть з неукраїнською мовою викладання, румунською, молдавською) сформувалися гуртки Товариства української мови. На той час витолочене, зденаціоналізоване, понівечене австрійщиною, румунізацією й більшовизацією-радянизацією, українство вже дійшло до того, що в Чернівцях лише 13 % дітей виховувалися рідною мовою у своїх дошкільних закладах, а 30 %
дітей навчалося рідною мовою у школах. І коли просвітяни пішли в університет, у школи, дошкільні заклади, заклади культури, тоді й відбувся знаменитий протуберанець, українсько-буковинський, який дав такий злет, у результаті якого 90 % дітей у багатонаціональній області виховувалися і навчалися рідною українською мовою. Це був 1988, 1989, 90-й роки. Тоді народилася видатна концепція розвитку національної школи разом із львівською, івано-франківською, гнідинською і загальноукраїнською.
Саме тому про ті підходи, тих людей, які тоді творили “Просвіту”,  необхідно пам’ятати.
Нині просвітян називають національно стурбованими. Я скажу більше — ми національно інфіковані, тому саме “Просвіта” має виконувати дві важливі функції: національно-оберігаючу і національно-розвиваючу. Інших завдань у нас нема. Ми повинні знати лише одне: входити в Євроспільноту без власного національного Я, без власного національного доробку не потрібно. Видатний просвітитель і просвітянин Борис Грінченко, який тоді керував Київською “Просвітою”, 1906 року в своїй знаменитій праці “На безпросвітному шляху” написав так: “І той, хто хоче увійти в світову сім’ю без власного особистого національного доробку, той буде вічно хворим членом цієї сім’ї”. Cьогодні наша найбільша функція, наш найбільший знак європеїзму — це національне Я. Бо як казав видатний українець, педагог Ушинський, нам у заходу треба вчитися поважати свою Вітчизну, мову, історію, географію, мистецтво. Нам треба бути ПАТРІОТАМИ. Бо якщо людина не патріот, то вона не людина.
Наше новообране правління, можливо, наступного року, мало б вшанувати видатного просвітянина, будителя українського духу Анатолія Вахнянина, який у Львові (він родом із Перемишлянщини, Польща) творив “Просвіту”. Необхідно звернутися до всіх владних інституцій, до наших дипломатичних структур, щоб на Перемишлянщині встановили пам’ятник першому голові української “Просвіти”. І це буде наш моральний, політичний, громадянський і національний знак.
Слово Просвіти” — інформаційна національна, інтелектуальна, патріотична газета, тому її треба підтримувати. Так само як і Інтернет-ресурс.
У нас є організації, які працюють з українством. Але якщо ми не відмовилися від нашої справи, якщо ми не зденаціоналізовані, якщо нас, як писав Липинський, “не купили за нарізані десятини”, то знаймо, що є один девіз і одне правило: Боже, єдність подай. Пригадую, як створювалася “Просвіта” у Тирасполі. Там за переписом 1926 року було
277,5 тис. українців. Запитую: куди ж нині поділися українці, і де вони поділися скрізь на теренах Совєтського Союзу? Вони асимілювалися і зникли. Нині, коли ми маємо власну державу, треба прийти до кожного українця, що нині мешкає в Бендерах, Тирасполі та інших містах і селах. Колись там, у гімназії, ми з Петром Кононенком проводили українські майстер-класи. Тепер вони вивчають “Историю Отечества” за стандартами Російської Федерації. І РФ виділила 1,5 млрд рублів для того, щоб формувати свою російськомовну політику на теренах колишнього Совєтського Союзу. Тому ми просто зобов’язані налагоджувати контакти з закордонним українством.
Ще 1913 року “Просвіта” співпрацювала з українцями США, Канади, Хорватії, Боснії, Закарпаття. Українці повин­ні бути єдині, бо в єдності наша сила. І на материзні, і за її межами. А в “Просвіту” йдуть кращі люди. Так як Дмитро Дорошенко очолював Січеславську організацію, Михайло Концюбинський — Чернігівську, Б. Грінченко — Київську, а мої земляки Сидір Воробкевич, Юрій Федькович, Василь Сімович, Осип Маковей працювали на Буковині. Сьогодні до “Просвіти” треба залучати кращих українських достойників, щоб вони формували українську ідею для нас і наших дітей.

Йти до людей
Степан ХМАРА, Герой України:
— Нині усім відомо, перед якими загрозами стоїть Україна. Недруги по всьому периметру держави. Ми обираємо європейський  шлях розвитку, на сьогодні це важливий чинник для нашої стратегічної мети: побудови національної держави, але мета влади й нинішнього президента зовсім інша. Вони прагнуть зберегти владу, капітали. Згадаймо лишень, кого нагороджує Янукович: Табачник, а також лютий антиукраїнець митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, що теж отримав високу державну нагороду.
Мене дивує поведінка так званої опозиції, що не реагує на таке зухвальство. І боротьба за збереження і розвиток України ускладнюється тому, що на сьогодні в українському парламенті немає опозиції. Так звана опозиція — це політикани, які поводяться абсолютно неадекватно. І те, що тут немає керівників жодної з цих політсил, яскраво засвідчує, хто вони насправді.
Ці проблеми добре висвітлив у своїй ґрунтовній доповіді Павло Мовчан. Із ним я не один рік працював у парламенті. Якби він не був у групі, що готувала статтю 10 Конституції, то така стаття в Основному Законі взагалі б не з’явилася.
Необхідні публічні акції, треба тиснути  на владу й опозицію, яка не хоче працювати, а лише прикривається гаслами. Критична маса серед нашого народу —  хохли й малороси. І поки українці не стануть критичною масою, свідомими патріотами, ми зазнаватимемо поразки. Тому головне завдання — перетворити хохла і малороса на українця. А це щоденна боротьба. Потрібно  йти до людей. Скрізь є сільський філософ, розумна людина, самородок, саме їх необхідно залучати до справи, а також залучати науковців, політиків, діячів культури. Йти у школи, бо без знання своєї історії і культури не буде українців. Чим більше людей активно працюватиме, тим швидше ми отримаємо перемогу.

Матеріали підготували
Євген БУКЕТ, Надія КИР’ЯН, Микола ЦИМБАЛЮК,
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment