Українська ворона не каркала

Володимир ІВАНЦІВ,
член Комітету захисту української мови, голова Білоцерківського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

…а український кіт не м’яукав. Звуконаслідування карр не знайдете в Словарі Б. Грінченка. У передвоєнні роки Наталя Забіла ще писала, а в перші повоєнні дошкільнята ще читали: “Де не взялась чорна ґава,// Та як крикне раптом кра!” І Шевченко живописав: “ЗаКРЯкали чорні круки//Виймаючи очі…”. І народне прислів’я: “Убрався між ворони и крякай як они” (Номис, № 5880). Було, щоправда, на Брацлавщині, “як летіла ворона вгору, не кричала карр!” (Номис, № 5499), але Стороженко не вторив за Криловим, а казав по-своєму: “Крякнула ворона на ввесь рот”. Коли українська ворона перейшла на мову північно-східної сусідки, достеменно не встановлено. СУМ 1972 ілюструє КАР, кар-кар цитатою з “поетичної” збірки І. Неходи 1960 року: “Сидить ворона на дубі і каркає: — Кар!”. Мабуть, під цей час випадає досягнення воронням, що іммігрувало на наші терени з Росії, кількісної критичної маси.
Ретельніше за імплементацію (різновид каркання) цього карр узялися упорядники Словника українсько-німецького (К., ПП Голяка В. М., 2008) й Словника українсько-англійського (X., ТОРГСІНГ, 2009), які ст. крякати ігнорують чисто, отже, позбавляють перекладача можливості відтворити цими іномовами Шевченкові строфи. Це тим дивніше, що німецька Krahe (Кряге) = ворона таки КРЯче (виявляється, тамтешня нашій ближча рідня, ніж московська!).
Довіз котів із братньої федерації, напевно, не був таким масованим, а мо’, сибірська порода українізувалася ще на історичній батьківщині під впливом переважаючого в ГУЛАГу елементу, бо в російсько-українські словники москво-котяче мяу ще не впровадилося й досі. Може, тому, що не знайшлося трьох класиків, які б використали це звуконаслідування в авторській мові.
Як-от А. Малишко своїм “Де ти їдеш, Валюшко?” узаконив сукновальню (рос.) = валюші (укр.) пестливою формою жіночого імені. Або ж як А. Головко з А. Шияном протягли 1957 року в українські словники французьке debauche (розгул, оргія) через посередництво російського дебош (буйство) і дебоширить (распутничать, буянить). В. Даль (1862 р.) коментує дебош як вживане приказними, цебто як канцелярит,
Б. Грінченко потрактовував дебошем наше галабурда, що ним послуговувалися Коцюбинський, Кобилянська, Тулуб, а вже в УРС 1965 р. його опущено, РУС 1967 відносить до обл., РУС 2006 — до діал., а СУМ 2012 взагалі не подає. Зате дебош, улюбленець телеведучих, тлумачиться як синонім до бешкет, бійка (підкреслимо, починалося з розпусти, оргії!) Витиснули галабурду! Ось так витискають і українців з України: підміною коду. (Р. S.: Цікаво, що РУС 2006, колективом укладачів якого керував той самий Жайворонок В. В., галабурду ще визнає, а дебош перекладає як бешкет, гармидер, буча.).
До цього ж, бачиться, ідеться й зі словом миттєвість, яке ще СУМ 1973 тлумачив як властивість до миттєвий, що без доповнення жодною ілюстрацією перейшло в СУМ 2012, РУС 1969 перекладав нею мгновенность, передаючи при цьому мгновение через мить, хвилинка. Але реклама (й програми ТБ) роками товкмачуючи “Сімнадцять миттєвостей весни”, зробили чорну справу: РУС 2006 ставить оцю миттєвість другим після мить і перед (мо)мент еквівалентом мгновения!
Таким же робом упровадилася суржикова плетінка (за рос. плетёнка, що її В. Даль дорівнював до гірлянди), і яку Б. Грінченко знав як 1. вязанная рукавица, а СУМ 1973 визнавав за кощик, в’язання тощо. Тепер же на вітринах хлібобулочних виробів вона витіснила питомий плетеник, а звідти перебралася й ув академічні словники.
Півсторіччя тому Б. Антоненко-
Давидович, щойно відбувши сталінську каторгу, дорікав: “Ми, письменники, іноді забуваємо про відповідальність перед своїм народом про нашу мову… іноді “по-новаторському” нав’язуються штучні, не властиві природі літературної мови словотворчі покручі….” Скільки вже сказано, що в українській мові знаходиться тільки те, що шукають, а виглядати можна щось чи на те, що, а не якось… Та ось СУМ 2012 відповідник російському местонахождению = місцеперебування витлумачує суржиковим знаходитися! Не вмер Данило, то болячка задавила.
Та повернемось до мяу. За москалізацію кошачого племені взялося ТОВ “Кормотех” з с. Прилибичі Яворівського району на Львівщині. “Друг” з пакетів їхнього сухого корму нявчить мяу! В усіх різномовних (крім українського й “общєпонятного”, в молдавсько-румунському, казахському й англійському) текстах. Характерно, що імпортерів у москвофілів із Прибилчів, крім білорусів, немає, але саме білоруською мовою вони нехтують: адже російська там друга державна. (Так буде й нам, як не скасуємо неконституційного закону Ка-Ка!).
Поширити каркання на вітчизняні морепродукти взялося ТОВ “Море 2007” у Синельниковому or Dnepropetrovsk (не Dnipro!) з імпортером у Moldova в місті Кишинэу (ось така мішанка молдаванської кирилиці з молдовсько-румунською латинкою в інформації про виробника й споживача для RO й MD, дарма що в Румунії дилера нема). Є тут текст і для UА, але нижче, під RU. Але все те, як і казахською мовою для KZ, дрібнюсіньким шрифтом, що заледве з лупою розгледиш. А великошрифт­но — “МОРСКИЕ КАЛЬМАРЬІ” (із сухопуття степового!). Марка вітчизняного виробника не вітчизняним язиком. Такі ось пріоритети на міжнародному рівні.
Список карроварів можна продовжувати безкінечно… “Семки” з українського сояшника, “Йо-мойо” з українського цукру. Такого ж порядку й ПавлІк чи ПавлІченко (у Франка сподвижник був ПавлИк), ЧереднІченко, БазІлевІч і навіть КармазІн (кармазИн — сукно малинового кольору чи стрій із нього). І тримаються ці -ЕНКИ змосковщеного І, як воша кожуха: у мене так у паспорті! Накаркали московські писарі!
Не бракує карркарів і в нашому “місті добра”. Почати з того, що колишній кінотеатр, а тепер “центр культури” зберігає вірнопіддану назву Россия зі здвоєним СС. Пощастило переназвати кінотеатр імені “пролетарського” українофоба і вулицю його на вітчизняні знакові імена, але меморіальну табличку з безглуздим тепер текстом “Ця вулиця (нині Ярослава Мудрого — В. І.) названа на честь великого… Горького” місцеві владці свято бережуть. Як і інші меморії часів більшовицько-російської окупації. Немов остерігаються, що повернуться хазяї. А численні вивіски на магазинах (пардон, маркетах, бутіках і супер-!): “Уют” (по-нашому — “Затишок”), “Обуфф” тощо? А почастішалі оголошення на тумбах відповідного бюро міськ­виконкому нерегіональною, слава Богу, у нас мовою, “тіпа” “Курсы массажа Института альтернативной медицины”?
Але найбільшими хохлуями (словотвір білоцерківця В. Міняйла) виявилися, за нашими спостереженнями, солодарі з ВАТ “Полтавакондитер”, автори лагоминки “Шоколад десертний чёрный “Полтава”. На його коробці конем гарцює Пйотр І в оточенні своїх “птєнцов”, пручись на жовтоблакитників (барви мазепинців і їхніх союзників), а на звороті під пушкінською строфою з однойменної поеми (“Полтава” — справжня Полтава для Пушкіна” — оцінив М. Надєждін; “Скінчений занепад” — Ф. Булгарін; і навіть В. Бєлінській: “Майже ніхто не впізнав у “Полтаві” Пушкіна”!) — роз’яснення: “Здесь… войска под командованієм Пєтра І разгромілі многотисячную армію швєдского короля Карла XII”.
Ніби у “войсках” було менше тисяч “птєнцов”! Переказують, що козака, нашого-таки одноплемінника, що допомагав “птєнцам” супроти “мазепинців”, який привів перед очі цареві полоненого старшину, Пйотр похвалив: “Маладєц, хахльонак!” — і дав руп. Може, й імперіал. Еквівалент юдиним три­дцяти срібнякам! Нинішніми полтавськими кондитерами ворог наш був би вдоволений: “Маладци, хахльонкі!”. Як і багатьма білоцерківськими (чи тільки?) продавцями й покупцями, які вперто обзивають гривню гривнем або й рубльом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment