Великий патріот України До 100-річчя з дня народження О.П. Силина

Микола ЯРМОЛЕНКО,
професор, заслужений будівельник України, лауреат державної премії, голова “Просвіти” КНУБА

З Олесем Силиним доля звела мене 1961 року в Головкиївміськбуді. Це великий патріот України, який присвятив їй усе своє життя. За майже 50 років нашої дружби, нашої спільної праці на ниві відродження пам’яток історії та архітектури України я переконався — серед моїх друзів і знайомих немає людини більш відданої Україні, українським проблемам.
Народився Олесь Панасович 1913 року на крайньому півдні України — у порту Скадовську на Таврійській Херсонщині.
Його дід Іван Силин переїхав сюди з-під козацької Ічні, що на Чернігівщині, разом зі своїми синами-бондарями. Пройшовши будинок підлітків у Херсонській комуні, потім техучилище і транспортний технікум, Олесь Панасович їде працювати до Сибіру. Потім Якутія, Монголія, Маньчжурія, Одеса (будівельний інститут), і знову Північ, Сибір, Далекий Схід, Амурський, Уссурійський, Приморський краї), служба в армії. Довелося воювати танкістом, починаючи з Хасану. За роки двох війн Олесь Панасович сім разів горів разом із танком. На ньому майже не залишилося рідної шкіри.
Як архітектор, Олесь Панасович працював у Росії, Молдові, Грузії, Азербайджані, Мордовії, Татарстані, за кордоном.
1961 року він переїздить до Києва, стає одним із активних захисників Історичних пам’яток архітектури. Музей Т. Г. Шевченка на козацькому болоті, Києво-Печерська Лавра, Хортиця, церква Пирогоща, Михайлівський Золотоверхий і Успенський собори, десятки пам’яток архітектури на Подолі, споруди-пам’ятки Сластіона, Збарського, фортифікаційні споруди Києва — це лише ті об’єкти, до яких Олесь Панасович залучив мене.
Аби впливати на події, на вирішення національно-проблемних питань, Олесь Панасович входив до різних вчених рад, а деякі й очолював. Він був радником, консультантом, експертом урядових і наукових установ, одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Йому присвоїли чимало почесних звань і неодноразово нагороджували. Остання його нагорода — звання Героя України.
Інвалід війни, роками прикутий до ліжка, він жодного дня не був без роботи. Лежачи, він на спеціальній дощечці писав наукові статті, рецензії, готував Постанови уряду, укази Президента. Кілька разів я пропонував йому зробити ремонт його квартири, з цим погоджувалась і його дружина, але Олесь Панасович відповідав завжди одне і те ж: “Ти уявляєш, Миколо, скільки днів я не зможу працювати через цей ремонт, мені залишилось уже мало часу, я не встигаю зробити навіть найважливіше”.
Я не пам’ятаю, щоб хоч раз Олесь Панасович не відповів на моє запитання чи то з історії, чи то з архітектури, чи навіть технології будівельного виробництва. Це була ходяча енциклопедія і насамперед щодо питань, пов’язаних з Україною.
Щодня, проїжджаючи повз Байкове кладовище (моя дорога на роботу і з роботи), я знімаю капелюха, схиляю голову і кажу: “Дякую тобі, побратиме, за все те добре і святе, що ти зробив для моєї неньки-України! Поки на небі світить сонце, доти ми будемо тебе пам’ятати …”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment