Філателістична Шевченкіана мовами народів світу

Філателістична Шевченкіана у вузькому розумінні цього поняття стосується філателістичного матеріалу (поштові марки, конверти, листівки, пам’яткові штемпелі, поштові календарні штемпелі населених пунктів імені Т. Шевченка). За ширшого підходу до цього поняття за допомогою засобів філателії можна уявити віхи життя і творчості нашого Поета і Художника, його долю набагато ширше і з унаочненням. Наша чергова спроба у цьому напрямі — представлення перекладачів творів Т. Шевченка мовами різних народів. Це справді спроба, побудована на власному колекційному матеріалі.

Любомир ПИРІГ

“…Заповіт братерства і любові,
Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,
Перелетів луною в інші мови
І правдою подужає злобу”.
М. Старицький

Такі публікації варто друкувати у філателістичній пресі, але, на жаль, видання журналу “Філателія України” припинилося і тому вдячний “Слову Просвіти”, що, публікуючи такі статті, заохочує школу, молодіжні організації до розвитку філателістичного руху.
Слово Тараса Шевченка нині звучить майже стома мовами світу. Розраховувати, що філателісти відшукають на марках, на конвертах портрети всіх перекладачів його творів, даремно. Але дещо показати і розказати можна.
Переклади творів Т. Шевченка іншими, переважно слов’янсь­кими, мовами з’явилися ще за його життя. Літераторів-перекладачів приваблювали твори нашого Поета волелюбністю, протестом проти рабства, насильства, патріотизмом, вишуканістю і переконливістю поетичної форми. Не другорядне значення мала особиста доля Поета, який постраждав за свої переконання, за своє поетичне Слово.
Зрозуміло, що найбільше перекладів Т. Шевченка російською мовою.
Із представлених у філателії першим із перекладачів Т. Шевченка за його життя був російський поет О. М. Плещеєв (1825—1893; конв. 1975), який переклав 9 поетичних творів у 1858—1859 рр. І йому довелося зазнати заслання. Тому він співчував Шевченкові, намагався допомагати, сприяв звільненню з кріпацтва його рідних.
В. Я. Брюсов (1873—1924; марка 1963) переклав “Заповіт” Шевченка, низка його перекладів передбачалася в “Украинском сборнике”, який, на жаль, не вийшов 1916—1917 рр.
Успішні, але невеликі спроби перекладу Т. Шевченка були у лауреатів Нобелівської премії російських поетів І. О. Буніна (1870—1953; марка 1990) і Б. Л. Пастернака (1890—1960; марка 1990, листівка 1989). І. О. Бунін цікавився творчістю Шевченка з молодих років, відвідав його могилу. У деяких творах Буніна літературознавці визначають вплив шевченківської поетики.
Вільний переклад уривка поеми Т. Шевченка “Княжна” зробив С. О. Єсенін (1895—1925; марка 1958, конв. 1970, 1975, 1985).
Більше перекладів на початку ХХ ст. зробив споріднений із Т. Шевченком своїм кріпацьким минулим російський поет С. Д. Дрожжин (1848—1930; конв. 1979), який 1907 року відвідав могилу в Каневі.
М. М. Зощенко (1895—1958; листівка Росії 1994) написав передмову до російськомовного “Кобзаря” 1939 року і цього ж року видав біографічну повість “Тарас Шевченко”.
Відомі переклади, здійснені російською мовою поетами
М. М. Асєєвим (1889—1963; конв. 1989), М. А. Свєтловим (1903—1964; конв. 1983).
Поет С. А. Прокоф’єв (1900—1971; конв. 1973, 1980) не тільки мистецьки перекладав
Т. Шевченка, а й організовував публікацію перекладів, був співредактором їх збірників.
Певна кількість перекладів поетичних творів Т. Шевченка, статей про нього, присвячених йому віршів — заслуга таких російських поетів, як О. Т. Твардовський (1910—1971; конв. 1980, 1990), М. С. Тихонов (1896—1979, очолював Всесоюзний ювілейний комітет для відзначення 150-річчя з дня народження Шевченка; конв. 1986), К. М. Симонов (1915—1979; конв. 1986), О. О. Сурков (1899—1983; конв. 1989), М. В. Ісаковський (1900—1973; конв. 1979). Поетеса В. М. Інбер (1890—1972; конв. 1990), можливо, у місті свого народження Одесі чула про Т. Шевченка. Переклала переважно його твори про жіночу долю.
Велику пошану ім’я і творчість Т. Шевченка мали в середо­вищі білоруських літераторів.
Поет М. А. Богданович (1891—
1917; конв. із зображенням пам’ятника в Мінську 1984, 1991) писав трьома східно-слов’янськими мовами, Шевченка переклав і статті про нього написав російською.
Поет Бядуля Змітрок (справж. С. Ю. Плавник; 1886—1941; конв. 1986) — автор перекладів Т. Шевченка, статей про нього.
Перші переклади Т. Шевченка білоруською мовою здійснив Янка Купала (справж. І. Д. Луцевич, 1882—1942). Він присвятив Шевченкові свої вірші, редагував “Кобзар” білоруською мовою 1939 року.
Численні переклади Т. Шевченка білоруською мовою, присвячені йому вірші, статті у творчому доробку Якуба Коласа (справж. К. М. Міцкевич, 1882—1956).
Обидвом поетам присвячено марки, конверти, листівки, пам’яткові штемпелі СРСР.
Перекладав поезію Т. Шевченка білоруський поет Крапива К. (справж. К. К. Атрахович, 1896—1991; марка Білорусі 1996).
Найплодовитішим і першим перекладачем поезії Т. Шевченка польською мовою був Сирокомля Вл. (справж. Л. Кондратович, 1823—1862). Він переклав майже весь “Кобзар” 1860 року, крім “Гайдамаків” і деяких строф поеми “Тарасова ніч”. 1863 року польськомовний “Кобзар” опублікували у Вільно. Вважають, що у Сирокомлі це більше переспіви, ніж переклади. Його портрет на оригінальній марці листівки Польщі 1962 року.
Польський письменник С. Жеромський (1864—1925, марка Польщі 1964) захоплювався творчістю Шевченка з молодості, але перекладені ним “Думи мої, думи мої…” були опубліковані тільки 1955 року.
Ярослав Івашкевич (1894—1980, марка Польщі) народився в Україні, закінчив Київський університет. Його переклади Шевченка, які розпочав у 30-х роках ХХ ст., опубліковані у збірниках 1955, 1974 рр.
Велика шана імені й творчості Т. Шевченка з боку літераторів Болгарії, портрети яких на марках Болгарії різних років.
Каравелов Л. (прибл. 1834—1879) познайомився з творами Т. Шевченка в Москві, де закінчив університет. Під враженням він здійснив низку перекладів, написав статті про Шевченка, вплив якого (тематична спрямованість, стиль, композиція) відчутний у його творах.
Перекладати поезію Т. Шевченка болгарською у 60-х роках ХІХ ст. почав і поет П. Славейков (1827—1895), у творчості якого також відчувається вплив українського поета.
Німецькою мовою найбільше (68, 40 — вперше) творів
Т. Шевченка переклав Е. Вайнерт (1890—1953), немало переклав і А. Курелла (1895—1975), портрети яких на марках НДР. Свого часу (поч. ХХ ст.) публікувалися німецькомовні переклади Т. Шевченка з-під пера І. Франка.
Перші переклади творів Т. Шевченка англійською мовою здійснила і опублікувала Етель Ліліан Войнич (1864—1960; конв. СРСР 1964). Про Шевченка вона могла знати від С. Степняка-Кравчинського, з яким познайомилася у Лондоні, а також чула про нього в Петербурзі, де жила наприкінці 80-х років ХІХ ст. Вийшовши заміж за учасника польського національно-визвольного руху М. Войнича, вона брала участь у емігрантському “фонді вільної російської преси”, який організовував підпільне відправлення до Росії забороненої літератури. У зв’язку з цим  1895 року їй довелося бути у Львові, де познайомилася з І. Франком, М. Павликом. І ось 1911 року вона видає “Шість віршів Тараса Шевченка” з нарисом про його життя і діяльність.
Перекладені чеською мовою поетом С. Чехом (1846—1908) поема “Катерина” і балада “Утоплена” помилково 1909 року були надруковані як його твори і тільки пізніше було встановлено, що це твори Т. Шевченка.
Румунський поет М. Садовяну (1880—1961), ознайомившись із творчістю Т. Шевченка, переклав поему “Іван Підкова”, “Садок вишневий коло хати”. Під враженням поеми переробив свою повість про одного з керівників боротьби молдован і українців проти турецько-татарського поневолення, господаря Молдови (1577—1578) і назвав її “Нікоаре Підкова”.
Портрети обох згаданих поетів на поштових марках відповідно Чехословаччини і Румунії.
В умовах СРСР до відзначення ювілеїв Т. Шевченка (1939, 1961, 1964) багато поетів народів тодішніх республік були авторами перекладів його творів, статей про нього, присвячених йому віршів.
Поети М. Турсун-Заде (1911—1977; конв. 1980), А. Лахуті (1887—1957; конв. 1887) переклали таджицькою мовою “Заповіт” Т. Шевченка; Гуліа Д. (1874—1960; марка 1964) абхазькою — “Заповіт”, “Кавказ” та інші поезії. Поет М. Сеспель (справж. Кузьмін М., 1899—1922; конв. СРСР 1983, конв. України 1999) на початку 20-х років жив в Україні (Остер Чернігівської обл.), переклав чуваською мовою поему “Катерина”. Муса Джаліль (1906—1944; марка 1959) до своєї трагічної загибелі від рук гітлерівців устиг перекласти татарською мовою поему “Наймичка” та інші поезії Шевченка.
Азербайджанською мовою Т. Шевченко заговорив завдяки поетам С. Вургуну (справж. Векілов, 1906—1956; конв. 1980, марка 1976), Рза Р. (справж. Рзаєв, 1910—1981; конв. 1989).
“Заповіт” Т. Шевченка прозвучав вірменською мовою у перекладі поета Н. Заряна (справж. А. Єгіазарян, 1901—1969; конв. 1989). Про вірменського поета О. Туманяна (1869—1923; марка 1969) у “Шевченківському словнику” (1977) відсутня стаття і є лише згадка, що він любив співати “Реве та стогне Дніпр широкий” у власному перекладі. В “УРЕ” (т. 15, 1964) вказано, що він перекладав поезії Т. Шевченка.
Пошуки літературознавців і особливо філателістів поширять наші пізнання про “перелет луною” слова Шевченка “в інші мови”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment