Мирослава ОЛІЙНИК (Бучківська),
член НСЖУ,
Варшава—Львів
Питання української мови у нас завжди було і є на першому місці. Написати про стан і проблеми української мови вирішила під час проведення ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Українська мова у світі”, яка відбулася у всесвітньо відомому Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) у Львові (директор Ірина Ключковська). Українолюби зі світу об’єдналися, привезли до Львова свої знання, любов і віру в незнищенність української мови. Об’єктом наукового обговорення стали питання методики викладання української мови як іноземної, організації навчального процесу в українознавчих осередках у світі. Хочу згадати учасників із близької нам Польщі: Божену Зінкевич-Томанек, Оксану Баранівську і Галину Чубу (Ягеллонський університет у Кракові), Пауліну Єндрасік і Тетяну Космеду (університет ім. А. Міцкевича у Познані), Тетяну Панасюк (Міжшкільний пункт навчання української мови у Варшаві). Вони працюють у царині рідної мови, керуючись знаннями, досвідом, патріотизмом.
Актуальність збереження нашої мови не вщухає. Прочитавши книжки Михайла Голубця “На захист рідної мови й культури мовлення” (Львів, 2011) і Степана Дяківського, Аркадія Попеля “Багатовікове нищення України” (Львів, “Растр-7”, 2012), вирішила “сплести вінок” огляду книжок своєрідної тематики.
Сам автор, Михайло Голубець, стаючи “на захист рідної мови й культури мовлення”, наголошує на “важливості проблеми” словами Олеся Гончара: “Усунути деформацію мови, очистити її від спотворення, повернути нашій мові справжню народну красу — це справа честі усіх нас, і старших, і молодших, це природний обов’язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров’я народу, його розвиненість, культурність”.
Використавши доробки відомих письменників і публіцистів (І. Белебеха, С. Вовканич,
В. Дончик, О. Захарків, Ю. Іллєнко, С. Караванський, О. Кульматицька, В. Лизанчук, З. Мацюк, Н. Станкевич, І. Огієнко, Т. Салига, О. Сербенська, О. Тараненко, І. Фаріон), автор проаналізував стан рідної мови, причини зросійщення, збіднення й вульгаризації українського мовлення, подав перелік найуживаніших ненормативних слів, запропонував способи очищення розмовної мови від суржику та вульгаризмів і захисту краси, милозвучності, націєтвірної й державотвірної сили українського слова.
Михайло Голубець навів багато влучних цитат про мову: “Нова русифікація України набагато страшніша… Вона не накинута нам ззовні, вона є виплодом хахла, манкурта, яничара, одержимого ненавистю до свого національного походження” (Д. Павличко); “Рідна мова — це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого “Я”… (І. Дзюба); “Що означає словосполука “друга державна мова”? — Вона означає, що ніби існує на цьому терені друга держава, — і не інакше…” (Ю. Іллєнко); “Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови” (І. Огієнко).
На запитання “Що далі?” автор відповідає: “Далі — самовіддана, потужна праця й боротьба на всіх фронтах національної ідеї, української мови, науки, освіти, культури, духовності, моралі, політики за розбудову нашої національної ідентичності, гідності й незалежності… У кожному селі, селищі й місті, у кожному навчальному закладі мають працювати осередки національного розвитку — патріотичного виховання, просвітницької роботи й активного захисту українського громадянства від російщення, люмпенізації і вульгаризації, від спарених з ними, значною мірою імпортованих до України й руйнівних у нашому суспільстві, алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії, а далі — від денаціоналізації, космополітизму і манкуртизму… Праця над чистотою, культурою і незаперечною державністю української мови має стати завданням усіх державних установ і кожного патріота України!”.
Належне місце у читацькій аудиторії має науково-популярне видання: Дяківський С. І., Попель А. М. “Багатовікове нищення України. З джерел національної пам’яті”. Ця книжка — міні-підручник з історії України, має два основних розділи: “Як Московія привласнила історію Київської Русі” та “Перманентне нищення України. Не будьмо байдужі”. Починаючи свою “історію” від привласнення Російською імперією назви “Русь” (Росія) і минулого Великого Київського князівства, автори послідовно “тчуть” сюжет аж до нинішніх днів. Вступом до “розслідування” теми є наголошення: “Світова історія знає існування і загибель багатьох імперій і тоталітарних режимів, але московська (як царська та особливо совєтська) імперія за своєю жорстокістю, масовим геноцидом і етноцидом щодо десятків поневолених народів, зокрема і українського народу, не мала собі рівних за всю людську історію”(!). Тепер ми знаємо, як історію ганебно “складали” самі завойовники, захищаючи свої імперські інтереси. “Переписують” вони її й надалі…
І хоч моя місія — питання мови, не можна не зауважити, що історичний (від сивої давнини і до сьогодні) перебіг подій викладено так послідовно, що мовби по сходинках йдемо до основної теми: “Багатовікове нищення України”. Автори подають також багато інших фактів, які були таємними, з яких постала довголітня кабала, із якої не можемо вибратися й досі. Програми більшовицької влади 1925—1933 років “індустріалізації”, розкуркулення, колективізації нищили українське населення. До цього всього — геноцидний голодомор!
Голод — основний засіб упокорення народу, а особливо знищення їхньої національності. Потім репресії, терор, які С. Дяківський та А. Попель назвали маховиком. Наведу кілька фактів із книжки “Багатовікове нищення України”: “У 1930-х роках московський більшовизм знищив понад 80 % української інтелігенції: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів, агрономів, зоотехніків тощо… На околиці Вінниччини виявлено спільні могили 9432 закатованих… У Биківнянському лісі під Києвом знайдені приховані могили близько 150 тисяч громадян України… А скільки ще не знайдено?..” Їх знищували, бо були українцями!
“Українська держава є. Нищення українства триває”, — підсумовують автори міні-підручника. Те, що відбувається з українською мовою зараз, — не таємниця. Поряд із російською пропагандою процвітає п’ята колона — ворожа агентура, яка діє всередині своєї країни. А запропонована двомовність в Україні означає повне знищення української. Могутнім інформаційним генератором названо у книжці ЗМІ, що нині у руках не українців, а космополітів, яким байдужа доля країни. Для них головне — фінансові прибутки, їм начхати, скільки загинуло молоді, батьків і дідів, аби Україна була незалежною із своєю мовою, культурою, традиціями… Та найбільша біда — у нас немає української влади!
До всіх фактів нищення України додалося ще й таке ганебне явище, як заробітчанство. Хто виховує сьогодні підростаюче покоління — “греки”, “італійці”, “португальці”?.. Виїзд інтелігенції у сприятливіше для них професійне середовище — це катастрофа ХХІ століття, про яку чомусь усі мовчать…
