Роман ЛУБКІВСЬКИЙ
Історія світової літератури знає немало способів пошанування пам’яті геніальних поетів, прозаїків, драматургів. Пам’ятники Овідію, Данте, Берну, Гете, Міцкевичу, Сервантесу, Шекспіру увінчують майдани і сквери столиць країн Європи. Але монументи й погруддя тим, хто мріяв “воздвигнути собі пам’ятник нерукотворний”, часто є історичним декором, своєрідним додатком до найзаповітнішого пам’ятника — живої, невмирущої творчості. Не те в Україні. І сьогодні тут, в одному із найменших — а їх сотні! — осередків нашої культури, твердинь рідного слова! Я бачу серед вас, дорогі мешканці й гості Винник, скромну фігуру Михайла Керницького, вчителя-краєзнавця, котрий послідовно й мужньо популяризував винниківський пам’ятник, приводив до нього і літніх, і зовсім юних мешканців Львова і навколишніх сіл. Він створив навколо пам’ятника те, що нині називають аурою; а вона одухотворювала славетний галицький закуток, задовго до того, коли “дозволено” буде заговорити про винниківський період у житті Івана Огієнка, Івана Липи та Юрія Липи…
Так, перші пам’ятники Шевченкові в Україні постали на княжій землі — у Лисиничах і Винниках — відбувся своєрідний меморіальний перегук із згадкою про “брата Тарасія” в Поменнику” Підгорецького василіянського монастиря за 1861 рік, із першим шевченківським вечором, організованим львівською “Просвітою” у приміщенні, де нині розгортає потужну експозицію “Музей визвольної боротьби України”.
Безумовно, спорудження, кількаразове відновлення після руйнацій і вся столітня патріотична місія Шевченкового пам’ятника у Винниках кореспондують і з діяльністю Товариства імені Шевченка у Львові, а в наш час — із необхідністю створити у Львові Літературний Музей, експозиційним ядром якого могла б стати книжкова, живописна, графічна Шевченкіана, унікальна за своїм обсягом і стилістичним багатством.
…Тарас Шевченко у триптихові “Доля. Муза. Слава”, у “Заповіті” в посланнях та інвективах заповідає себе живій пам’яті нащадків, бачить продовження своєї справи не в бронзі та камені, а в ділах праведних, у братолюбії і єдиномислії українців, українського народу, світового українства. Але мармур, граніт і бронза Шевченкових пам’ятників поза Україною сущих, одухотворені українським генієм, таки промовляють до сердець людських у Вільнюсі, Петербурзі, Варшаві, Мінську, Будапешті, Празі, Вашингтоні, Вінніпегу, Римі й Афінах, і там, на березі Каспію, біля підніжжя Тарасової Голгофи — колишнього Ново-Петровського форту, перейменованого вдячним казахським народом у місто Форт Шевченка. Воістину, пам’ятники Шевченкові в світі мають планетарний вимір. Споруджувалися (і споруджуються!) вони не з чиєїсь примхи, принуки чи політичної кон’юнктури.
Світовий характер їхньої кількості та значимості — це свідчення поваги до України, її трагічної історії і живодайної культури, символ пріоритетності українських національних цінностей у вселюдських масштабах! Але і масштаби “родинні”, масштаби наших міст, містечок і сіл сьогодні, як і сто років тому, належать до постійних величин. Пишайтеся, мешканці Винник, славні просвітяни, численна творча інтелігенціє, тим, що Ваш пам’ятник — це форпост українськості на землі Шашкевича, Франка, Антонича, Липи. Ви були і залишаєтеся прикладом патріотичного подвижництва, синівської відданості Україні. України такої, якою бачив її Шевченко, такої, яка ніколи не зверне з цивілізаційного шляху, хоч би як намагалися перекреслити її вибір “дядьки Отечества чужого”, “раби, подножки, грязь Москви!”
Так, винниківський столітній пам’ятник — рукотворний. Ворожі руки його нищили, а синівські повертали йому життя, вдихали в нього дух незнищимості і незламності. Таким і постає він перед нами — як символ і поклик, історичне свідчення й маніфест сучасності.
Тож наше свято з повним правом маємо вважати загальноукраїнською подією.
Столітній ювілей пам’ятника Тарасові Шевченку у Винниках — пролог до величного пошанування українського генія, приналежного навіки віків усьому людству. За це вам синівська вдячність і доземний уклін.
Від редакції
Перший на західноукраїнських землях скульптурний пам’ятник великому Кобзареві був встановлений у Винниках 1913 року. Найбільше зусиль до цього доклали активні члени “Просвіти” — нотаріус Володимир Левицький, суддя Антін Рак та довголітній парох Винників отець Григорій Гірняк.
2010 року з ініціативи місцевої “Просвіти” та за підтримки депутатів на чергову реставрацію пам’ятника з обласного бюджету Львівщини було виділено 200 тисяч гривень. Роботи з порятунку пам’ятника розпочалися у вересні 2010 р. Їх виконували спеціалісти ЗАТ “Львівпроектреставрація”. У неділю, 10 липня 2011р., відреставрований пам’ятник Т. Шевченку у Винниках було урочисто відкрито.
