Згадаємо славних героїв

УПА боролася не лише на західних землях, а й у Великій Україні, зокрема й під Уманню. Найпотужніший осередок ОУН та УПА на південній Уманщині (Військове Об’єднання “Умань” УПА-Південь) 1943 р. базувався у с. Лебединці. Йому виповнюється 70 років.

Станіслав НЕЧАЙ,
м. Київ

Із цієї нагоди оприлюднюємо імена українських героїв, які вдалося віднайти в архівах колишнього КДБ.
“Чорнота” — псевдо командира загону УПА (12 бійців), який наприкінці грудня 1943 р. розмістився у навчальному корпусі Лебединської агрошколи та перебував там близько тижня.
Анатолій Тодосьович Вареник, 1925 р. н., с. Клинове, українець, восени 1942 р. почав навчатися у Межиріцькій агрошколі, завдяки студентам О. Чорнобаю і П. Шквирі у грудні 1942 р. вступив до ОУН, залучав нових членів, зокрема В. Луценка, також навчався в Лебединській агрошколі; у 1943–1944 рр. став членом УПА, надавав сховок воякам УПА у своїй хаті. Арештований 30.1.1950.
Ніна Тодосівна Вареник, 1924 р. н., с. Клинове, 1942—1943 рр. учениця Межиріцької агрошколи, з лютого 1943 р. член ОУН, псевдо “Катя”, 1943—1944 рр. навчалась у Лебединській агрошколі, була зв’язковою, утримувала явкову квартиру, поширювала націоналістичну літературу, після вигнання німців за пропозицією Івана Закушняка повідомила крайового провідника ОУН та заступника командира загону УПА “Байду” про небезпеку загрози арешту. Арештована 21.8.1944.
Афанасій Григорович Духовий, до війни у с. Клиновому був заступником директора школи. В окупацію завідувач педчастини у Межиріцькій і Лебединській агрошколах, брав активну участь в ОУН. Після приходу червоних ходили чутки, що його арештували.
Андрій Петрович Коваль, псевдо “Голуб”. У березні 1943-го залучив до ОУН Карпа Івановича Коропа, псевдо “Бідний”. “Голуб” був одним із керівників ОУНівського підпілля, помічник “Байди”. 1944-го Андрія Коваля вбили.
Іван Іванович Лисенко, орієнтовно 1917 р. н. На початку окупації мешкав у Дніпропетровську, студент V курсу медінституту, активний член ОУН. Був керівником Дніпропетровського міського, а з осені 1943 року — обласного Проводів ОУН. Мав псевда “Байда Василь” та “Тарасевич”. Восени 1943 р., перед вступом червоних у Дніпропетровськ, був скерований ОУН-б у Голованівський район (тоді Одеської області). На історичній Уманщині Лисенко провідник Грушківського, Голованівського і Підвисіцького р-нів (нині Ульяновського, Голованівського та Новоархангельського районів Кіровоградської області) і Джулинського р-ну Вінницької області. Перебував у агрономічній школі с. Лебединки у листопаді та грудні 1943 р. У січні 1944-го крайовий провідник ОУН і заступник командира загону УПА “Байда” переховувався у Михайла Дем’яновича Закушняка та його брата Івана. Після відходу німців Лисенко був у с. Оксанина тоді Бабанського району Київської області, де з допомогою Бабанського районового провідника ОУН
О. П. Губаря (арештований) отримав фіктивні документи і виїхав у с. Адамівку Кіровоградської області, звідки зник. Оголошений у всесоюзний розшук. 1945 року виїхав до Азербайджану. Наприкінці листопада 1947 р. Івана Лисенка арештували. Після засудження опинився в таборі. Помер 1996 р.
Олександр Данилович Мандрійчук, 1925 р. н., уродженець села Грушка або Станіславове Грушківського району, освіта неповна середня, навчався в Лебединській агрошколі. У березні 1943 р. вступив до ОУН, призначений ланковим, псевдо “Мудрий”. За завданням представника ОУН із Західної України Григорія керував осередком ОУН із 5 членів. Забезпечував ланку антирадянською літературою, зокрема й члена ОУН Віссаріона Луценка на псевдо “Вихор”. Призначений зв’язковим між осередками. У січні 1944 р. Мандрійчук пішов у загін УПА, де перебував два тижні (за іншими даними — аж до приходу червоних). Після війни працював у Донбасі шахтарем-забійником шахти 4—5 тресту “Первомайськвугілля”, мешкав у с. Сокологорівка Попаснянського району Ворошиловградської (нині Луганської) області, листувався з членом ОУН Я. Підлубним з Іркутська. Мандрійчука арештували 22.9.1947 р. Відомості про його звільнення у справі відсутні. Олександр Вєтров (Вітер) вважає, що він загинув чи помер у таборах. Також відсутні дані про його родичів.
Олександр Іванович Масний, 1923 р. н., с. Троянка, українець. У липні 1942 р. як вояк Червоної армії виходив із німецького оточення в районі м. Калач Сталінградської області, важкопораненим потрапив у полон, повернувся в рідне село, працював їздовим в агрошколі с. Лебединка, був членом ОУН. Коли забирали на роботи в Німеччину, сім разів тікав із німецьких ешелонів. У лютому 1944 р. ще воював у загоні УПА під командуванням “Чорноти” проти німецьких загонів жандармерії та поліцаїв і червоних партизанів у районі Умані. Двічі бачився з Ф. Хоменком, який приходив до “Чорноти”. 1947 року переїхав із Вінниці, де навчався в медінституті, до Чернівців у справі Лебединки, листувався з Я. Підлубним, який переховувався в Іркутську. Арештований 26. 2. 1948 р.
Владислав Станіславович Нечай (Нечаєв), українець, 14/15 лютого 1926 р. н., м. Підвисоке Підвисіцького району Уманського округу Київської губернії (тепер село Новоархангельського району Кіровоградської області). Батько Станіслав Михайлович — уродженець Тернополя, колишній УСС із Галицького полку, прийшов на допомогу Петлюрі і воював за УНР. Мати Дімна (Домнікія, Домініка) Ялисеївна — донька Підвисіцького волосного писаря. 5 травня 1938 р. 12-річний Владислав залишився без батька, якого як колишнього петлюрівця розстріляли в Уманській тюрмі. Із серпня 1942 р. В. Нечай — студент Уманського фельдшерсько-акушерського технікуму (восени німці його закрили, а молодь почали відправляти до Німеччини). Владислав утік із Умані в Підвисоке, а пізньої осені 1942 р. німці знову намагалися його відправити до Німеччини. Під час втечі хлопця поранили в руку. За даними Б. Д. Чорномаза “Діяльність національно-патріотичного підпілля на Уманщині у 1941—1945 роках” (Умань, 2002) та С. В. Піддубного “Голованівщина: від Трипілля до сьогодення” (Голованівськ-Кіровоград, 2008), Владислав Нечай — член ОУН із 1942 року, псевдо “Тополя”, навчався у Межирічці й Лебединці, там пройшов підготовку до вступу в ОУН, готував директор школи Хоменко Федір Пилипович. Після цього він передав В. Нечая у підпорядкування “Чорноті”. 1943 року Владислав Нечай отримав повноваження районного провідника ОУН Підвисіцького району (повідомила про нього учасниця підпілля Марія Тютюнник, а також в архіві Б. Д. Чорномаза є аудіозапис інтерв’ю В. С. Нечая). Анатолій Андрійович Галушко, 1926 р. н., колишній учень Межирічківської сільськогосподарської школи, тодішній мешканець с. Троянка Голованівського району Кіровоградської області у своїй статті “Межиріцька агрошкола — розсадник українського націоналізму в період німецької окупації”. (Персонал № 24, 2008 р.) згадує: “Нечай мешкав в одній кімнаті зі мною, дуже гарно малював, був старший і вирізнявся освіченістю. …Він багато говорив про патріотизм, любов до України. Від нього я вперше почув думку про самостійність України, що він противник і німців, і комуністів”.
Ніна Вареник 21 серпня 1944 р.
під час допиту на прохання назвати усіх відомих їй членів ОУН і учасників загону УПА “Сталевого” відповіла: “Нечай Владислав, раніше проживав у с. Підвисоке Підвисіцького району; Поліщук Поліна, раніше проживала в с. Підвисоке Підвисіцького району. Практичної діяльності в ОУН персонально кожного не знаю…”. Яків Григорович Підлубний на допиті в Іркутську 22 липня 1948 р. розповів: “Мені відомі ще наступні члени ОУН, про котрих я показав на попередніх допитах: 1. Хоменко Федір Пилипович… 2. Нечай Владислав (по батькові мені не відомо), 1926 р. народження, мешкав у м. Підвисоке Підвисіцького (в оригіналі — Подвысоковского) району Кіровоградської області…
За словами В. С. Нечая, у підпільній діяльності разом із ним найчастіше брали участь Яків Підлубний 1925 р. н. із Троянки, фельдшер Сашко Масний 1923 р. н. і Сашко Мандрійчук із Грушок. У грудні 1943 р. перед Новим роком у Підвисіцьких лісах (“Зеленій брамі”) серед снігів під Наливайкою Владислав Нечай з іншими повстанцями відстрілювалися від поліцаїв і дончаків (донських російських козаків), яких німчики проти них кинули. Якова поранили, але надійшли хлопці групи, якою командував західняк із Тернополя Чорнота, і вибили зі скирди дончаків і поліцаїв. Бої вели також у Семидубах і Голованівську. Воювали переважно проти німців і поліцаїв.
Згідно зі “Справою Нечая (Нечаєва) Владислава Станіславовича” додатково відомо (збережено мову оригіналу): “ПОСТАНОВЛЕНИЕ (На арест) 1949 года января 28 с. Подвысокое. Я, начальник Подвысоцкого РО.МГБ Кировоградской области лейтенант Булатов, рассмотрев поступившие материалы о преступной деятельности: Нечай Владислав Станиславовича 1926 года рождения, уроженец с. Подвысокого Подвысоцкого района Кировоградской области, б/партийный, украинец, гражданин СССР, образование неполносреднее, нашел, что Нечай В.С. в период немецкой оккупации находился на учебе в Межыричской, а затем в Лебединской агрошколе. Находясь на учебе, Нечай вступил в контреволюционную организацию украинских националистов (ОУН). Как член ОУН участвовал в сборищах националистов и читал националистическую литературу. … постановил: Ничай Владислава Станиславовича, проживающего в с. Подвысоком Подвысоцкого района Кировоградской области, подвергнуть аресту и обыску”.
Петро Патик, 1926 р. н., с. Шипилове Ємилівської сільради, навчався в агрошколі, був присутній на зборах ОУН, дружив із Надією Тютюнник.
Яків Григорович Підлубний, 1925 р. н., с. Троянка, українець, безпартійний, освіта середня, з літа 1942 р. навчався у Межиріцькій, а з 1943 р. у Лебединській агрошколі. Підлубний разом із такими, як Мандрійчук, Масний, Нечай, Чорнобай, Шквира, належав до бойовиків ОУНівської організації (так у слідчій справі — С. Н.)
агрошколи. У лютому 1944 р. Підлубний переховувався від совітів у своєї тітки Пугач у с. Ємилівка, контактував з О. Масним. 16 липня 1948 р. Підлубний вже був у тюрмі в Іркутську.
Святослав Олексійович Порицький, 1925 р. н., с. Полонисте (тепер Молдовської сільради Голованівського р-ну), українець, із родини духівника, освіта неповна середня; в ОУН з березня 1942 р. до березня 1943 р., навчався у Межиріцькій агрошколі, потім був на практиці у Левківці, школа перебралася у Лебединку. Арештований 5.7.1944  р.
Марія Сергіївна Тютюнник, 1924 р. н., із с. Текуча Уманського району Київської (тепер Черкаської) області, українка, освіта неповна середня, членкиня ОУН з 1942 р. (згідно зі слідчою справою — з листопада 1943 р.), залучила до ОУН односельця Володимира Колесника. Із січня 1944 р. була зв’язковою УПА та інформаторкою оунівської СБ, утримувала явкову квартиру, знала про підпільну діяльність В. Нечая. Мешкала в Умані, різноробка Софіївського розсадника. Арештована 23.8.1944 р.
Надія Сергіївна Тютюнник, 1922 р. н., із с. Текуча, українка, освіта середня, в ОУН із 1941 р. Навчалася в Лебединській агрошколі, з нею дружив Петро Патик. З осені 1943 р. у загоні УПА “Граніт”. Арештована 1944 р.
Федір Пилипович Хоменко, близько 35—38 років, родом із Ульяновського району (Лозовате або Мечиславка). У березні 1942 р. в Межирічці відкрилася агрошкола і при ній почала діяти націоналістична група. Керівником групи був сам директор (псевдо “Береза”). Він поїхав у Львів і навів зв’язки з центральним Проводом ОУН, а потім з окружним Проводом на Уманщині. Навесні 1943 р. агрошколу в с. Межирічка німці ліквідували, але того ж 1943 р. Хоменкові агрошколу з українським підпіллям вдалося відновити в сусідній Лебединці Підвисіцького району. Хоменко добирав добровольців в УПА, підтримував безпосередній зв’язок із крайовим провідником “Байдою”, переховував його в агрошколі у листопаді та грудні 1943 р. Крім того, Хоменко в грудні 1943 р. переховував у агрошколі загін УПА “Чорноти”. Наприкінці грудня 1943 р. за доносом червоного партизана Пилипенка німці напали на агрошколу. Я. Підлубний востаннє бачив Хоменка на початку січня 1944 р. у с. Красне поле (Краснопілля). Пізніше Хоменко таємно з Роздолу санями виїхав у Західну Україну. Масний, коли у лютому 1944-го воював у загоні УПА “Чорноти” проти жандармерії та поліцаїв і червоних партизанів у районі Умані, двічі бачився з Хоменком. Про подальшу долю Хоменка невідомо нічого.
Остап Павлович Чорнобай, 1923 (або 1925) р. н., із с. Розношенське, українець, освіта середня. Улітку 1942 р., навчаючись в агрошколі с. Межирічки, вступив до ОУН, псевдо “Хмара”, залучив до ОУН Петра Савовича Коваля, у грудні 1942 р. разом зі Шквирею залучили до ОУН Анатолія Вареника. 1943 року Чорнобай залучив до ОУН Бойчука Івана Калениковича. Чорнобай призначений керівником трійки ОУН у Розношенському, мав зв’язкових Івана Бойчука та Фросину Кучерук. 1943 р. Чорнобай навчався в Лебединській агрошколі, належав до бойовиків націоналістичної організації агрошколи. Із вересня 1943 р. — шеренговий боєць загону “Граніт”/“Сталевого”. Восени 1943 р. брав участь у рейдах загону УПА. Арештований 20.6.1944 р.
Петро Шквира (Шквиря), у грудні 1942 р. разом із Остапом Чорнобаєм залучили до ОУН Анатолія Вареника. Пізніше Шквиря навчався в Лебединській агрошколі, забезпечував патріотичною літературою оунівця Віссаріона Луценка (псевдо “Вихор”), належав до бойовиків націоналістичної організації агрономічної школи с. Лебединка.
Незалежна Україна не спромоглася поставити навіть пам’ятника цим українським героям. Як пише С. Піддубний: “Вони боролися за кращу долю України. …Проте їм немає жодного пам’ятника в районі, їхні імена не носять ні школи, ні вулиці. Про їхню жертовність, їхній величний подвиг постати одразу проти обох імперій — комуно-московської та фашистсько-німецької донині майже нічого не відомо, а саме вони закладали підвалини нинішньої незалежної України”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment