Феномен Мирослава Скорика

У столиці з ініціативи Національного порталу академічної музики “Music-Review Ukraine” відбулася яскрава мистецька імпреза — міжнародний фестиваль “Дні музики Мирослава Скорика”, присвячений 75-річному ювілеєві від дня народження видатного українського композитора сучасності, де за участю відомих виконавців прозвучали опера “Мойсей” за поемою Івана Франка, балет “Каприси долі”, поема-кантата “Гамалія”, “Карпатський концерт” для оркестру, камерні композиції, низка інструментальних концертів, а також твори митців, представників композиторської школи Скорика — Ганни Гаврилець, Володимира Зубицького, Івана Карабиця, Олега Киви, Олександра Козаренка, Євгена Станковича, Віктора Степурка, Богдани Фроляк. Цим матеріалом наша газета приєднується до всіх віншувань ювіляра, зичить йому міцного здоров’я і творчого натхнення.

Ольга КУШНІРУК,
кандидат мистецтвознавства

У сучасному музичному просторі України постать професора Мирослава Скорика знана, шанована, належно оцінена державою: насамперед це композитор-Майстер зі своєрідною манерою письма, чия музика відома і прийнята суспільством, яка творить сьогодення і нас у ньому. Водночас це і композитор, котрий виконує свої твори як диригент і піаніст, зокрема триває давня творча дружба між Скориком і Львівським камерним оркестром “Академія”. Інша іпостась митця пов’язана з педагогічною діяльністю — вихованням майбутніх композиторів у Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка та Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, а існування композиторської школи Скорика на сучасному музичному кону України — незаперечний факт результативності торованого напрямку. Для ширшого загалу менш відомим є музикознавчий спадок пана Мирослава — монографії “Ладова система С. Прокоф’єва” (К., 1969) та “Структура і виражальна природа акордики в музиці ХХ століття” (К., 1983), за першу з них йому присвоєно науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. Але найголовніше, це, мабуть, здатність маестро постійно перебувати в художньому пошуку, шукати і знаходити можливості самореалізації, творити свій універсум, спрямований до людської душі й розуму.
Говорячи про Мирослава Скорика, найперше спливає на думку його знаменита “Мелодія” з музики не такого популярного, як вона, фільму “Високий перевал” Володимира Денисенка. З часу його виходу на екрани 1982 року вона зажила самостійним життям, причому в різних виконавських варіантах, як-от, приміром, для віолончелі соло її вдало інтерпретував Олександр Пірієв, або вже хрестоматійними стали варіанти для скрипки і фортепіано, чи у розкладці для струнного оркестру, та навіть вона існує у вокальному трактуванні: з дібраними словами її озвучила Оксана Білозір. “Мелодію” можна почути в аудиторіях музичних училищ і з високої сцени, в радіо­ефірі і з рук вуличного музики, по телебаченню і в ресторані на замовлення… Це свідчить про справжню народну популярність твору Мирослава Скорика, в якому поєдналися задушевність, ліричний роздум, схвильованість внутрішнього поривання і зажура сповідальності.
З іншого боку, його стильово різнопланова творчість, сама художня постать Скорика як “homo ludens” привертає постійну увагу наукового осмислення музикознавців і критиків. Зокрема з недавніх набутків: він став героєм ґрунтовної монографії Любові Кияновської “Мирослав Скорик: портрет мистця у дзеркалі епохи” (Львів, 1998) та її другого доповненого видання “Мирослав Скорик: людина і митець” (Львів, 2008), головною дійовою особою наукових збірок на його пошану Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (1999) та Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (2000). За кордоном американський дослідник Віктор Марків опублікував працю “The Life and Solo Piano Works of the Ukrainian Composer Myroslav Skoryk” (“Життя і фортепіанна творчість українського композитора Мирослава Скорика”, 2010), що є в багатьох поважних книгозбірнях, зокрема, в бібліотеці Кембриджського університету. Минулого року в Києві Катерина Івахова захистила кандидатську дисертацію про фортепіанну творчість маестро в дидактичному аспекті. Із давніших робіт, що стали принциповими початками пізнання його художньої особистості, — окремий нарис Юрія Щириці із серії “Творчі портрети українських композиторів”, статті Оксани Шевчук (“Особливості відбиття фольклору в інструментальних творах М. Скорика”) і Яреми Якубяка (“Форма інструментальних речитативів М. Скорика”). Наведені лише кілька праць наочно демонструють інтерес наукової громади до написаної митцем музики.
Мирослав Скорик належить до покоління 1960-х років, котре після хрущовської “відлиги” внесло струмінь творчого неспокою в українську музичну культуру, в стильовому відношенні проявившись, з одного боку, в авангардних пошуках (В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Загорцев), а з другого — в радикалізмі іншого порядку, тенденції неофольклоризму, прикметній зацікавленням архаїчними шарами фольк­лору і глибокому їх переосмисленні крізь призму новітнього композиторського бачення. Поруч зі Скориком новий напрям розробляли тоді Леся Дичко (кантата “Червона калина”), Леонід Грабовський (присвячені Л. Ревуцькому “Чотири українські народні пісні” для хору і симфонічного оркестру), Богдана Фільц (“Закарпатські новелети”), Левко Колодуб (“Дві українські карпатські рапсодії”), Євген Станкович (фольк-опера “Цвіт папороті”), деякі інші.
Резонансною з такого огляду виявилася співпраця Скорика з Сергієм Параджановим над фільмом “Тіні забутих предків” (1964) за повістю М. Коцюбинського, до якого він написав музику, зумівши ввести її одним із головних компонентів образної структури немеркнучого зразка “поетичного кіно”, який увійшов у десятку кращих фільмів усіх часів і народів! Побачивши стрічку, відомий класик радянської музики Дмитро Шостакович написав молодому колезі листа, привітавши із вдалою роботою. В швидкім часі потому в творчому портфелі композитора з’явився “Гуцульський триптих”, заснований на музичному матеріалі фільму оркестровий твір, що і сьогодні цікавий.
Для Скорика, уродженця Галичини, близьким є фольклорний первень карпатського регіону з притаманними йому самобутніми ладо-інтонаційними особливостями. Тому цілком природно в період схильності до неофольклоризму з-під його пера з’явився новаторський для українського мистецтва на початок 1970-х років “Карпатський концерт” для симфонічного оркестру. У ньому, за висловом Л. Кияновської, “народнопісенне ядро істотно інтелектуалізоване, доповнене і переосмислене крізь призму численних інших стилістичних тенденцій, насамперед через ідею джазової імпровізації, а попри те і через експресію барокової концертності”. Твір одразу здобув велику по­пулярність, став відомим на союзному рівні, особливо після публікації партитури московським видавництвом “Советский композитор” 1975 року.
Наступним стильовим орієнтиром для Мирослава Скорика виявилася тенденція ретроспективізму, що відбилася у зверненні до старовинних форм, опрацьованих митцем, як, наприклад, партита, інструментальний концерт або ж у прямому зв’язку з нотними текстами минувшини — розшифровці для камерного оркестру Львівських лютневих табулатур XVI століття. Обираючи для роботи партиту — циклічну форму, що складається з різних частин за принципом контрасту, композитор пропонує різні виконавські склади для їхнього виконання (струнний, симфонічний оркестри, фортепіано соло, струнний квартет, квінтет духових інструментів). Так само щоразу інакшою постає сама модель партити, наприклад, Третя складається з “Прелюдії”, “Ніби вальсу”, “Пасторалі”, “Каприччіо”, “Постлюдії”, частини Четвертої партити для симфонічного оркестру називаються “Звучання”, “Ритм”, “Контрасти”, “Речитатив”, формуючи програмний цикл із філософським забарвленням.
На початку 1980-х років художній світогляд М. Скорика спрямовується в бік неоромантизму, сфера ліричного, почуттєвого стає визначальною для його творів того часу. Це пояснюється змінами в загальноєвропейському музичному мисленні через втому слухацької аудиторії від повсюдних авангардних пошуків, цю ситуацію Л. Кияновська влучно називає “перевтомленим стилем” останньої третини ХХ століття. Справжньою художньою подією в Україні стала прем’єра сповненого драматичної експресії і філософської глибини Концерту для віолончелі з оркестром (1983) М. Скорика у виконанні Марії Чайковської та Державного симфонічного оркестру УРСР під орудою Юрія Никоненка. За цей твір композитор був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка. У біографії митця віолончельний концерт ознаменував творчий перелом, від якого дедалі помітнішим у його музиці стає тяжіння до типової для ситуації постмодернізму інтертекстуальності, тобто діалогу у своїх партитурах із чужим словом. Так з’явилися оркестрові транскрипції “24 каприсів” Н. Паганіні, Третій фортепіанний концерт, Фантазія на теми пісень “Бітлз” для струнного оркестру, джазові парафрази творів Л. Бетховена для двох фортепіано, деякі інші твори.
На початку нового тисячоліття авторський доробок М. Скорика поповнився оперою “Мойсей” за І. Франком, що була поставлена на оперних сценах Львова, Києва, Варшави, Нью-Йорка, духовними композиціями — Літургією, Реквіємом, псалмами.
Прикметно, що один із концертів фестивалю “Дні музики Мирослава Скорика” водночас відкривав традиційний осінній міжнародний музичний фестиваль “КиївМузикФест”. Нинішній присвячувався постаті Тараса Шевченка напередодні 200-ліття від дня народження поета, що святкуватимуть українці наступного року. Відбувався вже двадцять четвертий раз і до нього пан Мирослав безпосередньо причетний як художній керівник упродовж понад десятка років. Вершинним виконанням цього авторського вечора стала поема-кантата “Гамалія” за Шевченком (2003), репрезентована Національною хоровою капелою України “Думка” (художній керівник Євген Савчук) та Національним симфонічним оркестром України під орудою колишнього киянина Федора Глущенка. За принципами втілення свого задуму твір мав ефект значно більший, аніж просто вдало написаний, його духовна наповненість завдяки поезіям Кобзаря в єдності з музичним рядом формувала й виважено інтелектуальну, виразно національно-забарвлену ауру, сягнувши рівня громадянського звучання. Такою глибокою і багатогранною є музика нашого сучасника, українського композитора Мирослава Скорика.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment