Духовна співтворчість упродовж століть

Наталя ГУМНИЦЬКА,
член Наукового товариства імені Т. Шевченка,
Львів

“Не в безплідний ґрунт лягли
добірні зерна
Тарасової мислі й любові”.
Олесь Гончар

Далекоглядність і стратегічна мудрість творців НТШ у виборі імені Тараса Шевченка полягає в об’єднавчій ролі геніального українського Пророка, його програмі духовного відродження української нації через освіту, науку, національну й світову культурну спадщину. Геній Шевченка органічно поєднав талант письменника (насамперед Поета) і художника з його науковими зацікавленнями, зокрема в ділянці історії, філософії, археології, етнографії, гео­графії, ботаніки, механіки, поліграфії, природи (екології). Усі ці напрями НТШ розвиває і сьогодні. Музичний талант Кобзаря стимулював зародження нової, Шевченківської епохи в музичній культурі України. Розпочавшись ще за життя Кобзаря, вона триває й досі. Серед творців музичної Шевченкіани — Лисенко, Лятошинський, Людкевич, Ревуцький, Стеценко, Скорик, Козаренко, Камінський. Близькість і зрозумілість його ідеалів українським інтелектуалам Правобережної і Лівобережної України забезпечила ефективність та авторитет Наукового товариства ім. Шевченка в Україні й у світі. На підтвердження цієї думки досить назвати хоча б кілька Нобелівських лауреатів, які були іноземними членами Товариства: Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Фелікс Кляйн, Дейвід Ґільберт. Структурно НТШ відповідало кращим європейським академіям, охоплювало всі наукові галузі (гуманітарні, природничі, суспільні), організувало видавничо-поліграфічну діяльність.
Особлива заслуга Товариства — створення української наукової термінології, підготовка енциклопедичної і словниково-довідкової бази, яка стала безцінним джерелом для пізнання України, утвердження її ідентичності у світі. Зокрема 11-томна “Енциклопедія україно­знавства” (заг. ред. Володимира Кубійовича й Аркадія Жуковського) та її англомовна версія (ред. Данило Струк). Численні фундаментальні праці велетів наукової думки, серед яких Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Пулюй, Андрей Шептицький, Олександр Смакула, Михайло Кравчук, Іван Фещенко-Чопівський, Іван Горбачевський, Вадим Щербаківський, Володимир Вернадський, Дмитро Чижевський, Святослав Гординський, Федір Вовк, Юрій Полянський, Омелян Пріцак, Ігор Шевченко, Юрій Шевельов, стали достойним внеском у світову науку. При НТШ створено Інститут Енциклопедії україно­знавства (1948 р.) та Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток (2003 р.). Із 140-річної історичної перспективи вражають щонайменше дві речі: життєва стійкість і творчий доробок Товариства (понад 4 000 одиниць наукових, науково-популярних і періодичних видань, опублікованих самостійно і з участю інших установ). В історії світової науки не було подібного прецеденту, щоб в умовах бездержавності народу, розділеного кількома імперіями (Російською, Австро-Угорською) й окупованого Польською державою, могла так тривало і продуктивно функціонувати національна наукова інституція. По суті, нації, держави (крім короткого періоду 1918—1921 рр.) не було, а національна академія діяла! Доречно з вдячністю згадати тут імена наших знаменитих меценатів Василя та Платона Симиренків і Євгена Чикаленка, які вклали значні кошти у поширення творчого доробку Тараса Шевченка і розвиток НТШ. Чи немає тут прямого зв’язку з постаттю Тараса Шевченка? Звертає увагу подібність доль Великого Кобзаря і наукової академії його імені. Його діяльність не толерувала жодна окупаційна влада (польська, німецька, радянська).
Здавалося б, розгром радянською владою НТШ у Львові 1940 року обірвав назавжди його життєві артерії. Проте українська інтелектуальна еліта 1947 року відродила діяльність НТШ у крайових закордонних осередках Німеччини, Франції, Америки, Канади і згодом Австралії. Товариство плідно діяло в еміграційних умовах майже п’ятдесят років. Міжнародний авторитет НТШ у післявоєнний період навіть зміцнів: міжнародні контакти охоплюють Європу й Америку, країни азіатського, африканського й австралійського континентів; відбувається обмін друкованою продукцією із 236 установами світу; НТШ набуває статусу окремого члена в Американській асоціації сприяння слов’янським студіям. Його доробок у здійсненні українознавчих досліджень є безцінним, а науково-видавничий проект — “Записки наукового товариства ім. Шевченка” — став базою фундаментальних наукових досліджень і знайшов своє успішне продовження у поверненому у Львів НТШ 1989 року. Особлива заслуга Товариства — створення фундаменту української національної науки і запровадження наукової термінології в галузі природничих і фізико-математичних наук, глибоке опрацювання проблем української мови, літератури, культури. Важлива місія Товариства — достойна презентація ним української науки й культури у світі, утвердження національної ідентичності в науково-освітній і духовно-культурній сфері, вірність ідеалам нашого Пророка. У цьому ключ до живучості й плідності НТШ. Бо Шевченко — Вчитель і Провісник, Совість і Оберіг усього українства. Його мрія — вільна освічена Україна, стрижнем якої є поєднання історичного минулого й національних духовних традицій із сьогоднішніми потребами та перспективами на майбутнє в контексті світового поступу. Цю універсальну візію України Тараса Шевченка намагалися реалізувати провідні уми НТШ, насамперед його довголітній голова (1897—1913), автор “Історії України-Руси”, президент УНР Михайло Грушевський і перший голова відродженого в Україні НТШ Олег Романів. Відновленому НТШ вдалося частково вирішити ідеологічну суперечку між Михайлом Грушевським і Володимиром Вернадським (першим президентом Української академії наук) щодо національних засад розбудови академічної науки в незалежній Україні.
Товариство впродовж 140 років безперервно пізнає геній Шевченка, відкриває і осмислює його невичерпні духовні горизонти. Як для Шевченка національне було сакральним, так і для НТШ воно стало святим. Тому Товариство зуміло показати світові наше національне обличчя у різних наукових сферах на високому професійному рівні. Для Товариства Шевченко став справжнім “Апостолом Правди і науки”, спонукою до інтелектуальної праці.
Двохсотлітній ювілей Шевченка спонукає до роздумів: чи ми достатньо у суспільстві на всіх рівнях (насамперед державному) усвідомили важливість цієї події не лише для нас, українців, а й для усього культурного світу? Відповідь буде невтішною. Є спроба (хоча й запізніла) відзначити ювілей на рівні ЮНЕСКО. Давно час поставити питання про заснування міжнародної медалі Тараса Шевченка (наприклад, є медаль Пушкіна), міжнародного Інституту Тараса Шевченка (наприклад, є Інститут Ґете), створення науково-культурних центрів імені Тараса Шевченка у різних країнах світу (для початку Росії, Казахстану, Литви, Польщі), міжнародних молодіжних організацій різного гуманітарного й суспільного-культурного спрямування.
Чи коректна пропозиція нинішньої влади святкувати ювілей нашого Пророка разом із Російською Федерацією, особливо з огляду на відверто антиукраїнську діяльність “Русского міра” й інших шовіністичних організацій, які щедро субсидуються тою ж таки російською владою? На тлі явних антиукраїнських випадів і неприпустимих висловів про нашого Генія (нещодавні вісті з Оренбурга) така пропозиція є святотатством і приниженням гідності української нації загалом, і пам’яті її творця — Тараса Шевченка. А чи не пора 9 березня включити до переліку державних свят?!
Тож “обнімімося” і виконаймо імператив Провісника: “Прозрійте, люди, день настав! Розправте руки, змийте луду. Прокиньтесь!”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment