Мені не байдуже майбутнє

Я —  звичайна пенсіонерка, українка, не байдужа до майбутнього України. Ось читаю статтю Володимира Ференца “Медіаперспективи громадських організацій”. Справді, нас, українців, умовляли бути “толерантними” і довмовлялися, що стали ми байдужими до свого національного. І вже не українська мова панує, а російська, більше того, у кращих школах столиці (зокрема № 76) з поглибленим вивченням української мови батькам  нав’язують другу іноземну російську мову, а коли на Заході України батьки попросили збільшити години на вивчення української мови, то дозволу не отримали. То де ж тут справедливість?
Читаю  у В. Ференца: “В Україні пресу не купують через відсутність “зайвих” коштів…”, але в електричках носять великі стоси “рускоязичної” преси по 4—5 грн, і люди купують, отже, зросійщення  простого  українця триває, гроші за продану пресу “йдуть” до Росії, а наші газети лежать десь під прилавками газетних кіосків.
Автор правильно говорить, що громадським організаціям із захисту української мови потрібно бути активнішими й не давати  можливість чужій пресі завойовувати свого читача, інтернет є не  в усіх читачів, та й не всі вміють  ним користуватися.
Треба завойовувати Інтернет, учитись у більш затребуваних видань, треба йти до молоді, робити з неї патріотів своєї держави.
Тож просвітянам необхідно обновляти свою роботу, бо завдяки діяльності тої ж “Просвіти” українська мова поки жива.

З повагою
Валентина КОНОВАЛЕНКО, пенсіонерка, Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment