Під крилом «Анґелуса»

Чому присудження українській письменниці премії “Анґелус” стало для багатьох несподіваним та як міжнародна літературна премія може сприяти порозумінню між народами і впливати на економіку європейського міста?

Тетяна ТЕРЕН,
Київ-Вроцлав-Київ, “Українська правда. Життя”

“Анґелус” і культурна стратегія
Звістка про присудження Оксані Забужко в польському Вроцлаві Міжнародної літературної премії для письменників із країн Центральної Європи “Анґелус” одразу ж після оголошення результатів заповнила стрічки новин українських користувачів соціальних мереж.
За перемогою Забужко в залі Музичного театру Вроцлава “Капітоль” стежило лише кілька українців і ніхто не вболівав за українку перед екранами домашніх телевізорів, бо ж культурні події такого масштабу, як і премія “Анґелус” для письменників із 21 країни Центральної Європи, яку заснувала міська влада Вроцлава, й досі в нашій країні поза прямою трансляцією.
Міжнародна літературна премія “Анґелус” заснована 2006 року у Вроцлаві. За умовами премії, статуетку ангела авторства Єви Россано і чек на 150 000 польських злотих (близько 35 тисяч євро) отримує автор із країн Центральної Європи за прозову книжку, перекладену і видану в Польщі протягом останнього року.
“Не випадково, що ця нагорода була заснована саме у Вроцлаві, адже це мультинаціональне місто, — пояснює директор відділу культури Уряду міста Вроцлав Ярослав Брода. — “Анґелус” — лише частина великої культурної стратегії Вроцлава, яка, ми впевнені, має сприяти і розвитку нашої економіки. Бо ж, підтримуючи європейську літературу, ми стаємо цікавішими для міжнародних інвесторів і водночас доводимо світу, що нашою головною цінністю є не гроші, а мистецтво”.
Уже сьогодні можна говорити, що ця культурна стратегія справді працює, адже 2016 року Вроцлав стане культурною столицею Європи. Цікаво, що “Анґелус” фінансується лише міською владою без допомоги спонсорів. Моїм запитанням, чи не викликає це невдоволення мешканців Вроцлава, адже їхні кошти йдуть не на ремонт доріг і будівництво дитячих майданчиків, а на міжнародну премію, якою, до того ж, і досі не нагородили нікого з поляків, пан Брода був здивований: “Що ви? Мешканці Вроцлава пишаються тим, що в їхньому місті існує ця премія, а головне — вони розуміють її користь”.

“Анґелус” і розуміння минулого
Для України має бути особливо приємно, що першим лауреатом “Анґелуса” 2006 року став Юрій Андрухович із романом “Дванадцять обручів”. “Польща має амбіції регіонального лідерства і вправно реалізує їх не лише в економічній царині, а й у культурній, — вважає Андрухович. — І Вроцлав, заснувавши “Анґелус”, відіграє у цьому контексті якусь просто-таки історичну роль, бо саме література найпослідовніше відстоює фікцію, що така територія, як Центрально-Східна Європа, справді існує”.
Після Юрія Андруховича лауреатами “Анґелуса” стали австрійський письменник Мартін Поллак, угорці Петер Естергазі і Дьордь Шпіро, чеський письменник Йозеф Шкворецький, білоруська письменниця Світлана Алексієвич і хорватський і боснійський письменник Міленко Єрґович.
Окрім Юрія Андруховича, в попередні роки серед фіналістів були й інші українські письменники: Олександр Ірванець із “Рівне/Ровно” (2007), Марія Матіос із “Солодкою Дарусею” (2011) та Андрій Бондар з “Історіями важливими й неважливими” (Historie ważne i nieważne, 2012).
Оксані Забужко і її “Музею покинутих секретів” (Muzeum porzuconych sekretów), який вийшов торік польською мовою у видавництві W.A.B. у перекладі Катажини Котинської, випало конкурувати зі справді серйозними суперниками.
До фіналу “Анґелуса—2013” також увійшли твори польських письменників Єжи Пільха, Щепана Твардоха, Анджея Стасюка, Казимежа Орлося, а також росіянки Людмили Петрушевської та австрійця Карла-Маркуса Гаусса. Багато хто з українців припускав, що премію цьогоріч нарешті має отримати поляк, бо, як пожартував Юрій Андрухович, скільки ж можна вже бути скромними? Оксана Забужко теж до нагородження робила припущення, що найочевиднішим переможцем мав би стати роман Щепана Твардоха “Морфій”.
“Книжки Забужко і Твардоха подібні, — переконаний член журі “Анґелуса”, професор Анджей Завада. — Я маю на увазі не тему, а спільне бачення певних проблем. Письменники починають свою оповідь у минулому, в роки Другої світової війни, і завершують сучасним життям і сучасними поглядами на націю, історію, патріотизм, і водночас — любов і людську солідарність. І обидві ці книжки дуже дискутивні, вимагають від нас мислити оригінально, позбутися стереотипів, навчитися дивитися на історію з позиції сьогодення”.
“Музей покинутих секретів”, виданий українською 2009 року, викликав чимало дискусій і в Україні, але після моніторингу польськомовного Інтернету здається, що не менше таких дискусій було і в Польщі (у Росії ж з червня, відколи вийшов російський переклад роману у видавництві “АСТ”, не з’явилося жодної рецензії на “Музей…”!).
Тому перемога роману Забужко в Польщі була справді несподіваною. Бо  напередодні 70-х роковин Волинської трагедії у Польщі почалося бурхливе обговорення цих подій у ЗМІ, апогеєм якого стали дебати з приводу цієї складної сторінки в польсько-українській історії у Сеймі Польщі.
У цьому ж контексті звучать і оцінки польського історика, професора Ґжеґожа Мотики, що в “Музеї покинутих секретів” “недостовірно відображено ставлення українців до поляків і євреїв, поляки зображені карикатурно, а про Волинську трагедію згадано дуже дивно”. Але разом із тим у польських медіа натрапляємо і на безліч схвальних і навіть захоплених відгуків.
Polityka ствердила, що після цього роману Оксана Забужко “є однією з головних письменниць не лише цієї частини Європи”, Newsweek Polska передбачив, що поруч із Польщею росте кандидат на Нобелівську премію, а Gazeta Wyborcza заявила, що роман Забужко — “це порахунок з українським минулим і сьогоденням, якого ще не було в українській літературі”.
І на тлі цієї дискусії перемога роману Оксани Забужко підтверджує слова Ярослава Броди, що члени журі “Анґелуса” не керуються політичними чи національними критеріями, обираючи найкращу книжку, головний критерій — художня якість тексту.
У професійність і незаангажованість журі “Анґелуса” вірить і перекладач “Музею покинутих секретів” Катажина Котинська. Під час нагородження голова журі, російська письменниця Наталя Горбанєвська попросила глядачів поаплодувати перекладачеві за справді важку роботу. До речі, з 2009 року статуетку ангела отримує не лише автор найкращої прозової книжки, а й її перекладач на польську мову. Якби ця умова конкурсу існувала з самого початку, пані Катажина була б уже з двома “анґелусами”, бо ж вона перекладала і “Дванадцять обручів” Юрія Андруховича. Окрім того, в її доробку — переклади текстів Наталки Сняданко, Любка Дереша, Ярослава Грицака, Наталі Яковенко та інших українців.
“Сьогодні Вроцлав позиціонується у Польщі як столиця інтелектуального і культурного життя, як місто, в якому добре жити, — зазначає перекладачка. — І “Анґелус” цей образ підтверджує”.

“Анґелус” і нові ідеї для України
У Польщі не практикують “прикрашати” книжки фіналістів “Анґелуса” наліпками з написом “фіналіст” чи “переможець” (як можна побачити в Україні, наприклад, на книжках переможців і фіналістів “Коронації слова” чи “Книги року ВВС”).
Не розголошують також останнім часом у Польщі й інформацію про те, яким накладом друкується книжка. Катажина Котинська запевнила, що “Музей покинутих секретів” продається добре і що нещодавно видавець їй повідомив про друк нового накладу. “Аудиторія, яка цікавиться в Польщі українською літературою, стійка і потужна, — зазначає перекладачка. — Це зацікавлення тягнеться ще з 90-х років минулого століття”.
Здивувало також, що перед церемонією нагородження у холі Музичного театру Вроцлава “Капітоль” не продавалися книжки фіналістів. Поза тим книжки сімох письменників, які ввійшли до півфіналу, в ці дні стояли на окремих полицях чи столиках у книгарнях Вроцлава, які тут справді — на кожному кроці. В одній із цих книгарень, а також у Вроцлавському університеті протягом тижня перед церемонією нагородження відбулися зустрічі з фіналістами “Анґелуса”.
Окремо зупинимося на самій церемонії. Традиційно вона складалася з двох частин. Спочатку глядачам показали виставу, в рамках якої польські актори презентували фрагменти з творів фіналістів. Презентація “Музею покинутих секретів” для читачів українського видання “Музею покинутих секретів” була трохи дивною.
Режисер вистави обрав той уривок із книжки, де головна героїня журналістка Дарина Гощинська протестує проти пропозиції керівництва телеканалу, на якому вона працює, стати ведучою молодіжного ток-шоу. Варто сказати, що тема переходу телебачення від вдумливих соціальних і культурних проектів до розважальних ток-шоу, як засвідчують рецензії у польських медіа, особливо близька місцевим читачам. Поза тим войовнича акторка в короткій спідниці й панчохах у сіточку геть не асоціюється з незалежною і впевненою в собі Дариною. Ну, але це, можливо, особливості прочитання книжки іншою мовою читачами з іншої країни.
Коли ж голова журі “Анґелуса” Наталя Горбанєвська почала здалеку говорити, що цьогорічна книжка-лауреат про магію, любов, смерть і зраду, підозрюю, ще ніхто у залі не знав, хто ж переможе, бо ж такий самий перелік особливостей можна було вжити і стосовно “Морфію” Щепана Твардоха.
Ось чому так розчулено Оксана Забужко, яка на церемонію “Анґелуса” прилетіла відразу після “Днів України у Великобританії”, зі сцени сказала, що віднині знає, чому голлівудські “зірки” ридають, отримуючи “Оскар”.
“Навіть після саміту у Вільнюсі я говоритиму, що наш рух у Європу розпочався з Вроцлава, — після нагородження прокоментувала свою перемогу письменниця. — Те, що цю книжку в Польщі почуто й оцінено, важливо не тільки для мене”.
“Для нас, поляків, книжка Забужко цікава тому, що ми знаходимо в ній сучасне сприйняття Україною її історії, — пояснив вибір журі Анджей Завада. — Українсько-польська історія була складною і трагічною. Ми маємо її зрозуміти і рухатися в майбутнє. Нам потрібно навчитися дивитися на історію без національних, націоналістичних емоцій. Вроцлав може бути втіленням історії Центрально-Східної Європи, так само, як український Львів, який теж належав різним державам і в якому живуть представники різних національностей. Ось чому українці і поляки можуть і мають розуміти одне одного, шукати шляхи для цього порозуміння і ось чому такою важливою є перемога українського письменника”.
Привітав пані Оксану і присутній на церемоній український публіцист Микола Рябчук. Він зізнався, що, хоча прогнозував перемогу росіянці Людмилі Петрушевській, щиро радіє новому українському досягненню.
“Це доводить, що Україна існує на мапі Європи, — заявив Рябчук. — Хоча я би особисто дав “Анґелуса” за книжку інтерв’ю з Оксаною Забужко” (Микола Рябчук має на увазі книжку інтерв’ю польської журналістки Ізабелли Хрушлінської з Оксаною Забужко “Український палімпсест”, яка ось-ось має вийти польською і наприкінці року українською у видавництві “Комора”. — Ред.).
Хочеться вірити, що подвійна перемога України в Міжнародній літературній премії “Анґелус” викличе бурхливіше обговорення стану літературних премій в Україні.

Взято з http://life.pravda.com.ua

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment