«Русалка Дністрова»: побачення перше

Без стежок не буває доріг. Без струмків немає рік і морів. Стежка від рідної хати у велике життя. Стежка пізнання. Стежка від людини до людини.
Про це, опираючись на свій великий репортерський досвід, і вестиме розмову в постійній рубриці газети “Стежками” письменник і журналіст Михайло КАМЕНЮК. Сподіваємося, що ви, шановні читачі, дуже скоро побажаєте стати його співбесідниками.

Михайло КАМЕНЮК

Цьогоріч стараннями він­ницьких письменників та окремих благодійників побачило світ перше число відновленого альманаху “Русалка Дністрова”. Серед його засновників і видавців і Національна спілка письменників України.
Подія неординарна в тому сенсі, що видавці позиціонували себе продовжувачами легендарної справи “Руської трійці” та вирішили ретельно творити історію Наддністрянської України, для якої, на їхнє переконання, досі знайшлося дуже мало сторінок в усіх офіційних історичних підручниках. А між тим Наддністрянщина — це не “край на відшибі”, це велике своєрідне етнічно, самобутнє, віддавна європеїзоване пасмо від Львівщини, де бере свої витоки Дністер, до чорноморської Одещини, де він напуває Чорне море. А додати сюди понад сто тисяч бессарабських українців Молдови та Придністровської Молдовської республіки (Конституція останньої написана, крім російської і молдавської, також українською мовою).
Півсотні авторів залучено до творення першого числа “Русалки Дністрової”, великий масив культурологічних, науково-пізнавальних, краєзнавчих проблем порушено ними. Зібрано фактаж багатющий і надзвичайно цікавий.
Ось, наприклад, у повідом­ленні професора Тираспольського університету ім. Т. Г. Шевченка Миколи Бабілунги “Вогнем і мечем на перехресті історії” цікаві міркування про бродників — вольних людей, які утікали від переслідувань з Галицької Русі та інших місць, переховуючись у пущах та очеретах над Дністром на Поділлі, займаючись мисливським і рибальським промислом, а згодом і воюючи. Живучи в небезпечній зоні військових дій між київськими князями та половцями, ці відважні й вільнолюбиві люди (предтеча запорозьких козаків) не корилися нікому. Вони не боялися навіть ординців, часто захоплювали їхні табуни, жінок, своєю сміливістю спромоглися здобути повагу половців. Отож асимілювалися з ними, разом із половцями та булгарами 1190 року штурмували Візантію, 1233 року виступили на боці татар у битві на Калці. Навіть із ордою згодом спустошували Київську Русь 1240 року і в наступні часи, за що від угорських ченців-місіонерів, які письмово зафіксували це, отримали визначення “злостивейших християн”.
Разом із тим, саме тут, де бродили бродники, на важкодоступній кручі-березі Дністра виник православний Лядівський скельний монастир, що старший за Києво-Печерську лавру на півсотні років і заснування якого приписують Антонію Києво-Печерському. 1000-ліття цієї твердині православ’я (Могилів-Подільський район Вінницької області) відзначили цьогоріч на державному рівні. А в альманасі “Русалка Дністрова” Олекса Степовий і Сергій Кокряцький двома окремими оглядами описують історію Лядівського монастиря, в якій безліч захопливих легенд і народних повір’їв. Що тут, приміром, святили ножі для повсталих гайдамаків, що в глибокій печері Кармалюк та Довбуш радилися, як об’єднатися у боротьбі з дуками, і т. ін.
В альманасі стрічаються й інші неочікувані відкриття пізніших часів. Наполегливий краєзнавець, письменник із Хмельницького Василь Горбатюк у кам’янець-подільських архівах віднайшов і опублікував у “Русалці” письмові свідчення родичів Степана Руданського, які дещо по-іншому висвітлюють постать літературного класика. Ну хоча б таке.
Російський імператор Олександр ІІ під час замаху терористів на його життя у Ялті забіг на квартиру до лікаря Степана Руданського і деякий час пересидів там. За це Руданський отримав від царя в нагороду перстень. А інший перстень письменник-лікар отримав, майже три тижні лікуючи царя, для чого бував і в його палаці, де, незважаючи ні на що, говорив українською. На що князь Воронцов, покивуючи пальцем, зауважив: “А чтоб ты подох со своим украинским языком!” Руданський, усміхаючись, відказав вельможі: “Я так звик говорити з дитинства”. Князі Воронцов, Мордвинов вели тривале знайомство зі Степаном Руданським, запросто провідували його удома, підтримували його лікарську практику добрими грішми, за які він утримував дім на 6 кімнат у Ялті.
Усе це розповіла кореспонденту незалежної газети “Наш шлях” часів Української Народної Республіки та перебування її уряду в Кам’янці-Подільському дружина брата Степана Руданського Григорія — Софія Фомишна Руданська, посилаючись на розповіді самого письменника у сімейному колі. Звісно, радянське літературознавство такі факти обминало. Потрібен був образ важкохворого письменника-бідака, який ледве зводив кінці з кінцями і тужив за недосяжним світлим майбутнім. Звичайно ж, революційним.
“Русалці Дністровій” №1 вдалося створити панорамне тло життя та його подій на різних часових відтинках. Але в усіх тих подіях активну участь беруть саме наддністрянці. Це і творці та дослідники давньої “аборигенної” буго-дністровської культури поблизу річки Золота Липа на тернопільській Бережанщині (повідомлення В. Парація), і учасники Синьоводської та Батозької битв на Поділлі з татарами та ляхами (статті О. Рогового та
О. Струкевича), і народні повстанці “Ямпільської республіки” часів Української революції початку ХХ століття (спогади Д. Кетроса), і розкидані по всьому світу мешканці дивовижного містечка-селища Джурин Шаргородського району на Вінниччині (нарис
О. Горобця) та багато інших.
Альманах надав слово українському письменнику з Кишинева, який зростав над Дністром, Борису Маріану. Навчаючись у 1950-х
роках у Київському університеті, він став першим політичним в’язнем України, отримавши 5 років заслання за свою програму реформування СРСР та протест проти вторгнення радянських військ до повсталої проти соціалістичного режиму Угорщини. Цю легендарну незламну людину, чудового поета нещодавно прийняли до Національної спілки письменників України, на творчість її благословляли студентські друзі, з яких мало хто дожив до наших днів.
Усе це я пишу не заради реклами альманаху, який готується і друкується у Вінниці. Перший наклад його і так розкупили блискавично, щойно видали додаткову кількість альманаху, бо його замовляють і з-за кордону (чимало матеріалів для публікацій, приміром, надала Українська Вільна Академія Наук зі США, частина накладу поїде у молдавські Бельці, “північну столицю” Молдови, де дуже активно діє український просвітянський дім “Світлиця” і де 60 % населення становлять українці). Але все-таки “Русалка Дністрова” — не просто чтиво, це — серйозна трибуна й аудиторія для тих, хто хоче знати якнайповнішу історію України. Знати і самому прислужитися для її творчого доповнення.
Тому всю “народну історичну професуру”, всіх самодіяльних “академіків” і невсипущих краєзнавців редакція альманаху “Русалка Дністрова” запрошує у свою автуру. Нині формується його друге і третє числа, які вийдуть друком наступного року. Надсилайте, друзі, свої повідомлення, статті та пропозиції на адресу “Слова Просвіти” з поміткою “До альманаху “Русалка Дністрова”. Або на електронну адресу: kamenukm@mail.ru
Так само замовляйте для себе і перше, і наступні числа нашого альманаху.
Пам’ятаймо: ріка історії тече невпинно і несе нас, незважаючи ні на що.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment