17 жовтня в Києві померла Романа Романівна Кобальчинська — відомий етнограф і мистецтвознавець, провідний спеціаліст Музею народної архітектури та побуту (Пирогів), заслужений працівник культури України. В останню дорогу її проводжали 21 жовтня в храмі Святого Василя Великого.
Є особлива печаль і гіркота у цьому прощанні — Романа Кобальчинська була однією з найвродливіших, найсвятковіших жінок, яких довелося бачити в різних обставинах життя і діяльності — чи то серед розкішних інтер’єрів хат Карпатського регіону, чи на зеленому трав’яному пагорбі експозиції “Карпати”, організатором і куратором якої вона була, чи в товаристві народних майстрів і художників, яких приводила до редакції і чиї виставки організовувала, чи в празникові дні Різдва і Великодня, коли Романа Романівна разом з онукою приходила в “Просвіту”. Вона — завжди доглянута, ошатна, її строї несли якусь особливу “родзинку”, підкреслювали її вроджену українськість, м’якість і чарівну жіночність, обарвлену щирістю, чуйністю і співучістю мови…
Народилася Романа Кобальчинська (Вовчок) 10 червня 1946 року у Ходорові на Львівщині, закінчила філологічний факультет Львівського університету і її людські уподобання щасливо зреалізувалися в професії дослідника народного побуту, етнографії, культури на Львівщині та в Івано-Франківщині. Молодість Романи — це сотні експедицій, подорожей від обійстя до обійстя, довірливі розмови з гуцулами, які щедро ділилися з дівчиною родовими легендами й рецептами, а то й цінностями, які ставали музейними експонатами.
Зустріч з Іваном Кобальчинським таки справді була доленосною: 1973 року заснувалася родина, у якій народилося двоє синів — Олег і Ярослав, згодом — троє улюблених онучок. Сорок років подружжя ділило свій трудовий хліб, радощі й випробування.
Саме 1973 року Романа Кобальчинська переїхала до Києва, пов’язала своє життя з музеєм у Пирогові, стала його провідним фахівцем, неперевершеним знавцем музейної справи, власноруч зробила десятки національних інтер’єрів, сотні виставок образотворчого й ужиткового мистецтва, віднайшла безцінні експонати з народного побуту та культури.
Романа Кобальчинська за покликом серця займалася просвітницькою роботою, що й привело її в нашу газету. В своїх публікаціях і порадах вона залишалася так само талановитою, як і в усьому іншому. Українство запам’ятає її як лектора, вчителя і вихователя не одного покоління етнографів, уважною до кожного народного таланту, самобутньою авторкою книжок і народних календарів. Романа Кобальчинська має творчий доробок, який заслуговує на особливу увагу й повагу, як і вона сама — світла особистість і талановита людина.
Вічна пам’ять Романі Кобальчинській, яка зробила наш світ добрішим і яскравішим. Пам’ятаємо…
Редакція “Слова Просвіти”
