Шеф-редактору газети «Слово Просвіти»
П. М. Мовчану
Вельмишановний
Павле Михайловичу!
До Вас звертається Лариса Юріївна Юркевич, 1938 р. н., лікар 1 Московського медуніверситету ім. І. М. Сеченова, нащадок славного українського роду Юркевичів.
Нещодавно мені надіслали з Києва список перших просвітян столиці з Вашої газети, там згадуються й мої предки: прадід “сонячний лікар” Йосип В’ячеславович Юркевич, дід Лев Юркевич і прабаба Олександра Юркевич.
Мій батько, Ю. Л. Юркевич, був репресований, майже 15 років відбув у сталінських таборах. Повернувся 1955 р., жив і помер у Москві (1907—1990). Мій батько написав мемуари “Минуле проходить переді мною…” (вид. “Повернення”, 2000 р.). Тато писав спогади російською і українською мовами, уривок українською надруковано в журналі “Україна” “Наука і Культура” (випуск 34, 2008 р.).
2011 року я на запрошення моїх однокурсників була у США, де похована моя бабця Марія Павлівна Юркевич. У США вона потрапила з Німеччини 1945 р., батько відшукав її після повернення з таборів 1955 року, але побачитися їм не судилося… Вона викладала “здоровий спосіб життя” у Київській гімназії № 1, а в США була редактором дитячих книжок українською мовою (англійської так і не знала), про неї мені написали з Канади, де в університеті м. Торонто зберігаються щоденники Льва Юркевича.
До 2000 року садиба моїх предків у с. Криве (площа будинку
365 м2) була в порядку: до війни там розміщувалася сільська лікарня, а в останні роки був колгоспний дитячий садок; заріс, але зберігся чудовий парк із дивовижними деревами, цілющими чагарниками, який вирощували спеціально навчені за кордоном садівники (наприкінці 50-х років сорт полуниці ім. доктора Юркевича отримав золоту медаль на ВДНГ), досі плодоносить яблуневий сад.
1998 р. за сприяння колективу й особисто директора музею М. Рильського, керівників Житомирської області та Попільнянського району широко відзначили 100-річчя школи в с. Криве, тоді ж школі присвоїли ім’я Й. В. Юркевича (прадіда), відкрили у ній музей роду Юркевичів. А 2010 р. відзначили 100-річчя з дня смерті “сонячного лікаря” Йосипа Юркевича.
Але 2000 року не стало колгоспу, закрили дитячий садок. Бруд, запустіння. А колись це був культурний центр, бували там відомі люди, зокрема Леся Українка, І. Франко, М. Драгоманов,
М. Рильський, В. Шпілевич та ін. А сьогодні усе це не потрібно?
Вражена жалюгідним виглядом будинку, писала листи українським президентам, в обласну та районну адміністрації, послу України в Росії, у Всеукраїнський фонд охорони пам’яток…
Отримала відповіді з Управління освіти й науки Житомирської обладміністрації за № 1-310 від 12.02.02, від начальника Управління культури Житомирської обладміністрації від 12.12.2001 р. із запевненнями, що “буде докладено усіх зусиль для збереження саду та садиби видатного українського діяча культури ХІХ століття”. Але НІЧОГО не зроблено.
Промінь надії зблиснув у листі від Всеукраїнського фонду охорони пам’яток № 47 від 11.11.2003 за підписом директора В. М. Іршенко. Ішлося про те, що главі Житомирської обласної адміністрації дано розпорядження про “необхідність вирішення проблем збереження садиби Юркевичів як пам’ятки історії та культури державного значення”. Однак і ці розпорядження та пропозиції лишилися тільки на папері.
Я неодноразово зверталася до сільського голови Кривого, була на прийомі у Попільнянській районній адміністрації, у Житомирській обласній адміністрації і на прийомі в Адміністрації Президента України, неодноразово виступала на Голосіївській Осені в музеї Максима Рильського… Усе безрезультатно…
Вважаю, що в цьому екологічному заповіднику на березі річки Ірпінь можна оздоровлювати дітей чи літніх людей. За три кілометри від садиби — будинок-музей М. Рильського (мій прадід був його опікуном!). Часто екскурсанти, які приїжджають “у гості до М. Рильського”, відвідують і Юркевичів, щоб уклонитися занепалій садибі і пам’яті “сонячного лікаря”…
Я щороку буваю у Кривому: сумно шумить старий парк, на високому березі річки Ірпінь стоїть будинок, оточений двохсотлітніми липами, досі восени пахне лікарськими травами, які садив мій прадід…
У збереженому флігелі колишнього медпункту міг би розміститися музей історії села та бібліотека (я передала бібліотеку мого батька — 350 книг, особисті речі і документи з архіву родини та РДА, які весь час поповнюються), а в іншій частині флігеля може бути міні-готель.
Усе, що залежить від нашої сім’ї, ми робимо, але як зберегти родове гніздо, вдихнути життя в будинок, що гине?
Сподіваюся на Вашу допомогу й інтерес до збереження культурної та духовної спадщини України!
З повагою і надією
Лариса ЮРКЕВИЧ
