На Шевченковій Звенигородщині у с. Гусаковому працює легендарний проповідник ідеології цивілізованого українського націоналізму, письменник Кобзаревого гарту Михайло Григорович Іванченко.
У його творчості плоди з дерева життя України подані в чистій, живодайній якості, аби зцілилась українська буденність.
Ту силу, яка воскрешає людську сутність у лиху годину, в часи неймовірних випробувань і національного пригнічення, нам відкрив непохитний українець багатої, доброї мислі — найстатечніший представник істинно українського письменства найвищого літературного гарту Михайло Григорович Іванченко, якому 18 листопада виповнюється 90 років. “Я родом з клечальної хати”, — стверджує автор поетичної збірки “Полиновий квіт” і науково-популярних книжок “Дивосвіт прадавніх слов’ян” (РП, К., 1991), “Таємниця нашої прадавнини” (К., Молодь, 2000).
Його світогляд формувався, гартувався у гітлерівських і сталінських таборах, не зламався під невсипущим наглядом КДБ. Щире, вагоме слово нескореного українця прозвучало у його романі “Дума про Вільних Козаків” (Київ, Видавництво Олени Теліги, 2006), книжках “Новели неволі”, “Остарбайтерський вир” (Дрогобич, “Відродження” 2008, 2009), “Сурма і меч” у тому ж видавництві 2012 року. “Багряні журавлі” чекають на видання.
Феномен творчості Михайла Іванченка в тому, що пригнічений режимом упродовж життя, письменник спромігся на схилі літ так потужно, художньо й науково заявити про силу і вади своєї нації у коловороті історичних подій. А найголовніше, що він зумів художнім словом відважно звитяжувати підмур української національної ідеї таким історичним матеріалом, якого боялися царі, вожді, генсеки.
Михайло Іванченко наводить рядки прекрасної поезії свого побратима-націоналіста остарбайтерського періоду Герася Соколенка (Шмигельського). Цей апофеоз людських почуттів в українській ліриці канув би в безодню війни, аби не було міжетнічного братства українських націоналістів.
Сержанта Червоної армії Михайла Іванченка заарештували 1947 року і за антикомуністичні вірші засудили військовим трибуналом на 10 років заполярних зон. Тавро “українського буржуазного націоналіста” чіпляли всім, хто виступав проти знищення української нації.
Письменник Михайло Іванченко і нині, пересилюючи незбориму власну недугу, піклується про здоров’я нації, вказуючи на духовні джерела спасіння.
Автор не мучить читача людськими стражданнями, а дає можливість усвідомити їхню причину, аби убезпечити від них життя наших нащадків. Багатьох учасників подій із “Думи про Вільних Козаків” ми, односельці письменника, знали, бачили, пам’ятаємо. Інших — із розповідей. Улюбленим героєм нашого краю був і залишається Семен Гризло — кошовий отаман Звенигородського коша Вільного Козацтва (1917—1922 рр.). Пам’ятаємо його пісню: “Понад млином місяць плине, наче сторож долі: то присяде та й послуха на млиновім колі…” Відважний отаман виконував цю пісню 1912 року як соліст аматорського гурту “Просвіти” після заслання за участь у повстанні на броненосці “Потьомкін” 1905 року.
Ми впевнені, що вдячні нащадки читатимуть твори Михайла Іванченка, пишатимуться ім’ям славетного письменника. Адже в неймовірно тяжких умовах у двобої з недугою мужньо тримає на собі хрест правди великий українець Кобзаревого гарту. Тому на демократичних розкриллях Європи стане відомою терниста і несхибна путь незмінного вартового на посту захисника свободи волі української нації, письменника Михайла Іванченка. Його вислуга літ на цьому посту із заліком “режимів заполярних зон” (рік за два!) складає 82 роки. До Книги рекордів Гіннесса може бути занесена українська нація, яка “забезпечила” умови життя своєму захисникові.
Доземний тобі уклін, наш Орле сизокрилий, від односельців і земляків.
Володимир КЛІЩ,
Орися РУСАЛІВСЬКА,
Олексій КОТЕНКО,
Галина МОРОЗ,
Наталія ГУМЕНЮК,
Черкащина
