«Реорганізація» з метою ліквідації

Антиукраїнська політика під виглядом реформування національної освіти України стала вже постійною темою незалежних і незаангажованих ЗМІ. Останнім часом занепокоєння нашого суспільства, насамперед культурно-мистецької громадськості почали викликати і так звані “реставраційні” роботи у шевченківських музеях і національному заповіднику. Тепер черга так званої “реорганізації” з метою ліквідації підійшла до української науки. 28 жовтня відбулося екстрене відкрите засідання Вченої ради Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ, де обговорювалась виникла загроза закриття цього поважного наукового закладу. Учасники засідання одностайно ухвалили рішення Вченої ради і низку звернень до влади, президента НАНУ Б. Є. Патона і до широкої громадськості. Нижче подаємо інформаційний лист Інституту до ЗМІ.

Про загрозу ліквідації
Інституту української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАНУ
30 жовтня 2013 р. Президія НАН України планує розглянути питання про ліквідацію Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ. Цей важкозрозумілий крок робиться раптово, кулуарно, без жодних обговорень із колективом і науковою громадськістю, з метою т. зв. “оптимізації мережі наукових установ”. Обурливим фактом є також і те, що разом із ліквідацією нашого Інституту у Президії є плани ліквідувати й Інститут сходознавства імені  А. Ю. Кримського НАНУ.
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ створено у квітні 1991 р. Головним його завданням є виявлення та наукова публікація документальних та інших масивів джерел з історії України та її місця у світі. Без реалізації цих завдань неможливий розвиток української історичної науки, гуманітаристики загалом і формування повноцінної історичної пам’яті сучасної української нації.
За 22 роки Інститут реалізував сотні актуальних наукових проектів, найважливішими зпоміж яких є, наприклад, публікація фундаментальних багатотомних видань “Архів Коша Нової Запорозької Січі 1734—1775”, “Універсали українських гетьманів”, нова серія “Літопис УПА”, “Український археографічний щорічник”, повне зібрання творів Михайла Грушевського у 50ти томах, Дмитра Яворницького у 20ти томах, Дмитра Багалія у 6ти томах та ін. Вчені Інституту опублікували понад 1000 збірників документів, монографічних досліджень із різних ділянок української та всесвітньої історії. Надзвичайно тісними є контакти Інституту з низкою провідних університетів і дослідницьких закладів США, Канади, Польщі, Австрії, Франції та ін.
У цілому діяльність установи та бібліографія виданих праць висвітлена у виданні: “Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України: (1991—2011)” (К.: Український письменник, 2011. — 416 с.; див. інтернетадресу: archeos.org.ua). Причому переважна більшість наших видань була здійснена за позабюджетні кошти.
Наш Інститут носить ім’я найвидатнішого українського історика Михайла Грушевського, який був засновником багатьох напрямів української історичної науки, зокрема археографії та джерелознавства. Від самих початків нашої діяльності ми дотримувалися того підґрунтя, яке цей учений заклав у науці. Діяльність Інституту тісно пов’язана також і з такими видатними істориками другої половини ХХ ст., як Павло Сохань, Федір Шевченко, Ярослав Дашкевич, Омелян Пріцак, Іван Бутич, Анатолій Бойко та інші, які у різні роки працювали в нашій установі або були причетні до її заснування. Сьогодні у нас працюють понад 40 кандидатів наук, 14 докторів наук, ізпоміж яких провідні й відомі у світі вчені членкореспондент НАНУ Всеволод Наулко, професори Юрій Мицик, Надія Миронець, Валентина Піскун, Олексій Кураєв, Оксана Ковальчук, Мирон Капраль, Ярослав Федорук, Віктор Брехуненко, Олег Однороженко, Андрій Гречило та ін. Розгорнута широка програма підготовки наукових кадрів в аспірантурі й докторантурі, де на сьогодні навчається 20 дослідників. За роки існування Інститут сформував і виховав археографічну школу, яка розробляє цілі напрями в науці, що є унікальними.
Загроза ліквідації Інституту виникла після відходу у вічність 14 червня 2013 р. засновника й незмінного директора Інституту, членакореспондента НАНУ Павла Степановича Соханя, а зараз переходить у площину конкретного рішення.
Ліквідація Інституту не має під собою суто наукових підстав. Комплексна перевірка роботи Інституту, здійснена Президією НАНУ 2010 року, не виявила суттєвих недоліків, про що є відповідний акт. А у вітанні Президії НАНУ на адресу П. С. Соханя з нагоди його 85ліття у листопаді 2011 р. було зазначено: “Завдяки Вашій подвижницькій праці створено й успішно працює Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України — гідний спадкоємець українських археографічних установ ХІХ—ХХ ст. Масштабне видання корпусу історичних джерел, розгорнуте Інститутом під Вашим керівництвом, по праву належить до скарбниці української історіографії”.
Показово, що ще 21 жовтня на засіданні Бюро відділення історії, філософії та права НАНУ було затверджено дві теми науководослідної роботи на 2014—2016 рр. А вже через чотири дні виникає проект ліквідації Інституту.
Знищення Інституту буде відчутною втратою не лише для академічної науки, а й для всієї культури України та її державності. Ми переконані, що це стане прецедентом для глобального згортання досліджень у галузі гуманітаристики в Україні.
Ухвалено на засіданні Вченої ради Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Протокол № 4 від 28 жовтня 2013 р.

Олександр МАВРІН,
заступник голови Вченої ради Інституту
Дмитро БУРІМ,
Секретар Вченої ради Інституту