Церква, в якій моляться за Україну

img_0431
Біля недільної школи

Галина ТАРАСЮК

У Броварах відбулися великі урочистості — святкове богослужіння з нагоди 5-ліття освячення Покровського храму та освячення новозбудованого приміщення для недільної школи. Очолив його митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, якому співслужили єпископ Вишгородський Агапіт, настоятель храму, благочинний Броварського району, секретар єпархіального управління протоієрей Михаїл Лесюк, обласний благочинний протоієрей Василь Чупровський та запрошене духовенство.
На завершення Божественної Літургії митрополит Епіфаній виголосив проповідь, після чого привітав Свято-Покровську громаду з наступаючим храмовим святом та нагородив меценатів, стараннями яких побудовано будинок для недільної школи на території Покровської парафії. А вихованці недільної школи, одягнені в українські строї, привітали присутніх піснеспівами.
Протоієрей Михаїл Лесюк коротко нагадав парафіянам історію народження СвятоПокровського храму. Церква вже має свій славний, хвилюючий літопис. Почався він 14 березня 2000 року зі зборів громадян міста Бровари, які хотіли мати церкву, де молитимуться за Україну. До цього в Броварському районі не було жодної української церкви. Тоді ж була заснована і релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Покрови Пресвятої Богородиці та ухвалене рішення почати будівництво церкви. Згодом на виділеній міською радою ділянці в центрі міста встановили хрест, освячений Святійшим патріархом УкраїниРуси Філаретом, а згодом — капличку. Будівництво власне церкви рухалося поволі, доки настоятелем парафії було призначено протоієрея Михаїла Лесюка, котрий закінчив будівництво храму в стилі українського бароко. Розпис звершили іконописці львівської школи майстрів на чолі з Ігорем Леськовим. 7 січня 2008 року на свято Різдва Христового відбулося перше богослужіння.
А 12 жовтня 2008 року урочисту службу освячення престолу і храму відслужили Святіший Патріарх Філарет та преосвященнійший Димитрій архиєпископ ПереяславХмельницький за участю багатьох священиків у присутності великої кількості щасливих парафіян.
Цього ж року відбулася ще одна знаменна подія — на території Храму відкрили Меморіал на честь жертв Голодомору та політичних репресій — чорний хрест і скорботна жінка з умираючою дитиною на руках, зведеного на кошти Миколи Самійловича Залозного, колишнього мешканця села Княжичі, який усе життя прожив під прізвищем Френка Ставіцького у далекій Австралії. Ще одна хвилююча і трагічна історія чесного українця і патріота, який став жертвою комуністичного терору в Україні. Вся його родина до війни була репресована і вислана в Сибір, він сам пройшов Другу світову рядовим солдатом, захищаючи рідну землю, але потрапивши в оточення, не ризикнув повертатися в Радянський Союз. У важких трудах в Австралії збирав кошти на пам’ятник усім невинно убієнним українцям… Мрія Миколи Залозного зматеріалізувалася уже після його смерті. Мабуть, такою була воля Божа…
Дякуючи настоятелю Храму отцеві Михаїлу Лесюку, його особистим людським якостям, церква, яку спочатку броварці обминали як “розкольницьку”, сьогодні стала чи не найулюбленішою для них. Сюди прийшла молодь. Уже звершено понад тисячу вінчань, стільки ж хрещень. Сюди кожної Служби Божої молоді батьки приносять до причастя своїх немовлят, приводять школяриків на благословення перед новим навчальним роком. Росте кількість охочих записати своїх чад до недільної школи… У школі дітки не тільки вивчають Закон Божий, а й прилучаються до духовної скарбниці українського народу, його історії, а також безкоштовно вивчатимуть англійську мову. До речі, поряд із будинком силами меценатів облаштовано дитячий майданчик, де малюки можуть погратися під час перерви, а матусі й бабусі — відпочити.
Захоплюючись подвижництвом протоієрея Михаїла Лесюка, я часто думаю про те, що доля української православної церкви залежить від подвигу, праці і особистих людських якостей її пасторів… Отець Михаїл не тільки натхненно виконує обов’язки настоятеля СвятоПокровського храму і благочинного Броварського району, а й обов’язки вихователя і навчителя майбутніх священиків Київського патріархату, котрий рік працюючи на посаді доцента Київської православної богословської академії, займається науковою роботою. Щойно вийшла друком його монографія “Історія древньої церкви”. Ця монументальна і ґрунтовна наукова праця написана дохідливою мовою. Біблійні алегорії стають фактами вселенської історії, до якої причетні й ми, українці. Перед читачем постають реальні події народження Церкви Христової, її непростого становлення і розбудови. Оживають у земних іпостасях її творці — апостоли й ученики апостолів, видатні отці й учителі: Іоан Золотоустий, Василій Великий, Григорій Богослов, Єфрем Сирин… Автор об’єктивно досліджує причини гонінь на християн, появу єресей, таких, як аріанство, монофізитство, орігенізм, монофелітство, виникнення іконоборства аж до остаточного розділення на Східну і Західну в ХІ столітті. Христова Церква постає перед нами як живий організм — у розвитку і самоочищенні, як продовження священної боротьби Ісуса Христа за весь рід людський, кожен народ і кожну людину.
Після прочитання “Історії древньої церкви” мимоволі висновується ще одна заповідь Божа, утілена у диві зішестя Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці: кожен народ має право розмовляти з Богом своєю рідною мовою у своїй Церкві.

Related posts

Leave a Comment