Микола СТОРОЖЕНКО: «Літургія по паралелі»…

dsc_8994
Фрагмент картини Миколи Стороженка “Передчуття Голгофи”

“Полотно Стороженка “Передчуття Голгофи” можна поставити в один ряд із найвидатнішими творами епохи і Відродження, і класицизму. Водночас він близький до відчуття Брюллова з його “Останнім днем Помпеї”; до Івасюкового “В’їзду Богдана Хмельницького в Київ”; він близький до відчуття розмаху, який відчувається у монументальному мистецтві Олександра Мурашка з його “Похороном кошового”… Великі твори мають велику істину-ідею, яку не втомлюється прочитувати кожне покоління.
Місце картини “Відчуття Голгофи” — у найпрезентабельнішому художньому музеї, наприклад, Мистецькому Арсеналі з його величезними залами, які нагадують світового рівня музеї — як Прадо у Мадриді, Британський музей у Лондоні, Лувр у Парижі або Пінакотека у Мюнхені. В Арсеналі треба створити музей із постійною експозицією і туди перенести всі монументальні епічні твори: Івасюка, Самокиша (на батальну тему) та інших найвидатніших українських художників. І серед них — Миколи Стороженка. Тоді б ми мали справжній український музей світового рівня.”
Дмитро СТЕПОВИК

Із нагоди 85-річного ювілею академіка-секретаря, дійсного члена Національної академії мистецтв України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, народного художника України, художникаживописця і графіка, професора Миколи Андрійовича Стороженка 28 жовтня ц. р. у виставковому залі НАМУ відбулася презентація виставки його поліптиху (7х4 м) “Передчуття Голгофи”. Над нею патріарх українського образотворчого мистецтва працював п’ять років. Не вдаючись у роз’яснення змісту, він сказав, що його картина — це літургія по паралелі й офіра по меридіану. Тож відчуття і розуміння “Голгофи” залежить від рівня духовності кожного з нас.

Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Виставкова зала академії була переповнена. І це не лише цікавість до творчості одного з найталановитіших художників сучасності, а й щира шана від громадськості, насамперед молоді. А щойно виставлене полотно Миколи Стороженка — ще одне свідчення того, що Україна має неймовірно глибокого за філософським змістом художника, який володіє унікальною виражальномистецькою мовою. З цього приводу поділилися своїми думками і враженнями від “Передчуття Голгофи” і її творця двоє з кількох сотень присутніх на презентації: голова Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павло Мовчан і доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик.
Павло Мовчан:
— Микола Андрійович Стороженко, наш сучасник, — постать незвичайного формату: немає такої міри, щоб виміряти й оцінити її. Господь Бог послав Миколу в мою долю більше п’ятдесяти років тому. Це перше знайомство відбулося на дачі Куліженка, де збиралися українські художники, поети, і взагалі українська молодь. Микола завжди вирізнявся якоюсь справжністю, щирістю і небагатослівністю. Усі його роботи так само виповнені тією надзвичайною енергією, яку ти сприймаєш під час безпосереднього контакту з ним: Микола випромінює силу моральної чистоти, доброту, душевну щедрість, яку не помітити просто не можна.
Нещодавно мені розповіли про епізод зі Стороженком, коли він із групою українських митців їздив у Флоренцію. Вони відвідали музей і по закінченні огляду захотіли ще раз оглянути експозицію. Але варта перепинила їм вхід, пропустивши лише Стороженка, сказавши: “Хай він іде, а вам не можна”. Це ще одне підтвердження того, що навіть чужі бачать у ньому людину незвичайну.
Для мене зустріч із його творчістю, з ним особисто — це свято душі. А подарунок, який він зробив для всього християнського люду — це за силою звучання і важливістю моменту — приблизно дорівнює презентації картини Іванова “Явлення Христа народу”. Тільки тут зовсім інші зображальні методи. Він людина, яка все життя поглиблює, вдосконалює всі свої знання і техніку. Стороженко володіє різними образотворчими стилями — академічним, візантійським, модерновими; він може все, його майстерність неперевершена. Це стверджують і ті, хто з ним брав участь у розписах церкви Миколи Притиска… Я не називатиму величезного огрому відродженого християнського живопису, до якого причетний Микола. Він створив школу, згуртувавши навколо себе широке коло учніводнодумців. Наприклад, я тішуся з того, що в його команді був Володимир Пасивенко, який теж надзвичайно талановитий митець. До нього горнеться молодь, бо він щедро віддає свою душевну теплоту і знання, він  відкритий, щирий, з неймовірною наповненістю світлом.
І тому презентація роботи “Передчуття Голгофи” — це ніби висвітлений блискавкою світ. Ця блискавка — електричний розряд духу. Тому важко навіть схарактеризувати світло, яке б могло висвітлити цю картину. Якщо ти відчуваєш картину, це світло спалахує в тобі.
Поліптих “Передчуття Голгофи” розкриває велику містерію, яка сталася дві тисячі років тому. Передчуття того, що буде неминуче розп’яття, буде кара, і буде прощання сина Господнього, який прийшов на цю землю, аби дати ті настанови, які змінили б світ. Тому кров Агнця, центрального образу, нібито є фокусом, великою метафорою, і він сам пояснює значення чаші (чаш). Чаша — теж один із центральних образів у цій роботі. Здається, автор скупий на зображальні засоби, але чим більше вдивляєшся, тим більше знаходиш. Ось парадокс цієї роботи.
Великий досвід і велике душевне удосконалення, зрештою, вивели Стороженка на цей сюжет, на це розуміння і узагальнення прожитого власного життя. І життя кожної людини. Бо життя не що інше, як наближення до смерті й свого порогу, за яким неодмінно — воскресіння. Але душа людська воскресає, якщо вона виповнена добром, не пощерблена великими гріхами, переступами великими. Таким для мене є Микола Стороженко.
Ця картина потребує індивідуального спілкування, не масового, бо в масовці інколи губиться найважливіше. У натовпі дуже мало того, заради чого він це робив — божественного. Автор сфокусував на одному полюсі, в одному епіцентрі України колосальну смислову потугу віри, що Христос поміж нас. Ось він! Він незримий, бо людина настільки розмилася, що залишається як відблиск на тому полотні. Вона розчинена у світлі Господньому, і художник знайшов необхідну мову, щоб сказати про це.
Це ще й протидія тому сатанинському наступові, який сьогодні передовсім помітний у тій державі, яку колись засновували квакери, люди, гнані за віру Христову з Англії, Франції, Німеччини… Сьогодні вони вигнанці. Тепер там висадився Нерон, як сказав Юрій Каграманов. Те саме повторив один із відомих кінознавців: “На наших пагорбах висадився Нерон!” Це про Нерона, який укупі з дружиною Поппіною, що не була римлянкою, та з ортодоксальними євреями брали участь у гонінні християн, які нібито претендували на витіснення їхнього бога. Тому ця боротьба носила інший характер, про що нині ніхто не наважується говорити через так звану політкоректність. Політкоректність замикає уста, замовчує правду, але правду треба говорити. У всьому треба доходити істини.
У США продукується щороку близько 30 повнометражних фільмів антихристиянського змісту з величезними бюджетами. Це індустрія розтлівання людських душ. Сатана у наступі. Тож для мене ця подія — презентація Стороженкової “Передчуття Голгофи” — ніби контрдія. Правда завжди перемагає. І тому Микола став із цією роботою в центрі антидиявольської боротьби. І не треба забувати, що це зроблено напередодні 200ліття Тараса Шевченка, поборника великих християнських цінностей. І тому не випадково Стороженко ілюстрував “Кобзар”. Він знайшов для нього свою мову графіки, доповнивши своїми коментарями до безсмертних текстів, підсвітивши безсмертні тексти власним баченням, розумінням.
Явленням своєї картини Стороженко підсилив загальну справу — пізнання Слова Господнього. Ось у чому значимість події, яка виходить за межі суто національного формату, навіть мистецького. Вона набагато ширша за своїм значенням.
Дмитро Степовик:
— Раніше я бачив репродукцію з частини цієї картини. Вважаю, що робота — це гідне відзначення такого поважного 85літнього ювілею знакового українського митця. Хоча підвести підсумок усієї багаторічної творчості Миколи Стороженка однією картиною просто неможливо. Але якоюсь мірою — можна. “Передчуття Голгофи” говорить про глибокий духовний потенціал митця. Вона вся євангельська, але не прямо, не текстуально і не ілюстративно, а саме образносимволічно.
У центрі по вертикалі дві сцени, які прямо натякають про євангельський сюжет: кров Агнця очищає людство. Ці слова є в багатьох місцях Євангелія. І ось ми бачимо Ягнятко, з тіла якого витікає кров. Агнець Божий — до VII ст. так зображали Ісуса Христа. Портретне, тілесне зображення раніше було не поширене. У ті часи це був символічноалегорійний період в історії християнської церкви. І Микола використав цей образ. Характерно, що всі образи неначе пливуть у повітрі, вони не матеріальні, але водночас і не містичні. Вони не зовсім безтілесні, ми відчуваємо, що тут є і перспектива, є певна матеріальність. Але все тут, у картині, має глибокий символічний характер.
Нижче ми бачимо сцену омовіння ніг, що натякає на ХІІІ розділ святого Євангелія від Іоанна Богослова, коли Ісус Христос на Тайній вечері омивав ноги своїм апостолам. Але прямо, цитатно, ми теж цього не бачимо, тому що омиває ноги жінка. Отже, це другий натяк, що то, можливо, Марія Магдалина, яка прийшла, коли Ісус Христос гостював у одного фарисея, і вона сльозами омивала, дорогоцінним миром натирала йому ноги. Уникання цитатності, текстологічного співпадіння — характерна особливість і попередньої творчості Миколи, і сучасної. Усе заключається в символах.
Картина багатозначна, про неї можна написати ціле дослідження. Тут кожен образ, кожен фрагмент цікавий посвоєму. І між ними існує не прямий, а символічноалегоричний зв’язок.
Ще хотів би зупинитися на суто Стороженківських тонах. Картина не має жодного похмурого кольору. Маю на увазі центральну частину. Все відбувається у фаворському світлі, світлі невечірньому, яке перевищує звичайне сонячне світло. Тому яскравих червоних тонів нема. Усе зводиться до рожевого, до світлофіалкового. Тобто ці тони, за вченням св. Діонісія Ареопагіта, мають теж сакральне значення. Кольорами художник доносить нам світлоносність цієї сцени.
Чому так насторожено, я б сказав, навіть лякаючи, він назвав “Передчуття Голгофи”? Бо він відчуває, якоюсь мірою, підсумковий характер нашої доби, коли мають відбутися якісь глобальні тектонічні зміни у житті людства в ХХІ столітті. Тому і картина є світлою, обнадійливою і такою сердечною, близькою до наших сердець, швидше до розуміння емоційного, ніж інтелектуального, але водночас вона насторожує і промовляє: Будьте уважні! Живіть світлом, живіть чистотою, не робіть зла ні в думках, ні в словах, ні в ділах. І в зв’язку з цим ця картина — образ сучасності, з екстраполяцією на євангельські сюжети. Але відчуттям, гостротою спрямована у майбутнє. Це та вічність, яка поєднує в собі минуле, сучасне і майбутнє.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment