Листи з безвічності

Розмаїта за виявами й цілісна за світоглядною суттю поезія Анатолія Качана — лауреата премій імені Лесі Українки, В. Близнеця та Є. Плужника — опублікована в 15 авторських книжках, у хрестоматіях і антологіях української дитячої літератури. Наприкінці минулого року в Національному видавництві дитячої літератури “Веселка” вийшла його нова книжка лірики та ігрової поезії для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку “Листи з осіннього саду”. А цього року видавництво “Веселка” й тернопільське видавництво “Навчальна книга — Богдан” спільно здійснили її друге видання.
Представлення “Листів з осіннього саду” відбулися в Національній бібліотеці України для дітей, на виставках-ярмарках в Українському Домі та на ІІІ Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал”, у Будинку письменників НСПУ, Національному музеї літератури та Музеї друкарства в м. Києві, а також у Миколаєві, Кіровограді, Івано-Франківську.
Книжка входить до списку “Лідери літа” (підрозділ “Дитяче свято”) XV Всеукраїнського рейтингу “Книжка року ‘2013” та до списку претендентів на премію “ЛітАкцент року — 2013” (розділ “Поезія і проза для дітей”).

Олександер ШОКАЛО

Поезія А. Качана зацікавлює і дітей, і дорослих, бо в них живе первинне, джерельне світовідчуття чистого людського серця — все справжнє й незабутнє. Бо й самому поетові “світ відкрився поновому, через магічний кристал дитинства”. Школярі добре знають барвисті й мелодійні, легко запам’ятовувані вірші Качана, бо вивчають у школі. А дошкільнятам читають старші. Тож спробую ознайомити з цією поетичною книжкою дорослих читачів, а вони, сподіваюся, зацікавлять нею дітей.
У цій книжці зібрані, за словами автора, “як бджоли у вулику” “віршібезконечники, загадки, скоромовки і навіть один довготелесий віршрозиграш”. А живою складовою поетичних образів Анатолія Качана стали мальовані образи самобутнього художника, лауреата Шевченківської премії Костя Лавра. Митець явив тут особливі малюнки, відмінні од своїх широковідомих книжкових ілюстрацій. Їхня колоритна дитинна стилістика дивовижно гармоніює зі стилістикою словесних образів поета, а також із яскравими дитячими світобаченням, уявою й мисленням.
Цілісна образна система Качанової поезії проростає з архетипів української аграрної культури й сонцесповідного (ясновідного) світогляду. У віршах “Листи із саду”, “Співучий сад”, “Райські дні”, “Зелений шум”, “Бджолиний рій”, “Пісня джерела”, “Приморська осінь, “Зимові яблука”, “Райський сад” наскрізно струменить живильне відчуття саду:
…Іще за партами сидять
Нові герої покоління,
Які відродять Райський сад –
Квітучу нашу Україну.
…Пора збирати не каміння –
Прийшла пора збирать насіння
На райські саджанці і сад.
Мене надзвичайно вразила ця глибинна філософема як смисловий ключ до світообразу поезії Анатолія Качана й цілого світу української культури. Реалії нинішнього життя розширюють і поглиблюють підтекст поетичного мотиву. Збирання насіння — це образ збирання воєдино сутнісних сил людей перед загрозою знелюднення. Тільки в збірності можливе оновлення людини й народу та наповнення людського єства самостійною життєвою силою. І ключовим образом нашої збірності й оновлення є сад.
Сад — один із найдовершеніших набутків людей агрокультури. Зрештою людська культура — це як культура саду, квітника, виплекана дбайливою працею господаря, де в розмаїтті видів кожна квітка, кожна рослина, кожне дерево мають свій цвіт, свої пахощі й родять свої плоди. Сад — справжній земний рай для бджіл, птахів і дітей. Сад є осердям кожної української садиби. Бо й саме поняття садиба походить від саду. Сад як сакральний осередок агрокультури — місце, де люди досягають самозаглиблення, внутрішньої волі, просвітлення, моральної зрілості й духовного довершення. Про духовне значення садів свідчать і їхні назви, зафіксовані, наприклад, у давніх іранських трактатах з агротехніки (ХІІІ ст.): “Сад — свічадо світу”, “Сад — радість для серця”. Також і збірка філософської лірики Григорія Сковороди “Сад божественних пісень” сповнена сердечної, духовної сутності внутрішньої людини, яка серед природи звільняється од марнот і пристрастей мирських, в усамітненні досягає внутрішнього ладу й знаходить щастя в простому житті — стає справжньою. Тарас Шевченко у своїй улюбленій світлій поезії “Садок вишневий коло хати…” явив особисту мрію про щасливе родинне життя серед рідної природи.
І в Анатолія Качана сад набуває традиційної знаковості: “Райський сад” — “зелений храм” рідного села і “Квітуча наша Україна”:
На порозі села степового,
У зеленому храмі його
Помолюся Південному Богу
За столицю дитинства мого.
А столиця поетового дитинства — старовинне село Новопетрівське на Миколаївщині, звідки родом його батьки (а сам народився, на початку 1942 року, в сусідньому селі Гур’ївка, де батьки оселилися ще до війни). Саме тут, на побережжі Південного Бугу (Богу), хлопчик пережив і засвоїв перші, незабутні враження від краси рідної природи:
Де комиш, верба, вода –
Там і рай на світі.
Зрештою, вся природа рідного поетові краю й цілої України — це Земний рай, Білий світ, осяяний Сонцем.
Усепроймаючим, безвічним світлом променить у поезії Анатолія Качана Сонце: “Із моря Сонце випливало…”, “На весну Сонце повернуло…”, “Помолилось літо Сонцебогу…”, “…А мед — то згустки Сонця”, “Сонце сідає в тихий лиман”. У знаковій поетичній загадці “Квітка Сонця” закодовано світоглядну суть Українського світу: Україна — Вітчизна для всього, що живе в її Небі й на її Землі. І це — “Теплий край” нашого дитинства, до якого ми незмінно повертаємося з близьких і далеких доріг. Цей край дитинства переповнений буянням трав, цвітінням квітів, дзвенінням бджіл, щебетанням птаства, іржанням коней, сюрчанням цвіркунів, дзюрчанням джерел, шумом моря, шепотами й леготінням вітрів, гримотінням весняних і літніх гроз, плодами яблунь, груш, шипшини, бузини, курликанням журавлів, осіннім листопадом, завиванням завірюхи, тріскотінням морозів і щедруванням зими та новолітнім сонцеворотом весни…
Такий нескінченний колорух сил Природи у світообразі Качана. Життєствердний дух нескінченності струменить і в його грайливих, дитинно чистих віршахбезкінечниках: “Вийшла річка з берегів”, “Маятник дитинства”, “Перевізник”, “Вечір у степу”, “Летюча квітка”. Образне мислення в Анатолія Качана свіже, жваве, яскраве, тож пробуджує в дітях безпосереднє, самостійне ясне світобачення й тонке, проникливе сприйняття життя. А жартівливоіронічний погляд автора на технозалежність нинішніх дітей спонукає їх до самоіронії й до відновлення природного світовідчуття.
Качан не обтяжує метафорами опису природних явищ. Природа не потребує людських придумок для її одухотворення — вона одухотворена сама в собі як проявлена сутність безвічної сутності Рода: “Природа — всьому початкова причина і рушійна сила” (Григорій Сковорода). Людині належить відчувати закони природи на клітинному рівні й чути духом серця її лад.
Поезія Анатолія Качана навчає дітей ясно бачити світ і любити життя, а діти навчають цього батьків. Долучаючись до Качанового світообразу, доросла людина повертається до джерела дитячої первинності світосприйняття. Бо діти вільно спонукають дорослих дивитись на світ ясним внутрішнім зором чистого серця й відрізняти правду від омани. Бо діти первинно чисті, а дорослі часто гублять чистоту серця й покладаються на нечистий, практичний розум. Ясний стиль Качанової поезії — не від зарозумілої голови, а від чистого дитинного серця, в якому й живе ясний дух позачасовості — дух безвічності. Й “Листи з осіннього саду” сповнені його надтонким струмуванням і сприймаються як “Листи з безвічності”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment