В Укрінформі представили аналітичний огляд “Становище української мови в Україні 2013 року”. Його підготував громадянський рух “Простір свободи”, а представив Тарас Шамайда, один із лідерів цієї організації. У заході взяла участь відомий мовознавець, доктор філології, професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко.
Петро АНТОНЕНКО
В основі аналітичного огляду дані державної статистики, соціології, а також власні моніторингові дослідження, здійснені волонтерами руху в усіх регіонах України.
Одна з головних тем — ситуація в системі освіти. Якщо порівнювати нинішній рік із попереднім, то начебто є мінімальні позитивні зрушення: частка школярів, що здобувають освіту українською мовою, зросла на 0,1 % і становила 2012/2013 н. р. 82 %. Таке невелике зростання в умовах заохочення русифікації освіти можна вважати успіхом. Але як перегукується цей мізерний “плюс” з антиукраїнською політикою міністра Табачника? Лариса Масенко відповіла, що цього так званого “плюса” досягли не завдяки, а всупереч Табачнику і місцевим владцям. Як приклад, ситуація у Києві, де в окремих школах змушували записувати дітей у російськомовні класи, і лише чітка позиція їхніх батьків запобігла русифікації.
У деяких регіонах розгортаються справжні баталії щодо утвердження державної мови в освіті. І тут важлива роль батьків, громадськості. Зовсім не випадково найбільше — на 1,5 % — зросла кількість школярів, що навчаються українською, на Донеччині. Значною мірою це завдяки подвижництву місцевої “Просвіти”, зокрема Марії Олійник та її соратниківпросвітян. Акції протесту проти закриття українських шкіл і класів, судові позови проти русифікаторів — ці та інші дії просвітян дають ефект.
Тарас Шамайда навів дані попередніх моніторингів, які свідчать, що раніше кількість учнів, які навчалися українською, зростала щорічно не на жалюгідні 0,1 %, а на значно більше. Тобто бачимо суттєве зниження динаміки. Ось наслідки закону Ківалова—Колесніченка. Звичайно, навіть українофоби не можуть зупинити поступ, хоча ліпше було б без них.
Якщо загалом рівень державної мови в освіті тримається, то статистика щодо молодших класів і першокласників погіршилася.
Зайве говорити про “мовний розкол” на мапі держави: різниця по областях дуже суттєва. Нічого не поліпшилося у зрусифікованому Криму, на Одещині, Луганщині. Скажімо, в Криму українською навчаються лише 7,4 % школярів, а влада перешкоджає відкриттю нових українських шкіл чи класів, навіть попри письмові заяви батьків.
Кінопрокат було названо у нечисленному переліку сфер, де державна мова тримає позиції чи посилює їх. Тут зросла сумарна кількість фільмів, дубльованих чи озвучених українською. Цього року це 71,3 % фільмів, тоді як минулого було 64,8 %. Решта 28,7 % фільмів (переважно російського виробництва й озвучені російською мовою) мають українські субтитри.
Ось і всі здобутки. Значно більше сфер, де українська мова на своїй рідній землі почувається пасербицею. І динаміка не радує, а тривожить. Засоби масової інформації. Здавалося б, куди ще далі русифікувати ЗМІ і витісняти тут державну мову, тим не менше за рік частка газет, що видаються українською, знизилася до 30,2 %, а журналів державною мовою взагалі лише 18,5 %.
Не радує ситуація в ефірі. Моніторинг праймтайму восьми рейтингових телеканалів у жовтні 2013 року показав: частка російської мови в ефірі перевищила 50 %, української тут лише 31,8 %. Сумна ситуація і в радіоефірі. Добре, що позиції тримає Національне радіо, де і перший, і другий канали, і особливо канал “Культура” є форпостами української мови. Моніторинг шести рейтингових FMрадіостанцій засвідчив, що частка пісень українською мовою зменшується з року в рік і становить нині жалюгідні 2,2 %.
Коментує Лариса Масенко: “Дуже важливо, що громадськість відстежує мовну ситуацію, хоча це мала б робити держава за належної мовної політики.
У ЗМІ справи кепські. Щодо радіостанцій, особливо FM, то тут просто катастрофа. І зловісну роль відіграв закон, внесений Оленою Бондаренко, який зняв квоти в ефірі для українських авторів і виконавців. Української пісні нема в ефірі цих станцій, а російські виконавці мають тут повну свободу і великий інформаційний простір.
Шкода, що законопроект про те, щоб зробити податкові канікули в ефірі для авторів і виконавців українських пісень, відкликали. На відміну від згаданого закону авторства Бондаренко, який фактично працює проти України.
Тривожна ситуація з газетами. Хоч саме сфера ЗМІ мала б сприяти зміцненню позицій державної мови, як це є в країнах Європи”.
Жодних помітних зрушень у книговиданні. Лише 50 % книг надруковано в Україні державною мовою, причому більшість із них — навчальна література, а красне письменство на узбіччі книговидання. Натомість масований імпорт книг із Росії у рази перевищує випуск книг в Україні.
Важко говорити про цілеспрямовану державну політику в мовній сфері, якщо навіть у державних структурах не скрізь спілкуються державною мовою. Навіть у гуманітарній сфері.
А як щодо побутового спілкування? Всеукраїнські соціологічні дослідження (2012—2013 рр.) засвідчили, що українську мову не лише вважає рідною переважна більшість населення, а й російськомовні громадяни позитивно сприймають її в побуті. Між тим, триває процес “повзучої русифікації” сфери послуг, реклами, торгівлі.
Так, за підсумками моніторингу кав’ярень і ресторанів у 29 великих містах (усі обласні центри та міста з населенням понад 300 тис.) лише 46 % закладів харчування мають українську вивіску, лише в 49 % меню надруковано українською і тільки у 36 % закладів персонал обслуговує українськомовних клієнтів українською.
Упродовж року в цих 29 містах зросла частка використання російської мови в зовнішній рекламі, яка взагалі має бути державною мовою. Між тим, українською розміщено рекламу лише на 68 % білбордах (торік був 71 %).
Висновок аналітичного огляду однозначний: звуженню сфери вживання української мови сприяє дія скандального закону “Про засади державної мовної політики”.
