Вони

Вони
так вирішили
Була весна того голодоморного року, тяжка весна.
Дві семикласниці, ще підлітки, дівчиська змовилися: навіщо так жити?
А що чекає завтрапозавтра, коли отримають свідоцтва — в який світ вони вирушать, куди?
Ті дівчатка змовилися: втопимося!..
Вони знали місце на березі Сули, зелене й очеретяне, з пісочком на березі — там вони й зайдуть у воду, там спочатку мілко, але поступово глибшатиме, і вони звикнуть до ще холоднуватої весняної води.
Дві дівчинки роздяглися, склали свої сорочиниплаттячка, прикрили зверху книгами.
Хоча ні, не відразу так: вони нарвали по оберемку квітів і виплели собі віночки.
Тож так і входили у воду — у віночках, як наречені, шукати собі щастя.
Дядько Прокіп відводив коней на луки. Саме повз того берега. Він і запримітив спершу два вузлики в траві, потім і самих дівчаток.
І наче шпигонуло дядька: та тут же щось не так, тут щось непоправне коїться!
Дядько Прокіп кинувся у воду, навперейми дівчаткам:
— Та ви що, подуріли?.. Та ви куди?!.
Він гнав дівчат до берега і хльоскав батогом, хльоскав не жаліючи, і на їхніх плечиках зав’юнилися криваві пасмуги.
Дівчата втікали, прикриваючи руками свої дівочі ледь примітні ще принади, прикриваючи, бо то ж сором, що вони голі перед людиною.
Хоч як важко, але вони вижили, ті дві семикласниці, Тоня і Варка.
Я знав їх, вони потім закінчили   Лохвицький педтехнікум, і обидві вчителювали на Львівщині, довго, до кінця свого життя…

Окраєць від зайця
Ви не знали нашого діда Дмитра?
Звісно, бо то ж давно: колективізація, голодомор — не пережив він того.
А я таки наче й пригадую: у чумарці поверх свитки, у шапці вухатій, копкою закутаний. Приїздив до нас із Бербениць саме після Різдва, на Водохреща. Коні в нього — Гнідий і Чала, так і звалися, Чала голову повернула, коснула оком, коли мене їй на спину підсаджували, отак, щоб хоч трішки посидіти, це вже наступного ранку. А Гнідий міг би й скинути. То дід гостинці всім — коржики, маковики, яблука, горішки.
А мене підкликав — мені розгортає із білої шмати окрайчик — від зайця. Оце, каже, набігався за ним луками, бо не хотів віддавати, то я ледве впросив: це ж для внука, прошу, щоб заячого харчу попробував, щоб козаком виріс!..
Вечеря на столі, і всього там — і шулики, й кутя, і голубці, і ще та й ще різного. А я за припічком причаївся, того окрайця жую. А він черствуватий, а він морожений!..
Може, не треба було всього відразу?
Може, варто було лишити на потім: потрошку надкушувати й надкушувати, щоб до старості?
Чи бодай на той голодоморний рік, який відразу й почався?..
Дід нічого такого не казав, лишень засміявся у вуса, а вони в нього інеєм взялися, бо ж надворі мороз хрещенський, та й хурделило, та й він сам більше не приїде, не переживе тієї зими…

Ховрашковий
Великдень
Мати кажуть: оце сьогодні мав би бути Великдень!..
Але дзвони у розбитій церкві не дзвонять, люди не несуть під церкву нічого святити, паскою навіть не пахне, ковбасою не пахне, крашанками…
А ми з Усиковим Павлом влаштували Великдень!
А ми вислідили недалеко за городами ховрашка. Та й побігли по відро, по торбу побігли: виливати того ховрашка!
Відра нам доброго не дозволили взяти, тільки старе, там діри треба було глиною замазати.
Торбу то ми самі якусь знайшли. А вода не дуже й далеко, в рові за Жуковою левадою, з весни тримається. Тільки розкопати глибше, щоб у ямку зібралася, та й набирай, та й неси.
Тричі ми бігали з тим відром, тричі приносили ту мутнувату воду, може, й добре, що мутнувату, ховрашок швидше такою захлеснувся, та й виліз.
Ми схопили того ховрашка, та в торбу!
Усикова мати тітка Пистина якраз вдома була, коли ми принесли. Вона й зважилася: — Ось я його зараз!..
Як уже те відбувалося, не знаємо, тітка наказала не дивитися. Але впоралася, шкірку здерла, може, ще й шкірка пригодиться. А самого ховрашка взялася зварити, а вже зварене поділить навпіл. Чи, може, й так буде ліпше: всядуться дві родини вечором в садку, та  й повечеряють, та й зроблять собі Великдень!
Бо це свято велике, гріх його не відзначити.

Микола ПЕТРЕНКО,
письменник, автор книг про Голодомор, у рік Голодомору — першокласник Лохвицької СШ № 3 на Полтавщині

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment