“Відкоркована вулиця гравію…”

Художник чи поет може займатися звичайними життєвими проблемами, а тим часом, у непрохідних хащах його підсвідомих думок глибоко прихований зародок майбутнього осяяння, він росте, зріє і живиться таємними соками. І ось урешті-решт приходить завершення тривалої роботи підсвідомості, чимось подібної до стихії природи. Геніальний композитор Гайдн, коли у його душі народилася мелодія, яка мала у “Сотворінні світу” показати народження світла, вигукнув: “Це не від мене, це прийшло згори!”. Натхнення приходить згори, неочікувано, раптово, це коротке, але сліпуче осяяння душі, серця і думки. Хіба щось величне можна створити без натхнення?!

Андрій БУДКЕВИЧ,
м. Полтава

Немає дивини у тому, що творчість одного з найяскравіших митців Полтавщини — Анатолія Лавренка не дає спокою, розбурхує думку і фантазію. Бо коли перебуваєш в оточенні його картин, уява перекидає місток між двома світами: реальним і тим, що зображений на полотнах. Ступив і я на цей уявний місточок і відчув, що він тримається, а це і є одним із виявів відчуття щастя… Щастя від того, що дедалі глибше вдається проникнути у небуденний зміст картин загадкового полтавця…
Після чергового знайомства з малярськими творами Лавренка замислюєшся, що, мабуть, є велика правда у думці філософа і поета Джона Маккензі: “Різницю між реальністю і вигадкою виявити не так легко. Все суще є вигадка”.
Я відкорковую вуличку гравію.
Вечір тужавіє,вечір дичавіє,
Кличе гуляти під мідними
дзвонами.
Дивними,синіми,
немонотонними…
Знакова робота художника “Вулиця неукладеного асфальту” пронизана поетичною думкою Ніни Кур’яти, яка сконцентрована в одному рядочку: “Я відкорковую вуличку гравію…”. Це не тільки назва картини, радше це  техніка художнього письма. Пастозність, невтомним пропагандистом якої є Анатолій Іванович, — це особливість живописної фактури, що відзначається густими мазками на поверхні картини. Відтак дає рельєфне зображення і служить безпосереднім виявом творчої енергії і темпераменту живописця.
Картина “Вулиця неукладеного асфальту” виписана власне одним кольором — брунатним. Гостроверхі дахи будиночків, у яких блимає світло, оселі впритул одна до однієї… Рельєфність почерку нагадує невкатаний асфальт або “їжакувато” розкиданий гравій. Скільки ж можна видобути кольорів і відтінків з одного кольору! Це майстерно демонструє Лавренко малярською іномовою. Ця картина — несамовите шаленство переходів коричневого… Тут такі вулканічні пристрасті вирують на полотні… Гострокінечноконусоподібні дахи будиночків дуже нагадують височенні смушеві шапки, таку шапку бачив на одній зі світлин П. Куліша. Це можна потрактувати як елемент тяглості ниток традиції щодо головних уборів. Це те, що ми любимо, пам’ятаємо з нашого минулого, та спроба художньо реконструювати у сьогоденні.
Циклічність серій картин художника з використанням можливостей одного кольору мають певну послідовність, — зеленого, згодом жовтим по жовтому, білим по білому, брунатного. Митець художніми засобами наголошує на урочистості білого, пристрасті жовтолимонного, шоколадної екзотичності брунатного, та ще те, що сутінки бувають зеленавотемні. Усе оце чародійство барв зпід пензля Анатолія Лавренка. У багатьох картинах “затертість” кольорів створює ілюзію зорової вібрації тремтіння фарб, ніби тонке мереживо сплетене павучком. Сірий колір у роботах митця подеколи і не сірий, а сріблястий. У пам’яті спливає назва прекрасного твору І. Ратушинської “Сірий — колір надії”.
Хочеш не хочеш, а спиниш погляд на — “Ніч на Хоролі”. Місяць оре плесо річки, вода темнозеленими лапами виповзає на берег. По річці пливе човен, човняр стоячи вдивляється і вслухається у ніч. Дерева і верболози, як вартові, застигли над нічними водами. Справжня душевність і теплота притаманні хорольській ночі.
Філонов казав, що є “око, яке бачить, і є око, яке розуміє”, та, може, десь призабулося “третє око”, око душі, що переживає. Третє око душевного зору присутнє чи не у всіх роботах митця.
Художник, який цілковито занурений у творчий процес, можливо, виконує настанову Будди, — “знайти свій світ, і потім усім серцем віддатися йому”.
На думку науковця Д. Саймонтона, для розвитку креативності максимально сприятливе соціально та політично нестабільне середовище. Чи не про Україну і про Лавренка мовиться? А таки так!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment