Наш небесний покровитель До Дня Архангела Михаїла — 21 листопада

Михайлів день — свято, здавна шановане нашим народом. У народній уяві Архангел Михаїл — перший охоронець людей, мужній лицар, який перемагає всі темні сили на землі. “Грім гримить — це Архангел Михаїл веде війну з чортами”, — каже народна легенда.
За християнським ученням, під час вирішальної битви добра і зла Архангел Михаїл на чолі небесного війська добрих янголів переміг сатану та його прибічників. (Про це говориться у книзі Івана Богослова “Об’явлення”). Ось чому християнство вшановує янголів, зокрема Архангела Михаїла, який за свою перемогу одержав почесний титул Архистратига (начального вождя).

Едуард ПРИШУТОВ,
м. Київ

Кожна громада, церква, народ мають свого янголаохоронця. І ось таким небесним покровителем, янголомохоронцем нашого стольного Києва, а отже, і всієї УкраїниРуси здавна вважають святого Архистратига Михаїла. Його святий образ — на гербі нашої столиці, який їй офіційно надали ще 1667 року й відновили рішенням Київміськради народних депутатів 18 квітня 1995 року.
Скульптурне зображення нашого небесного покровителя Архистратига Михаїла (з вогняним мечем) можна побачити на Майдані Незалежності. Колись на цій же площі його скульптурне зображення вже було, поки не знищили комуністи. Тепер Архангел Михаїл повернувся. І це — знаменно.
Як і те, що відбулося друге народження Михайлівського Золотоверхого монастиря, присвяченого нашому небесному покровителю.
У 1930ті роки в Україні безвинно гинули не тільки люди. Серед архітектурноісторичних втрат, яких зазнала наша столиця у цей час, найважча — Михайлівський Золотоверхий монастир. Його заснував 1108 року київський князь Святополк — Михайло Ізяславич, онук Ярослава Мудрого.
Найбільша святиня монастиря — мощі святої великомучениці Варвари, які спочивали у монастирському соборі від самого початку його заснування. Цю реліквію привезла до Києва з Константинополя донька візантійського імператора Олексія царівна Варвара — дружина засновника монастиря князя Святополка.
Від мощів святої великомучениці Варвари звершувалося багато чудесних перетворень. Їй приписують визволення від смертоносної чуми, що лютувала в Києві 1710 року (після якої у місті залишилося менше десятої частини його мешканців). Але страшна хвороба не торкнулася жодного з братії монастиря. У монастирі знайшов порятунок і київський генералгубернатор князь Дмитро Голіцин. У пам’ять про свій порятунок губернатор дав обітницю вшанувати святу Варвару великим внеском до монастиря. Виконуючи обіцяне, він докорінно перебудував приділ святої Варвари, піднявши його стіни на більшу висоту, а також своїм коштом влаштував іконостас і різьблений балдахін над ракою (гробницею) великомучениці. Саму ж срібну раку пожертвував монастирю ще раніше гетьман Іван Мазепа. Це була видатна пам’ятка українського золотарства. Рясно вкрита карбованими зображеннями фруктових гірлянд та букетів, вона мала вагу близько двох пудів.
Під час зруйнування монастиря у 1934—1936 роках мощі святої Варвари перенесли до Андріївської церкви. Дорогоцінна срібна рака зпід мощів, дар гетьмана Івана Мазепи, зникла. На початку 1960х років після закриття Андріївської церкви мощі святої перенесли до Володимирського кафедрального собору, де вони знаходяться і нині. Наші віряни впевнені, що мощі святої Варвари знову повернуться до Михайлівського Золотоверхого.
Золотоверхий завжди був прекрасним і неповторним. Особливо велике будівництво провели в монастирі в XVII—XVIII ст., у період розвитку українського бароко. Читаємо у монастирському літописі: “Пан Богдан Хмельницький, Гетьман Війська Запорізького, покрив міддю та позолотив верх церкви Святого Архистратига Михаїла у 1655 році…”. У XVIII столітті собор монастиря значно розширили. З півдня до нього прибудували приділ святої великомучениці Катерини. У 1715—1716 роках у соборі спорудили нові іконостаси, з яких головний, позолочений, заввишки 5,5 метра, був збудований на кошти гетьмана Івана Скоропадського. Довкола центрального купола собору звели ще шість менших, і всі вкриті металевими листами та позолочені.
На території монастиря, яка значно розширилася, 1713 року збудували кам’яну трапезну з церквою Івана Богослова. 1720 року завершилося зведення кам’яної дзвіниці. Михайлівська дзвіниця була заввишки близько 49 м. Приблизно такої ж висоти була і дзвіниця святої Софії. Їхнє розташування — одна навпроти одної — виявилося надзвичайно ефектним. Вони утворили єдиний архітектурний ансамбль, який став шедевром містобудівного мистецтва доби бароко і який (із воскресінням Михайлівського монастиря) так милує наше око й тішить душу.
30 травня 1998 року після більш як півстоліття мовчання озвалися дзвони Михайлівського Золотоверхого, сповіщаючи про відродження перлини української сакральної архітектури.
Нині, у День святого Архистратига Михаїла, милуючись Золотоверхим дивом, що знову височить над Дніпром, ми вклоняємося усім, хто відтворив його, за їхню любов до славного минулого нашої Батьківщини.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment