Георгій ЛУК’ЯНЧУК
У Києві відбувся ХІ з’їзд Асоціації дослідників голодоморів в Україні (АДГУ). На запрошення керівництва Асоціації відгукнулися та виступили з промовами голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний, голова Конгресу українських націоналістів Степан Брацюнь, представник УНА—УНСО Зоя ФедорчукЗагородня, директор Музею “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні” Віктор Діденко, переобраний на новий термін голова АДГУ доктор історичних наук Василь Марочко, доктор історичних наук Арсен Зінченко та інші відомі вітчизняні й закордонні історики й науковці. Зі звітною доповіддю виступив директор АДГУ Олександр Ушинський — ініціатор спорудження першого в Україні пам’ятника жертвам голодомору (1988 р.) Присутні вітчизняні та зарубіжні журналісти… На превеликий жаль, ні представників влади, ні опозиційних депутатів, незважаючи на офіційні запрошення, не було… У своїх виступах гості й історикинауковці акцентували на тому, що, незважаючи на безкорисливу дослідницьку працю науковців і громадськості в Україні і за кордоном, у результаті якої вдалося встановити нові сотні тисяч імен безневинних жертв більшовицького тероругеноциду проти українського селянства, правда про найбільший за масштабами жертв Геноцид у світі все ще не досить відома світовій громадськості. На жаль, нинішнє керівництво держави й дипломатичні представництва України за кордоном приділяють мало уваги визнанню іноземними державами Голодомору в Україні Геноцидом українського народу. Тому, відзначаючи дату жахливої катастрофи української нації у ХХ столітті, 80ті роковини Голодоморугеноциду українського народу в 1932—33 роках, потрібно докласти всіх зусиль українській державі і громадським організаціям для визнання Голоду 1932—33 років в Україні геноцидом української нації з усіма правовими наслідками, що випливають із цього. І, зокрема, висунення Україною правової вимоги до Російської Федерації як правонаступниці СССР матеріальних відшкодувань жертвам Голодоморугеноциду та їх нащадкам, а також Україні як державі — аналогічно до подібної сатисфакції державі Ізраїль від постнацистської Німеччини. Але це може відбутися лише за реальної незалежності України від відроджуваної Путіним новітньої Російської імперії та після міжнародного суду над антилюдською ідеологією й злочинною практикою комунізму в усьому світі. Зрозуміло, що це є можливим лише за двох умов: вступу України до оборонного союзу НАТО та набуття повноцінного членства в Євросоюзі. Вибір за керманичами української держави! Український народ зробив цей вибір ще на вікопомному референдумі 1 грудня 1991 року!
