До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка телерадіоканал “Культура” спільно з Київським університетом ім. Т. Шевченка розпочинає відеоцикл культурологічних програм “Незнаний Шевченко”. У рамках проекту лекції з шевченкознавчої тематики читатимуть відомі літературознавці. У стінах Інституту філології відбулася листопадова зустріч із першим гостем програми — Євгеном Сверстюком.
Анна МУКАН,
прес-центр Інституту філології
“Я йшов до Шевченка з дитячих років. І кожен раз ішов як до невідомого”, — почав розмову письменник Євген Сверстюк. Дослідник приніс кілька книжок, які були табуйовані в Радянському Союзі. Незважаючи на заборони, ці видання — безцінне джерело правдивої інформації про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка. Книжка “Тарас ШевченкоГрушівський: хроніка його життя” (т. I—II, Львів, 1898—1901) О. Кониського; наступні видання — це “Щоденник” і “Листування” Т. Шевченка (1927—1928) за редакцією акад. С. Єфремова, вміщені у ІІІ і IV томах із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Цінність праці полягає в інформативних і всеохопних примітках і коментарях до зазначеного матеріалу, які належать провідним шевченкознавцям — С. Єфремову та О. Новицькому. Безперечно, вартісною є узагальнююча попередні розвідки і дослідження праця П. Жури “Труди і дні Кобзаря” (1996), у якій автор подав літопис життя Тараса Шевченка за днями. До цієї добірки книжок належить праця і Євгена Сверстюка “Шевченко понад часом” (2011), за один із есеїв якої письменника колись судили.
Після огляду видань Євген Сверстюк повернувся до теми непрочитаного донині Тараса Шевченка. Однією з її причин є таємничість, якою оповита геніальна постать письменника. У цьому контексті насамперед виникає питання про те, як людина, навіть дуже талановита, змогла написати надскладний вірш “Реве та стогне Дніпр широкий …” у юнацькі 23 роки, а створити геніальний “Кобзар” — у 26? Тоді, коли Шевченка ще не визнала громадськість, Пантелеймон Куліш уже бачив “неземне випромінювання” навколо молодого поета і художника.
“Шевченків аристократизм ішов високо над тодішніми цінностями. Його геній жив духовними проблемами, не залежними від обставин часу”, — прокоментував Євген Сверстюк закиди, буцімто Шевченко писав памфлети і сатиру на тодішню владу. В поемі “Сон” не йдеться про те, щоб карикатурно показати й висміяти конкретного самодержця — мова про “країну, яка не може прийняти духу істинного, бо це ідольська країна”. Розгадка у біблійному епіграфі, якими сповнена творчість Шевченка. Тому Шевченка ніколи не можна читати поверхово — це й призвело до створення примітивізованих масок письменника.
Ще одна таємниця генія Шевченка — антиномії, які проходять крізь усі тексти поета. Одна з них — ставлення до свого дитинства, до часу й місця, де воно минало.
Наступною таємницею Євген Сверстюк вважає те, “яким чином Шевченко все, що написав, виніс із самого життя”. Адже він жив в Україні лише до 14 років, а протягом життя — ще три. Тоді як творчість письменника наскрізь пронизана образом батьківщини, її культурою, традиціями, історією. “Це дається як голос звисока. Він виніс із дитинства більше, ніж вмістилося в “Кобзарі”, — переконаний Євген Олександрович. Цей самий феномен заявлений і в Гоголя. Проте Шевченку з дитинства властива природна релігійність.
Оповитий таїною стан душі Тараса Шевченка після повернення із заслання. Однак із записів у “Щоденнику” поета ми бачимо повну протилежність цим стереотипам — він пише про те, що репресії не змогли вплинути на його життя. Відправившись на заслання у 33 роки й повернувшись у 43, письменник залишився молодим душею, якої не торкнулися життєві буревії. Хоча якщо порівнювати умови відбування ув’язнення у царських казармах і радянських концтаборах, то, переконаний із власного досвіду Євген Сверстюк, перше — нестерпніше. Адже якщо на Соловках збиралося інтелігентне, освічене середовище, дозволялося писати листи, спокійно працювати, то в царських казармах, куди заслали Шевченка, заборонили все: писати, малювати, спілкуватися з іншими, а ще суцільні принизливі щоденні марширування. Важко було в такому пеклі не втратити себе.
Найбільша загадка Тараса Шевченка — його “друге життя”. “Я не знаю жодного письменника, який би після перепоховання став апостолом, пророком, із могили якого зробили б культ, пам’ятники якому б поставили в усіх країнах світу”, — зізнався Євген Сверстюк. Після десятиліть заборон, накладених на ім’я Шевченка, його “Заповіт” виконали дві країни, дозволивши Слову поета жити своїм життям.
