Букет півників із сіверського подвір’я

Михайло КАМЕНЮК

Люблю і поважаю послідовних авторів краєзнавчих публікацій, книг. Вони не лише патріоти свого краю, а й вірні та надійні штурмани для нас, “інопланетян”. Бо дозволяють без особливих із нашого боку зусиль побувати у найзаповітніших куточках України. А їх, цих куточків, стільки, що цілого життя не вистачить, аби побувати наяву практично в кожному. Отож, читаючи, — мандруй, упізнавай!
Серед таких “штурманів” віднедавна з’явився на моєму обрії чудовий письменник із Чернігова, поет і прозаїк, публіцист і народознавець Володимир Сапон. Хто читав його книжки “Призабуті стежки сіверянської Кліо”, “Меди і полини історії”, “Чернігів древній і сучасний”, той погодиться зі мною: Сіверщина має в особі Володимира Сапона надійного слугу, захисника й популяризатора. А такий летючий жанр, як “щоденникова проза та есеї”, до яких дедалі частіше з успіхом вдається мій чернігівський колега і за родом занять репортер, повертає собі другу молодість в його бистрих, як ріки, ненадокучливих книжках.
Одна з найновіших у Володимира Сапона має назву “Стразбурзький пиріг”, що увібрала документальні новели, образки, портрети неповторної Сіверщини та віднайшла чимало нитей духовного зв’язку Придесення з усім світом.
А втім, я запрошую Володимира Сапона на сцену! Заходь, дорогий друже, до нашої просвітянської світлиці й говори:
Володимир Сапон:
“Чоловіча пам’ять на назви квітів неглибока, та й навіщо їх знати чоловікові? То більше по жіночій тямці. Однак ще з дитинства пам’ятаю фікус: хоч і називали його квіткою, але для мене, п’ятирічного, то було справжнє дерево — він стояв на нашій кухні просто на долівці, в дощаному вазоні, і я за ним ховався від сестри. А ще пам’ятаю півники. Росли вони надворі, і я довгенько дивувався з їхньої назви.
Адже півник — забіяка, що голосно кукурікав на тину — “чоловік наших курей”, як казали старші хлопці, я боявся його і тому не міг вловити його схожість із мирними квітами, які біло-синім серпанком застеляли подвір’я довкруж хати на початку червня.
Зрештою, коли вже поїхав із села і став студентом, вимислив собі, що стебла цих синьооких квітів напевно схожі з хвостами справжніх півників і що так їх називають лише в селі, де живуть ці забіяки.
Насправді квіти грецькою мовою звуться ірисами, тобто веселками. Такій веселковій гамі кольорів ірисових суцвіть можуть позаздрити сотні квітів, навіть троянди. Саме тому іриси, наші півники, є офіційними символами столиці Бельгії Брюсселя, американського штату Теннесі та канадійської провінції Квебек.
Півників бачимо на класичних полотнах Клода Моне і Ван Гога, малюнках Михайла Врубеля, вони надихали поета Олександра Блока.
Та найщиріше “поцілував у вуста” квітку німецький письменник-нобеліанець Герман Гессе у казці для дорослих “Ірис”, присвяченій пам’яті своєї першої дружини Марії Бернуллі. Він змушує не тільки задуматися над долею юнака Ансельма, а й пізнати, через півники, себе. Наша молодь читає Пауло Коельо та Річарда Баха і не відає про цю казку Гессе. Та й де почитати, бо ж “Ірис” українською, на відміну від чудових романів цього письменника “Гра в бісер”, “Степовий вовк” та “Сіддхартха”, ще, на жаль, не перекладено….”.

***
Спокійно-інтелігентне, інтелектуально багате споглядання світу в оповідках Володимира Сапона. Без захаращеності силуваними “філософізмами” та словотуманностями, притаманними, чого гріха таїти, сучасному літератору. Знайомтеся з ним ближче, не відкладайте на потім!
А ще, зауважмо: ірис — квітка французьких королів, за бажанням Людовика VII її зробили елементом герба Франції, династія Медічі визнала квітку символом Флоренції.
Здогадуйтеся-домальовуйте собі в уяві: якщо богиня Ірис, згідно з грецькою міфологією, спускалася на землю, щоб повідомити людям волю богів, то, напевне, дуже часто нога її ступала по наших українських подвір’ях, де так багато півників споконвіку. Але ж отих ірисів — і луїзіанських, і сибірських, і японських, і австралійських, і тому подібних — мільйон мільйонів. Квітучими нитками пов’язують вони між собою давні народні повір’я.
Ось на такі “кольорові” думки повертає нас зустріч із сьогоднішнім гостем рубрики — чернігівським письменником Володимирем Сапоном. Букет півників із сіверського подвір’я зігріває серце.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment