«Чорна книга комунізму»

У Києві, у день святого архистратига Михаїла, напередодні відзначення 80-х роковин Голодомору-Геноциду в Україні, в Національній спілці письменників відбулася презентація видання “Чорна книга комунізму”. Ініціатор її створення і один із авторів професор Стефан Куртуа. Він належить до тих французьких істориків, які чітко і ясно заявили: Голод в Україні 1932—1933 рр. був Геноцидом. На сьогодні він опублікував разом із перекладами близько 80 праць. Лише “Чорну книгу комунізму” перекладено 26 мовами, тепер і українською. Видання побачило світ у львівському видавництві.

Микола ЦИМБАЛЮК

С. Куртуа — професор католицького інституту вищих студій невеликого містечка на західному узбережжі Франції. Він читає єдиний у Франції науковий курс, присвячений комунізмові. Крім викладацької роботи, очолює наукову лабораторію “Культури і суспільства в Європі” Національного центру наукових досліджень (це щось подібне до нашої Національної академії наук). А ще редагує журнал, присвячений цій тематиці, а також створив і редагує тематичну серію “Демократія чи тоталітаризм?”, у якій уже вийшло кілька десятків книжок.
Коли була опублікована “Чорна книга комунізму”, у Франції піднялася буря брутальної і шаленої критики. Багато хто вимагав відставки Куртуа з посади керівника лабораторії. Франції, яка в переважній більшості й донині не вірить у страхіття 1932—1933 року в Україні, навіть зараз важко погодитися з думкою професора, яку підхопили науковці і ЗМІ: “Смерть від голоду української дитини дорівнює смерті від голоду єврейської дитини у варшавському гетто”.
Особливе обурення у французьких лівих у “Чорній книзі комунізму” викликало два твердження науковців. Перше: Сталін, який багато років очолював злочинний репресивний режим, не був першим — він лише був учнем і продовжувачем ідей і практики Леніна. Намагання Нікіти Хрущова під час ХХ з’їзду КПСС засудити Сталіна і “обілити” Леніна на тлі неспростовних фактів і документів, про які він чудово знав, видаються лукавством. Автори однозначно доводять: Ленін був ініціатором запровадження масового терору.
Звідси випливає друга головна думка: ми можемо і мусимо порівнювати злочини комунізму зі злочинами нацистів. Це те, що французька спільнота не приймала, це було новим для неї. Тому є пояснення: у країнах Заходу, насамперед Франції, компартія є парламентською і досить впливовою силою. Десятки років французькі комуністи пропагували свою партію і наголошували на тому, що злочинцями є саме нацисти, а не комуністи. На їхню користь волали й величезні, нечувані трагедії, які були спровоковані і здійснені нацистами, особливо ті, що пов’язані з депортацією євреїв. Тому багато європейців і досі відмовляється вбачати в діях комуністичних режимів злочинну суть. Але з виходом “Чорної книги комунізму”, де говорять не емоції, а факти, документи, це заперечувати просто неможливо. Незважаючи на це, авторам і зараз нелегко продовжувати дослідження злочинів комунізму.
Стефан Куртуа навів приклад. Кілька років тому університетський професор сучасної історії, комуніст, створив сайт в Інтернеті, який присвячено Голоду в Україні. І на цьому сайті він дуже детально пояснює, що в Україні ніколи не було голоду 1932—1933 рр. (навіть не Голодомору!). Він виправдовує це архівними документами МЗС Франції. Зокрема доповідними записками французьких урядовців і дипломатів. Такий собі політик Едуард Елью, який улітку 1933 р. на запрошення більшовицького уряду прибув до України з офіційним візитом, стверджував, що він не побачив ніякого голоду Україні. Навіть опублікував книжку про свою подорож в Україну, де переконував: голоду нема. Один із аргументів — підтвердження тому і “всеросійського старости” Калініна. Дезінформація відкрилася просто. Дослідники відшукали в 1990-х роках у совєтському архіві рапорт про цю подорож — документ НКВД. Там ішлося про успішно проведену спецоперацію з організації візиту французької делегації. Виявляється, Енью разом з іншими французами мав відвідати один із українських колгоспів. Згідно з розробленим планом, НКВС завіз у те село з Києва харчі. А роль “селян” мали грати переодягнені енкаведисти. Про все це розповідається у тому рапорті. Але оскільки офіційний візит делегації відбувався із запізненням, то відвідання колгоспу анулювали, а харчі й співробітників-“селян” відправили назад у Київ. Подібні пропагандистські акції для Москви, як свідчать документи, були звичайною практикою. Щодо професора, власника антиголодоморівського інтернет-сайта, то він нічого не відповів.
Із цього приводу Стефан Куртуа пожалкував, що переважна більшість французів і досі перебуває в атмосфері дезінформованого суспільства. Треба зазначити: у Франції є закон, що засуджує негоціоністів — людей, які заперечують злочини нацистів. Але немає закону, що засуджує заперечення злочинів комуністів.
Французький професор вважає, що проблема злочинної суті комунізму стосується і українців, і французів. “Бо Україна жила під режимом комуністів, — каже він, — а у Франції була найбільша комуністична фракція. Тому в нас були схожі, хоч і не співмірні, проблеми”.
“Чорна книга комунізму” розійшлася по світу, і на подив науковців, мала величезний успіх. Над підготовкою видання працював невеликий колектив істориків — кілька французів, поляків і чехів. Вони і гадки не мали, що їхня праця отримає широкий розголос і викличе велике зацікавлення у громадськості. Тільки у Франції перший наклад її становив 250 тис. примірників, в Італії — 300 тис., Німеччині — близько 300 тис., не набагато менші наклади у всіх країнах Східної Європи, Америки…
Чому вона викликала такий інтерес? Напевно, тому, що це була перша книжка, присвячена такому розмаху злочинної суті комунізму по всьому світу. Там, де комунізм був при владі, і навіть там, де не був. Оскільки комунізм був ідеологією і практикою світового масштабу, і навіть там, де йому не вдалося прийти до влади, він залишив по собі жахливі злочини.
Підготовка книжки не обійшлася без труднощів. Потрібні були архівні документи, свідчення очевидців. Коли комуністи були при владі, вся інформація була засекречена. Навіть 1995-го, коли розпочалася робота над книжкою, архіви Росії, решти країн колишнього Совєтського Союзу були наглухо закриті. Щодо Куби, Китаю, Кореї, В’єтнаму, то вони й досі за межею досяжності. Однак автори зуміли розшукати, дослідити і використати великий масив архівних документів багатьох не лише посткомуністичних країн.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment