До Господнього серця Ігор Качуровський повернувся в Крути свого дитинства

Надія ОНИЩЕНКО

“Народився я першого вересня за новим стилем, 19 серпня за старим, себто саме в той день, коли вночі червоні партизани Кропив’янського зайняли були в Ніжині деякі стратегічні точки, і проминуло кілька годин, поки гімназисти озброїлись і їх звідти вибили. Отож перший звук, який я почув, з’явившись на світ, був ручний кулемет неподалік від лікарні”, — згадує Ігор Качуровський 2007 року в “Крутах мого дитинства”, виданих у Ніжині. Цим болючим спогадом починається вірш-присвята, написаний із нагоди народження сина Леонардо. Він зворушено прочитав його біля батькової могили, побачивши символіку в тому, що день смерті в Мюнхені, за кілька тижнів до 95-річчя, був тихим, теплим і сонячним.
За передсмертним заповітом і за Божим промислом урна з прахом перебувала в церкві Всіх Святих у Ніжині, а 20 листопада її передали у Крутянську церкву, яку вірогідно відвідувала родина Качуровських. Тут 22 листопада чин поховання розпочав отець Василій, а продовжив біля насипу-могили архієпископ Чернігівський і Ніжинський Української Православної Церкви Київського Патріархату владика Євстратій. Вічні слова заупокійної молитви повторювали за ним родичі, земляки-крутяни, сільські школярі, викладачі й студенти Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя на чолі з ректором професором Олександром Бойком, чиновники, голова районної ради Олег Бузун і голова райдержадміністрації Володимир Другаков, журналісти й літератори з Ніжина, Чернігова й Києва.
Професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олександр Астаф’єв, відзначаючи творчі здобутки Ігоря Качуровського, нагадав і про те, що саме цей чоловік повернув на Батьківщину імена багатьох видатних українців, які не з власної волі змушені були розвивати рідну культуру за кордоном. Він супроводжував Ігоря Васильовича під час його приїзду в Ніжин і Крути 1994 року і був щиро вражений несподіваною зустріччю з немолодою сільською жінкою, яка з городу кинулася до колишнього сусіда. Це була Олена — молодша донька Івана Матвійовича Кабанця. Качуровський назвав його у споминах зразком української працьовитості, порядності й чесності.
Саме такі риси плекав у собі й Ігор Качуровський. І їх помічали ті, хто мав радість спілкування з українським інтелігентом і його родиною в Україні й Мюнхені. Тепле слово прощання сказав про нескореного українця професор Київського національного університету культури й мистецтв, наш земляк Микола Тимошик. Вірш-присвяту прочитав журналіст, член Національної спілки письменників України Анатолій Шкуліпа.
У сільському Будинку культури спогадами ділилися люди, на чию творчу долю безпосередньо вплинув Ігор Васильович Качуровський. Його страдницький життєвий шлях став темою кандидатської дисертації поетки й перекладачки Олени О’Лір. На думку завідувачки кафедри Української академії адвокатури Тетяни Конончук, Ігор Качуровський разом із Василем Баркою започаткував дослідження Голодомору поемою “Село в безодні”.
Луареат Національної премії України імені Тараса Шевченка редактор Чернігівської обласної газети “Гарт” Дмитро Іванов приєднав літератора-лауреата Ігоря Качуровського до нащадків тих українських велетнів духу, які, за висловом Олександра Безбородька, не здрібніли до кар’єризму. Поетки Софія Майданська й Любов Карпенко дякували за підтримку їхньої поетичної творчості. Адже Ігор Качуровський не впадав перед відомими іменами, а щиро радів талановитим текстам. Він устиг написати передмову до збірки перекладів антології іспанської та латиноамериканської лірики XVI—XX століть Олени Криштальської, якою вона пошанувала його світлу пам’ять, отримавши премію імені Григорія Кочура. І ми всі погоджувалися з побажанням авторки, щоб Господь пригорнув його душу до свого серця.
Співчуття надіслали аргентинські шанувальники поета й перекладача, Герой України поет Іван Драч.
Українська щирість наповнювала теплом сердець і слів холодну залу будинку культури разом із виступом дитячого зразкового хору “Сяйво” Ніжинської дитячої музичної школи. Під орудою заслуженого працівника культури України Сергія Голуба він виконав пісню “Дощова ніч” Степана Спєха на вірш Ігоря Качуровського, а також твори літургійні й патріотичні. Доречним був виступ київської бандуристки Надії Боянівської з тужливою “Соловея-канарея” та кантом Феофана Прокоповича. Як і слайд-фільм про Ігоря Качуровського. І завершив цей концерт-спогад хор Ніжинського училища культури й мистецтв імені Марії Заньковецької піднесеною “Україно, Україно…” Тараса Петриненка.
Передсмертну волю покійного про поховання біля хати дитинства виконали: Українська Православна Церква, благодійний фонд “Ніжен”, районна державна адміністрація, районна і сільська ради, доброчинці, які пожертвували кошти на спорудження й опорядження могили.
Любов до рідної землі Ігоря Качуровського пережила особисті життєві бурі й історичні лихоліття й наснажувала його в далеких світах.
У Крутах уже немає живих людей, які пам’ятали б Ігоря Качуровського. Але він має жити тут після смерті через пам’ять наступних поколінь. Учасники почесного поховання готові підтримати сільську інтелігенцію в організації наукових читань, присвячених творчості Ігоря Качуровського, у створенні його музею, перші експонати для якого вони передали ще п’ять років тому під час Всеукраїнської наукової конференції: “Ігор Качуровський: від Крут до “Старої Європи”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment