Під керівництвом Модеста Левицького З історії просвітянського руху на Київщині

4757557-2
Модест Пилипович Левицький, 1910 рік

Євген БУКЕТ

Перші просвітянські осередки на теренах колишньої Київської губернії почали з’являтися одразу після заснування “Просвіти” в Києві 25 червня 1906 року.
1906 року рада Київського товариства “Просвіта” офіційно звернулася по дозвіл відкрити читальню у с. Кривому Сквирського повіту. Київський губернатор дозволу не дав. І це ініціювало фактично підпільне функціо­нування філій Київської “Просвіти”.
Аналізуючи списки перших просвітян, що опубліковані у Звідомленнях за 1906—1910 рр., можна з упевненістю говорити, що тогочасна просвітянська робота кипіла не лише в Києві, а й у Білій Церкві, Бородянці, Боярці, Великих Дмитровичах, Васильєві, Войтовому, Германівці, Глевасі, Городищі, Гостомелі, Джуринцях, Ерках, Жмеринці, Звенигородці, Златополі, Каневі, Китаєвому, Козацькому, Колодистому, Корнині, Кривому, Леонівці, Лисянці, Миколаївці, Минковцях, Мотижині, Паволочі, Покотилові, Радомислі, Ржищеві, Розсоховці, Рокитному, Романівці, Ситківцях, Смілі, Спиченцях, Степанцях, Степку, Суботові, Сунках, Тихих Хуторах, Умані, Фасовій, Ходоркові, Хотові, Черкасах, Ямполі, Ярошівці.
Цікаві факти: в архівному фонді Державного архіву Київської області є записи, що “Просвіта” в с. Ягубець Уманського повіту Київської губернії почала існувати ще 1905 року, а в с. Лозоватка Звенигородського повіту була заснована 1914 року.
У багатьох містечках і селах було по кілька членів “Просвіти”, які інформували земляків про прогресивні столичні справи на ниві національного відродження. Тож цілком закономірно, що на цьому благодатному ґрунті на початку весни 1917 року “Просвіти” почали виростати, мов гриби після дощу.
1912 року в Білій Церкві оселився один із членів ради Київської “Просвіти” лікар і письменник Модест Пилипович Левицький. 4 березня 1917 він очолив місцеву “Просвіту” — одну з перших на Київщині. Серед 232 членів товариства були крамарі, заможні селяни з околиць міста, чиновники та службова шляхта маєтків Браницьких, робітники і селяни. Товариство мало спільні кошти, що складалися з членських внесків (616 крб 57 коп.), прибутків від вистав і вечірок (1052 крб 10 коп.) та добровільних пожертв (4392 крб 42 коп.), працювало за кількома тематичними секціями.
Просвітяни Білої Церкви проводили активну видавничу діяльність. Видали брошури “Рідна мова” (40000 прим.), “Про земську справу” (15000 прим.), листки і відозви (по 1—2 тис. прим.). З 15 вересня 1917 року “Просвіта” організувала вечірні курси української мови. Заняття проводилися в місцевій гімназії.
Модест Левицький був ініціатором створення спілки “Просвіт” Васильківського повіту. 18 липня 1917 року спілка організувала мирну маніфестацію на честь проголошення ІІ універсалу Центральної Ради, який місцева громада вітала гучними криками “Слава!”.
20 вересня 1917 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд “Просвіт”. Ось як зафіксувала стенограма з’їзду участь у ньому Модеста Левицького: “М. Левицький від Білоцерківської “Просвіти” на Київщині сходе на кафедру під гучні оплески. Від імені спілки “Просвіт” Васильківського повіту, яких у повіті біля 50, він вітає збори. Дає історію “Просвіти”, між іншим розповідає, що у Васильківському повіті відбулося за останні 6 місяців три з’їзди, яких головна мета — організація просвітніх справ. Відношення поляків — гарне, щире, євреї ставляться байдуже. В одному із сіл повіту спілка має українсько-польську школу; курси для дорослих у гімназії, “Січ”.
М. Левицького від Київщини обрали до президії з’їзду, згодом він увійшов до складу головної ради товариств “Просвіта” від Київської губернії. На жаль, мріям про створення Всеукраїнської спілки “Просвіт”, чи навіть спілки “Просвіт” Київщини здійснитися не судилося. Проте, відчуваючи підтримку, “Просвіта” як орган Центральної Ради, на Київщині брала дедалі активнішу участь у політичній діяльності. Так, білоцерківські просвітяни у жовтні 1917 року ввійшли до Генеральної Ради Управи Вільного козацтва, яке очолив Павло Скоропадський. Але це не врятувало їх від переслідувань міської міліції за доби Гетьманату в червні 1918 року.
Як свідчать документи білоцерківської міліції, у ніч із 13 на 14 червня були влаштовані обшуки в голови товариства “Просвіта” — залізничного лікаря і вчителя гімназії Модеста Пилиповича Левицького та членів товариства: вчителя гімназії Миколи Тимченка-Островерхова, вчителя 2-класного училища Міністерства Народної освіти Прокопа Вік­торовича Юхименка та в завідувача цього ж училища Калістрата Трохимовича Титоренка. Під час обшуку в М. Левицького вилучили багато друкованої українськомовної літератури, його рукописи з медицини та граматики, дві прокламації “Народе Український”, 15 примірників прокламацій “До Селян українців”, але, як зазначено в протоколі, не виявили “ничего преступного, направленного против существующей в настоящее время на Украине власти”.
Зі скаргою на дії жандармів Модест Пилипович звернувся особисто до гетьмана Павла Скоропадського:
“Ясновельможний Пане Гетьмане!
Вам добре відома, Ясновельможний Пане, Білоцерківська “Просвіта” і її діячі. Ця “Просвіта” піддержувала організацію “Вільного козацтва”, коли воно тільки що зарождалося, бо бачила в тій організації противовагу большевицькій заразі; “Просвіта” вітала хлібом-сіллю у своїх стінах Вас, Наказного Отамана Вільного Козацтва, в особі Вашої Генеральної Старшини; я, голова “Просвіти” і товариш мій Павло Левитський увійшли членами в Генеральну Раду: він — військовим суддею, а я — фактичним редактором з Вашого доручення газети “Вільний Козак”; ми всіма силами обороняли вільне козацтво перед тодішнім українським урядом; на останку днів Генеральної Козачої Ради тая ж Білоцерківська “Просвіта” рятувала Генеральну Раду, віддавши їй останні свої убогі гроші.
І оце тепер, Ясновельможний Гетьмане, Ваш уряд, складений з ворогів-чужинців або, ще гірше, — з ренегатів-українців, завзято викоріняючих все українське, добрався нечистими руками своїми до нашої святині, до “Просвіти” і толочать її ногами в грязь не гірше колишніх царських жандармів і охранників… Модест Левицький”.
Реакцією на протест М. Левицького стало розпорядження “Власної Канцелярії Ясновельможного пана Гетьмана Всея України” від 3 липня 1918 р. губерніальному старості Чарторижському, який, відповідно, 12 липня надіслав листа до Васильківського повітового старости про розгляд справи з негайним повідомленням, на якій підставі вчинили обшук та про його результати. Повітового старосту Троцького звільнили з посади, імовірно, саме через Білоцерківську справу.
Одна з останніх ініціатив М. Левицького як голови “Просвіти” — створення в Білій Церкві української Гімназії для дорослих ім. Б. Грінченка. Після повалення Гетьманату Модест Пилипович отримав призначення в уряді УНР і до Білої Церкви більше не повернувся. Проте його справа жила.
У Києві й у Київській губернії на 1 січня 1919 року діяло 438 “Просвіт”. Зазнавши утисків з боку гетьманської влади, після приходу більшовиків “Просвіта” почувалася ще більш непевно через невизначеність ставлення до неї органів радянської влади та початку репресій щодо інших подібних товариств.
1920 року почався процес “радянізації” “Просвіт”. 12 липня 1920 р. політбюро ЦК КП(б)У
ухвалило постанову “Про “Просвіти”, в якій ставилося завдання їх “одержавлення” шляхом ухвалення нових Статутів, а в разі неможливості досягти цього — ліквідації. За новим Статутом — мета діяльності товариства “Просвіта” “шляхом широкої культурно-освітньої праці серед населення поширювати соціалістичну культуру на підвалинах широкої самодіяльності трудових мас України”.
“Просвіти” активно пішли на співпрацю з владою, вбачаючи у ній можливість допомогти українському народові в культурному й духовному зростанні. В Уманському повіті Київської губернії в жовтні 1920 р. було зареєстровано за новим Статутом 100 “Просвіт”. У Таращанському повіті Політосвіта проводила теж реєстрацію “Просвіт” та культурно-освітніх гуртків, активно співпрацюючи з ними. Особливо активно “Просвіти” проводили роботу з розвитку освіти, зокрема позашкільної, в Київському повіті. Товариства “Просвіта” Київщини накреслили дуже широкий план діяльності: запросили інструкторів для організації народних хорів, улаштування спектаклів у селах, народних будинків, музеїв тощо. У червні 1921 року в УСРР налічувалося 4227 “Просвіт”, що діяли за новими Статутами.
Однак повністю перебудувати характер діяльності товариств “Просвіта” радянській владі так і не вдалося, тож вона вдалася до їхнього закриття, мотивуючи це тим, що “Просвіти” були осередками буржуазного націоналізму. Вже до 1925 року всі “Просвіти” на Київщині були або ліквідовані, або перетворені на фабрично-заводські клуби, сільбуди, курси лікнепу, вечірні школи, народні доми, хати-читальні. Про це красномовно свідчить статистика.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment