Чернігівські образки

Він гуртував українство
Михайло Михайлович Коцюбинський (17.09.1864, Вінниця — 25.04.1913, Чернігів) — письменник, громадський діяч, засновник і голова “Просвіти” в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.
Ще в молоді роки майбутній письменник захоплюється визвольним народним рухом, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік, за ним було встановлено таємний нагляд.
Коцюбинський почав друкуватися 1890 р. Важливу роль у формуванні світогляду М. Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова того ж року. Тут він знайомиться з І. Я. Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів “Правда”, “Зоря”, “Дзвінок” та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західноукраїнськими виданнями.
1898 року Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського міста, прожив тут останні 15 років і написав свої найвідоміші твори. А його дім став справжнім центром єднання інтелігенції.
Спочатку займав посаду діловода при земській управі, редагував “Земский сборник Черниговской губернии”. У вересні 1900го влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911 р. У Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня на знамениті “суботи” Коцюбинського збиралася творча інтелігенція, літературна молодь міста. Тут грав на роялі друг дому Микола Лисенко. Сюди приходили відомі у майбутньому прозаїки і поети Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина.
Навесні 1913 р. Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.
Шана і вдячність
Софії Русовій
Софія Федорівна Русова (18.02. 1856, Олешня, Чернігівська губернія —    5.02.1940, Прага) — український педагог, прозаїк, літературознавець і громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху. Дівоче прізвище — Ліндфорс. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових. Була на початку ХХ століття активною діячкою Київської “Просвіти”.
Народилася у французькошведській родині. Від 1871 року разом із сестрою Марією організувала в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. 1874—1876 рр. — у СанктПетербурзі була членом українського земляцтва, допомагала чоловікові у підготовці повного “Кобзаря” Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року. Від 1879 року вчителювала в Олешні.
Перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте всюди включалася у громадську роботу в “Київській Громаді”, “Одеській Українській Громаді”, “Харківському Обществі Грамотности”, була головою “Національного Комітету Учителів”, організувала таємні школи.
1917 р. — член Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти. Багато робила для дерусифікації шкіл, організації курсів українознавства. У жовтні 1919го в Кам’янціПодільському засновано громадськополітичну організацію “Союз українок” на чолі з С. Русовою.
1920 р. вона лектор педагогіки Кам’янецьПодільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року).
Від 1922 року Русова на еміграції, з 1923 р. у Празі професор педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова.
Софія Федорівна Русова — співробітник численних наукових і популярних журналів — українських і російських, автор праць головно з педагогічних питань.
Земляки Софії Русової на Чернігівщині бережуть пам’ять про видатного педагога, просвітянку. Активно діє громадська організація “Благодійний фонд ім. Софії Русової”. Фонд займається відродженням родинної садиби Ліндфорсів у рідному селі Софії — Олешні (Ріпкинський район Чернігівщини). Недавно у цій садибі стараннями Фонду й Чернігівського історичного музею було відкрито перший в Україні музей Русової, де представлені матеріали про неї і її родину.
А в Чернігівському культурномистецькому центрі “Інтермеццо” відбулася презентація книжки Галини Дацюк “На хресній дорозі: історія родини ЛіндфорсівРусових у листуванні”. Це книга листів родини ЛіндфорсівРусових (1893—1926) — видатних діячів культури, науки, освіти, громадського руху в Україні. Сповнена щирих людських почуттів, історія листування дає уявлення про високоморальну шляхетну родину, головними цінностями якої були прагнення знань, активне громадське життя, гуманістична ідея, боротьба за зміни у суспільному житті й незалежність України.

Ілля ШРАГ: просвітянин,
член Центральної Ради
Ілля Людвигович Шраг (23.08.1847—11.04.1919) — український громадський, політичний, культурний діяч, адвокат. Депутат першої Державної думи, культурний діяч, відомий підтримкою багатьох літераторів того часу. Один із засновників Чернігівської “Просвіти”.
Народився у містечку Седневі біля Чернігова, студіював у Петербурзькому університеті. З 1869 р. працював гласним Чернігівської губернії. Під впливом О. Кониського і В. Антоновича приєднався до українського національного руху. З 1897 р. належав до Загальної української безпартійної організації, очолював її чернігівську громаду. У 1905—1906 рр. був заступником голови Союзу автонімістів. Згодом був заступником голови Товариства українських поступовців, яке утворилося 1908 р. після розпаду УРДП. Член Українського Правничого Товариства.
1906 р. обраний депутатом до Державної Думи від Чернігівщини, де очолював Українську парламентську громаду, яка у Державній Думі домагалася національної автономії України, був одним із авторів проекту засад автономії, винесеного на розгляд Думи. Належав до Радикальнодемократичної партії, з якої 1917 р. утворилася Українська Партія СоціалістівФедералістів. Працював у часописах “Украинский вестник” (видання української фракції), “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка”, “Раді” (перша щоденна українська газета в Наддніпрянській Україні. Попередня назва — “Громадська думка”).
У квітні 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Ілля Шраг був обраний членом Української Центральної Ради від Чернігівщини, входив до складу комісії з розробки проекту статусу автономії України.
Помер у Чернігові, де перебував під домашнім арештом більшовиків.

Підготував
Петро АНТОНЕНКО
за матеріалами “Вікіпедії”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment