Режим Януковича: ставка на терор «Перемога або рабство!» — це гасло повинен усвідомити кожен

Володимир ПІПАШ,
кандидат історичних наук, голова Закарпатського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Неодноразово говорили, що євромайдани в Києві та інших містах започаткувалися як самодіяльність переважно молоді, що самоорганізувалася через соціальні мережі, обурившись резолюцією Кабміну про “призупинення”, а практично відмовою від підписання Угоди про асоціацію України із ЄС у Вільнюсі. Ініціатори прагнули, мало не з дитячою упередженістю — мирно, весело, “без політики”, “без партій” та опозиційних політиків (що було достатньо вигідно владі) вплинути на
В. Януковича, аби він підписав Угоду. Подібне відчувалося і на євромайданах інших міст, зокрема — Ужгорода, до організації майдану в якому я мав стосунок.
У перші дні Євромайдан у Києві часто нагадував дискотеку, куди приходили потусуватися, а іноді просто повеселитися, водночас, звичайно, виявляючи прагнення жити у Європі, жити за цивілізаційними європейськими цінностями. Опозиційні політики, народні депутати, партійці, партійні прапори тут були не у фаворі, хоча вимоги, які ставила молодь, були винятково політичними (внутрішньополітичними, зокрема — вимоги відставки Уряду та зовнішньополітичними — підписання міжнародної угоди). Позаяк ініціатори, на відміну від “політиків”, не мали досвіду організації масових заходів, часто були дилетантами в цьому, відчувався брак необхідних для цього структур — організованого керівництва, охорони, забезпечення необхідним, організації системи життєдіяльності, вироблення тактики тощо.
Певне часткове сполучення опозиційних політиків і диско-євромайданівців відбулося 24 листопада, адже на цей день опозиція призначила мітинг у Києві, хоча тертя між ними відчувалося й надалі.
Євромайдани на Януковича не вплинули. Тож 29 листопада хвиля протесту значно зросла, хоча, ймовірніше за все, із часом захлинулася б.
Однак режим відверто відкрив своє звіряче обличчя, жорстоко побивши дітей (диско-євромайданівців) у ніч на 30 листопада. І вже у суботу, 30 листопада, хвиля обурення охопила Київ. “Піднялася” столиця, чого не могли добитися опозиціонери впродовж попередніх років правління Януковича. Цей день можна вважати першим днем народної революції, яка ставить перед собою завдання — повалити режим.
Невідомо чому Янукович пішов на такі дії (знаючи систему влади в Україні, можна бути абсолютно впевненим, що лише він міг дати такий наказ). Адже вони абсолютно безглузді для режиму, бо прогнозовано мали б для нього закінчитися негативно. Припускали, що це “замовлення Медведчука”, котрий таким чином запланував дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, спровокувати “громадянську війну”, однак на це є інші причини:
— бандитсько-кримінальна
суть оточення Януковича, яке знає лише методи, що ґрунтуються на досвіді “ліхой молодості”;
— абсолютна відсутність соціально-політичного прогнозування, чи, вірогідніше за все, — небажання дослухатися до рекомендацій прогнозистів відповідного управління Адміністрації Президента.
Тож режим пішов на дике глупство, не очікуючи, що не тільки не вдасться “задавити”, “залякати”, “закатать в асфальт”, а що результат виявиться абсолютно протилежним.
1 грудня під Кабміном та біля пам’ятника Леніну влада, щоб виправдати силові методи розгону, організувала провокації, намагаючись видати мирних демонстрантів за екстремістів, за терористів. Однак найняті нею провокатори показали таку примітивно-низьку кваліфікацію, що їхній зв’язок із владою дуже швидко викрили. Інтернет замайорів фотографіями “тітушок”, що закликали до штурму Кабміну, і вільно проходили кордон “беркутівців” для отримання вказівок від їхніх керівників, а також перевдягненого у цивільне полковника УМВС Києва, який закликає людей іти на штурм кордону міліції.
Після провокації жорстоко побили не провокаторів, а мирних громадян, дев’ять із котрих ще й заарештували і мають намір засудити.
Мотив режиму один — ЗАЛЯКАТИ! Залякати всіх!
Утім, до 3 грудня режим Януковича міг ще врятуватися. Треба було “здати” міністра Захарченка та одіозний уряд Азарова. Якби Янукович (пишу Янукович, бо у цій державі все залежить від нього) зробив це, то, може, він би якось протримався до виборів 2015 р. Однак за вказівкою почесного голови ПР, народні депутати від ПР та КПУ взяли Уряд під свій захист, чим розділили з ним відповідальність за всі організовані страхіття. Режим показово не відправив у відставку навіть начальника київського Головного управління МВС Коряка, котрий попередньо взяв на себе роль “цапа відбувайла” за побиття 30 листопада.
Янукович і його оточення не хоче поступитися, і робить ставку на придушення революції силовим методом.
Перед мітингувальниками із погрозливими заявами виступили Азаров, Пшонка, залякуючі листи надійшли у всі інстанції, порушено десятки кримінальних справ, запрацювали репресивні суди, до Києва почали підтягувати нові підрозділи “Беркута”, кримського “Тигра” тощо.
У випадку поразки революції репресують десятки, і постраждають сотні тисяч людей. Це ті, які “захоплювали” КМДА та інші адмінбудівлі, брали участь у демонстраціях вулицями, площами, на яких це робити суди заборонили, які “заволоділи та знищили” “матеріальну цінність” — Йолку та інше державне майно, чинили “антиконституційні” заклики, “ображали честь і гідність”. Звільнять ректорів ВНЗ, котрі підтримали своїх студентів, будуть погроми у вишах, творчих та інших спілках, організаціях, установах, редакціях ЗМІ. Особливу лють викликають органи місцевого самоврядування на заході країни. Утім, хвиля репресій прокотиться по всіх містах і селах, де люди пішли на “несанкціоновані” демонстрації, чим “заважали транспорту”, “не давали змоги працювати держустановам” тощо.
І так буде, якщо контрреволюція переможе. Як показала практика “амністії”, від цього бандитського режиму очікувати нічого. Він швидше піде на кров, на провокування громадянської війни, ніж на втрату влади, а заодно і втрату накрадених від народу статків.
Адже як Януковичу без Межигір’я? Доведеться жити під Москвою на якійсь подарованій Путіним дачі та ще й під його невсипущим оком. “Сім’я” втратить мільярди, нечесно здобуті за неповних чотири роки…
Тож якщо контрреволюція переможе, в Україні буде встановлена фашистська, за суттю, диктатура.
Але хочу заспокоїти. Контрреволюція має мізерні шанси. Режим не володіє достатніми для цього матеріальними, економічними, соціальними, ідеологічними, а головне — людськими ресурсами. Адже після кривавих подій його звіряче обличчя відкрилося і нормальним людям півдня та сходу країни. На свої мітинги Партія регіонів, із великими труднощами, зганяє лише кріпаків-бюджетників та оплачує маргіналам значні “командировочні”. Не думаю, що всі працівники підрозділів МВС захочуть стати злочинцями.
Не отримає підтримки режим і від цивілізованих країн світу. Навпаки, закордонні статки наших олігархів і їхнє особисте майбутнє, і не лише за кордоном, а й в Україні — під великим питанням. Тож сумніватися у перемозі революції не треба. Хоча не потрібно і розслаблятися. Кожен громадянин України повинен зрозуміти: її перемога, а водночас і його майбутнє, майбутнє його дітей, онуків — залежить і від нього теж. “Перемога або рабство!” — це гасло повинен зрозуміти кожен. Без заміни всієї системи влади в Україні, що є метою революції, проведення демократичних перевиборів Президента, Верховної Ради, місцевого самоврядування, з урахуванням і не повторенням помилок Майдану—2004, а ще й здійснення люстрації державних органів — майбутнього громадяни України не мають.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment